Людство впродовж історії свого розвитку намагалось знайти відповіді на всі можливі запитання, відкрити і заглянути у кожну шпаринку, пояснити свої аргументи науковим способом. Прогрес відбувається з дня у день, але одвічний пошук, в якому перебуває людина, ніколи її не покине. Як писав німецький філософ Еманнуїл Кант: “Дві речі дивують мене: зоряне небо над моєю головою та голос совісті в мені”. І мене ці речі дивують, а особливо небо… Щоб хоча би частково наблизитись до небесних таємниць, я вирішила завітати в приміщення корпусу Львівського національного університету імені Івана Франка, що знаходиться на вулиці Кирила і Мефодія, 8, де розміщене одне із чудес Львова, та й України, – Астрономічна обсерваторія. Переступивши поріг маленького кабінету директора обсерваторії Новосядлого Богдана Степановича, загорілась бажанням розкрити для себе досі не відомий, навіть трохи магічний світ. “Зоряний пил” осів на мої плечі, а Богдан Степанович приголомшив мене розповіддю про обсерваторію. Чим хочу поділитись із Вами.
Розпочали ми свій діалог із далекого 27 квітня 1771 р., коли єзуїти, бажаючи збудувати у Львові астрономічну обсерваторію, домагалися від міста дозволу зруйнувати стару хвіртку, а замість неї коштом колегіуму збудувати нову разом із астрономічною обсерваторією, на що магістрат Львова, з долученням королівської згоди, дав дозвіл, за умови, якщо ця обсерваторія стане непотрібною для навчальних цілей, повернути її місту. Крім того, міський магістрат поставив кілька додаткових умов: чотири тижні на виконання всіх робіт та облаштування єзуїтами прилеглої території, що включало розробку проекту і розміщення на хвіртці міського герба , а не єзуїтського. Кошти на будівлю обсерваторії були надані архієпископом і покровителем єзуїтського колегіуму у Львові Вацлавом Єронімом Сєраковським.
Датою заснування єзуїтами астрономічної обсерваторії у Львові вважається 15 травня 1771 р. На підтвердження того можна звернутись до латиномовної рукописної “Історії Львівської колегії”, яку систематично продовжували ректори до 1773 р., у якій зафіксовано, що “15 травня 1771 року превелебний канонік Мошинський перебрав від превелебного отця Домініка Зельонки посаду управителя Колегіуму. У середині травня Колегіум збудував астрономічну обсерваторію на міському ґрунті, перед тим уклавши з містом належну угоду, а також склавши відповідні обопільні умови. На стіни тієї будови чернець із ордену єзуїтів Себастіян Сєраковський за згоди настоятелів перший вніс 10 тисяч польських золотих. Решту видатків Колегіум узяв на себе”.
Усі умови було виконано, і за неповний місяць у Львові вже була обсерваторія, що за часом свого створення поступалась лишень Паризькій (1671), Грінвіцькій (1675), Берлінській (1700), Петербурзькій (1726) та Вільнюській (1753). Вона мала вигляд малої восьмикутної вежі, яка сполучалась із колегіумом гвинтовими сходами. За даними архівних матеріалів у той же час у Львівському університеті було відкрито кафедру математики та астрономії, викладачі й учні цих студій і проводили свої дослідження в Астрономічній обсерваторії.
За два наступні після заснування Львівської обсерваторії роки відбулося багато політичних подій, що різко змінили обличчя Львова і Львівського університету. Уже у 1772 р. за угодою між Російською імперію, Австрією та Прусським королівством Річ Посполиту розділено на частини. Ще через рік Папа Римський Климент XIV скасував орден єзуїтів. Для львівських єзуїтів це означало відхід майна і нерухомості до державної скарбниці і втрату адміністративного контролю над Університетом. Обсерваторія ж мала бути корисною та практичною Австрійській імперії, тому одразу ж було поставлено завдання провести геодезичну зйомку Галичини і Льодомирії. Керував роботами Юзеф Лісґаніґ, екс-єзуїт, який до скасування ордену був префектом астрономічної обсерваторії у Відні, а асистував йому молодий учений, австрійський інженер Франц Ксавер фон Цах, який згодом став визначним астрономом.
Місто змінювалося. У 1777 р. міські мури знесли, рови засипали. Будівля обсерваторії це пережила, хвіртку перебудували на браму, щоб через неї могли проїздити карети та вози. У 1783 р. університет знову реформували з ініціативи імператора Йосифа ІІ. Астрономічну обсерваторію теж планувалось реформувати, оскільки стара обсерваторія мала затулені північну та західну частини неба, а переїзд важких карет через браму призводив до дрижання інструментів та заважав магнітним спостереженням. Стару будівлю було розібрано того ж 1783 року, а нова дата відліку існування астрономічної обсерваторії аж 1871 рік.
Наступне відродження астрономічної школи у Львові відбулося наприкінці XIX ст., і пов’язане воно із розвитком Львівської політехніки (Політехнічної школи). Саме 1871 року в Політехніці відкрито кафедру геодезії і сферичної астрономії. Під час будівництва нового корпусу Політехнічної школи було навіть передбачене місце для астрономічної обсерваторії, хоча з інструментальним оснащенням не склалося. Згодом виділилася окрема кафедра сферичної астрономії і вищої геодезії (разом із астрономічною обсерваторією), якою з 1895 р. завідував Bацлав Ласка з Праги. Він розширив спостережну матеріальну базу цієї обсерваторії, закупивши низку нових приладів. Спостереження мали головно прикладний характер: то були визначення часу, географічних координат, метеорологічні спостереження. В. Ласка заснував сейсмологічну станцію при Астрономічній обсерваторії Львівської політехніки, написав низку статей (більшість із сейсмології), а також підручник зі сферичної астрономії (Львів, 1901). Він перебував на посаді до 1911 р., потім повернувся до Праги, де до пенсії працював завідувачем кафедри прикладної математики в Карловому університеті.
Розвиток природничих наук у Львівському університеті спонукав професорський склад звернутись 1877 р. до Міністерства у справах освіти у Відні з клопотанням про відкриття у Львівському університеті кафедри астрономії. Аж після 20 років очікування, у 1897 р. Міністерство у справах освіти вирішило питання позитивно і затвердило професора, завідувача кафедри сферичної астрономії і вищої геодезії, директора Астрономічної обсерваторії Львівської політехніки В. Ласку приват-доцентом астрономії Львівського університету.
У 1900 р. Міністерство затвердило акт габілітації іншого вченого – доктора Марціна Ернста, який до того працював у Берліні, – на посаду приват-доцента астрономії Львівського університету. М. Ернст на той час уже працював в обсерваторії Політехнічної школи. З 1902 р. М. Ернст розпочав розробку курсів і систематичне викладання астрономії в Університеті під керівництвом В. Ласки.
Саме М. Ернст започаткував регулярні астрономічні спостереження. Крім спостережень для визначення часу, проводились спостереження планет і комет, зенітні спостереження зір для визначення широти методом Талькота, спостереження затемнень, покриття зір Місяцем, змінних зір, метеорів, нових зір, проходження Меркурія по диску Сонця тощо. Два рази М. Ернст виїздив для спостережень повних сонячних затемнень. М. Ернст намагався розвивати спостережну базу обсерваторії. В університетському корпусі на вул. Длугоша, 8 (тепер вул. Кирила і Мефодія, 8) Астрономічному інституту було надано триповерхове приміщення із майданчиком для спостережень, де збудували дерев’яний пересувний павільйон. Саме в цей час в обсерваторії започаткували астрономічну бібліотеку.
Але 1930 р. перестало битись невтомне серце Ернста, і вакантну посаду директора обсерваторії зайняв почесний професор Львівського університету геофізик Генрик Арцтовський. У 1932 р. на посаду завідувача кафедри астрономії та директора Астрономічної обсерваторії призначено доктора Евґеніуша Рибку. Молодий директор із властивою йому енергією взявся за реформування обсерваторії, акцентуючи увагу саме на практичних спостереженнях. У щоденнику професор Евгеніуш Рибка зазначив: “Я прийшов до наукової пустелі, на якій треба було все починати спочатку”.
Богдан Степанович переконав мене, що бути “пустельником” у випадку Рибки було зовсім не погано. Професор відновив набір студентів, які слухали курси астрономії, розширив штат, наукову тематику та інструментарій обсерваторії, розпочав спостереження змінних зір різних типів і роботи в галузі зоряної фотометрії. У тому ж році астрономічна обсерваторія отримала новий статус і назву Астрономічний інститут. Пану професору довелося працювати в обсерваторії у тяжкі роки Другої світової війни, але його авторитет, стійкість характеру, вміння переконувати (яке відзначають всі, хто мав честь із ним поспілкуватись) в необхідності знань про небесні світила для стратегічних наступів на супротивника, дозволили в економічно скрутний період продовжувати астрономічні дослідження і зберегти всі реквізити, необхідні для цього. У часи війни з бібліотеки обсерваторії були реквізовані книги, а також арифмометри та хронометр. Із наступом радянських військ за наказом німецької адміністрації всі телескопи було спаковано у скрині з наміром вивезти у Німеччину. Саме професору Рибці, його відвазі й винахідливості Львівський університет завдячує тим, що астрономічні інструменти не вивезли. Завдяки своїм зв’язкам на залізниці він відправив у Німеччину порожні ящики, а ті, що були спаковані, приховав і повернув у обсерваторію після закінчення війни.
Оскільки Львів увійшов до складу Української РСР, то його масово покидали поляки. У вересні того ж року кафедра астрономії припинила існування, бо фактично всі працівники польського походження перебралися до Польщі. Е. Рибка після деяких сумнівів теж виїхав.
На місці залишився єдиний спеціаліст з астрономії – українець Ярослав Теодозійович Капко. У роки війни він учителював у гімназіях, зі серпня 1944 р. виконував обов’язки асистента кафедри астрономії, а з вересня 1945 р. – старшого наукового співробітника Астрономічної обсерваторії.
Штат обсерваторії поповнюється за рахунок переїзду до Львова вчених з інших астрономічних закладів СРСР, розширюється тематика наукових досліджень: фізика Сонця (В. Степанов, Т. Мандрикіна, Р. Теплицька, Г. Радіонов), сонячна активність та сонячно-земні зв’язки (М. Ейгенсон), небесна механіка (Н. Єлєнєвська, В. Рогаченко), фізика зір, міжзоряного середовища та релятивістська астрофізика (С. Каплан). Керівництво обсерваторією у післявоєнні роки (1945–1950 р.р.) було покладене на професора І. Сирокомського. У цей час проводяться фотографічні спостереження змінних зір, нових зір, комет, місячних затемнень. Розпочинається видання Циркуляру Львівської астрономічної обсерваторії. Астрономічна обсерваторія стала науковою установою Університету.
Застаріле малопотужне астрономічне обладнання та розташування обсерваторії у центрі міста загальмували подальший розвиток спостережень за небесними об’єктами. Саме тому у 1940 р. Астрорадою АН СРСР було прийняте рішення про будівництво заміської бази спостережень Львівської астрономічної обсерваторії. У 1950 р. вибрали місце в смт. Брюховичі і в 1951 р. постановою Ради Міністрів УРСР відводиться ділянка площею 3,4 га. Перша черга будівництва здійснена у 1957- 1960 рр., коли астрономічна обсерваторія отримала фінансування за програмами спостережень, які виконувались у рамках міжнародного геофізичного року.
У 1957 р. за наказом Міністерства Вищої освіти та АН СРСР при астрономічній обсерваторії була організована станція оптичних спостережень штучних супутників Землі (ШСЗ), яка проводила регулярні візуальні, фотографічні, а згодом і фотометричні спостереження ШСЗ.
1988 р. розпочата локація супутників лазерним віддалеміром ЛД-2 та його модернізація (спільно з ДМЦ “Оріон”, Алчевськ) з метою підвищення надійності, точності та швидкості обробки спостережень (О. Логвиненко, Я. Благодир). У 1992 році Міністерство освіти прийняло рішення про створення мережі пунктів лазерно-локаційних комплексів четвертого покоління. У цю програму ввійшла і астрономічна обсерваторія ЛНУ ім. Івана Франка. У 1992-1998 рр. був побудований павільйон, закуплено та змонтовано обладнання, необхідне для лазерного комплексу на базі 1м телескопа ТПЛ-1М. У грудні 1998 року були отримані перші результати лазерної локації ШСЗ, а із серпня 2002 р. року пункт лазерної локації астрономічної обсерваторії Львівського національного університету імені Івана Франка включено до глобальної світової мережі (ILRS) як такий, що відповідає світовим вимогам за точністю спостережень.
Розпочаті в повоєнні роки напрями досліджень продовжили наступні покоління львівських астрономів. Дослідження будови зір та міжзоряного середовища успішно продовжувались І. Климишиним, Ю. Скульським, В. Головатим, О. Яцик, Б. Новосядлим, Б. Мелехом. Значного розвитку дослідження фізичних процесів в атмосфері Сонця набули в роботах Б. Бабія, П. Олійника, М. Стоділки, М. Ковальчук, І. Лаби, М. Гірняк, Р. Рикалюк, І. Вакарчук. Фотометричні дослідження змінних зір продовжили Я. Капко, І. Шпичка, О. Ейгенсон, О. Яцик, В. Касеркевич. Розпочато нові напрями: з початку 70-х років проводяться дослідження зоряних скупчень за допомогою методів статистичного моделювання та багатомірного статистичного аналізу (О. Ейгенсон, О. Яцик), а з кінця 80-х – теоретичні роботи з проблеми походження галактик та великомасштабної структури Всесвіту (Б. Новосядлий, Ю. Чорній, С. Апуневич, Ю. Кулініч, О. Сергієнко). В обсерваторії створено вертикальний сонячний телескоп разом із дифракційним спектрографом подвійного відбивання (В. Степанов, А. Копистянський, Ф. Стасюк), модернізували апаратуру для фотографічних спостережень ШСЗ (О. Логвиненко), виготовлено ряд багатоканальних супутникових фотометрів (Е. Вовчик, Я. Благодир).
Відповідно до цих напрямів досліджень у березні 2003 р. сформовано структуру обсерваторії, яка включає 4 наукові відділи: відділ фізики Сонця, відділ фізики зір і галактик, відділ релятивістської астрофізики і космології, відділ практичної астрономії та фізики ближнього космосу, і два допоміжні – бібліотека та господарська група. У 2006 р. сформовано відділ технічного обслуговування телескопів.
Цього року Астрономічній обсерваторії виповнюється 240 років. Із маленької восьмикутної будівлі з трьома дослідниками зоряного неба вона перетворилась на дослідницький комплекс із кількома десятками вчених. Це свідчить про те, що “у всіх людей є потяг до неба” (цитую Богдана Степановича), що одна з головних загадок Всесвіту залишила за собою право бути поки що незвіданою людині. Але дослідження проводяться, науковці щодня роблять нові відкриття, і, можливо, колись зірки дозволять відкрити всю правду про себе?!
Уляна Барановська