Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію.
Леся Українка

Напередодні річниці прийняття Конституції в Україні насамперед згадуємо, як усе відбувалося. Кадри хронік із сльозами на очах, датовані червнем 1996. Михайло Сирота, який рветься до трибуни. Зворушення й тріумф. Справа в тому, що йшов уже шостий рік після проголошення незалежності й усі колишні радянські республіки вже мали свої конституції. Україна зате була першою, де прийняли Конституцію парламентським шляхом. Однак у нас найдовше з усіх зволікали: напевно, сподівалися на повернення радянських часів та порядків.

Конституцію України приймали в умовах важко досягнутого консенсусу, в протидії ретроградам, які тоді представляли й тепер представляють провладну більшість. Конституцію потрібно було підкріпити ще прийяттям 50-ти законів, але цього досі не зроблено. Відтак, за словами завідувача кафедри конституційного права юридичного факультету Львівського на­ціо­наль­ного університету імені Івана Франка Любомира Бориславського, наша Конституція – наче жінка, яка вийшла на вулицю голою. 2004 року ніхто її не захистив, коли внаслідок неправових конституційних змін багато повноважень Президента перейшло до Прем’єр-Міністра. І тепер відбуваються маніпуляції зі статтями Конституції, як і, зрештою, інших законів України, що їх використовують як кому заманеться. Звичайно, зміни до Основного Закону теж можуть бути доречні, але виключно на правовій основі. Продовження →

Сердечно вітаю Вас із Днем Конституції України!

Прийнятий 28 червня 1996 року Основ­ний Закон, будучи визначальним чинником консолідації суспільства і фундаментом його демократичного розвитку, задекларував основні засадничі принципи незалежності нашої держави, право народу жити у власній суверенній соборній країні.

Прикро, що сьогодні відбуваються маніпуляції зі статтями Конституції, як і, зрештою, інших законів України. Однак, попри численні намагання зруйнувати свідомість нашої нації, витравлюючи пам’ять про минуле народу – його вікові традиції, мову, духовність, культуру, саме вони нагадують нам про святий обов’язок кожного свідомого громадянина – докладати всіх зусиль, щоби зберегти омріяну багатьма поколіннями наших славних предків Українську Незалежну Соборну Державу.

Нехай нескорений дух багатьох українців, які обстоювали й виборювали державність нашої країни, право народу бути носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, допоможе й сьогодні відновити віру у дієвість Основного Закону України.

Бажаю всім нам здоров’я, сили духу, єдності й добра!

Ректор Іван Вакарчук

Українська мова – невід’ємний елемент нашої національної ідентичності, повноти культурного простору та державної цілісності. Відсутність чіткої позиції і цілеспрямованих дій на захист і розвиток української мови в умовах лінгвоциду, породженого законодавчою діяльністю українських парламентарів, може відібрати в українців не лише власний голос, а й спроможність надалі розвиватися як самобутня нація. Усвідомлюючи всю небезпеку, яка постала перед українським народом через останні законодавчі ініціативи, академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка послідовно і невідступно стає на захист української мови. Силою українського слова науковці та студенти Університету стверджують непорушність своєї позиції у відстоюванні українськості.

Першою публічною реакцією на “мовні ініціативи” став флеш-моб аспірантів, студентів, професорів і доцентів Університету 24 травня 2012 року перед пам’ятником Тарасові Шевченку під гаслом “Врятуй українську мову!”. Учасники заходу висловили своє несприйняття “мовного законопроекту” Колесніченка-Ківалова й закликали суспільство не миритися з ініціативами, які пропонують окремі політики: “Дорога громадо! Непрості події змусили нас зібратися тут. Ми не можемо нині мовчати, адже впродовж наступних двох годин можуть прийняти українофобний закон”, – закликали організатори акції. Продовження →

У Львівському національному університеті імені Івана Франка українські інтелектуали, громадські активісти, науковці, політики й історики висловили готовність об’єднатися під спільним знаменом боротьби проти українофобії, випадки якої усе частіше проявляються у нашій країні. Обговорення проблем, пов’язаних із антиукраїнськими налаштуваннями, відбулося у Дзеркальній залі Університету 22 травня 2012 року під час семінару “Українофобія як явище та політтехнологія” і викликало широкий суспільний резонанс.

Потреба проведення такого заходу виникла через збільшення випадків національної нетерпимості до панівного народу та сепаратистських проявів у регіонах України. Символічним початком згаданого засідання було відзначення 151-ої річниці перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі.

Розпочала роботу семінару проректор з науково-педагогічної роботи Університету Звенислава Мамчур, яка наголосила на важливості відстоювання українських національних цінностей і протидії антиукраїнським тенденціям: “Ми все частіше і частіше зустрічаємо прояви україно­фобії у нашому повсякденному житті. Це – неприпустимо, тому мусимо говорити про проблеми, які в нас є. Ми не маємо права мовчати”. Продовження →

Нещодавно оприлюднені звернення Вченої ради Університету до Голови Верховної Ради України та народних депутатів України, вченої ради філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка до вчених рад філологічних факультетів, Інститутів філології й академічних філологічних центрів та установ і відозву до народних депутатів України, усіх українців та громадян України підтримали колеги з Ягеллонського університету у Кракові, Українського культурно-освітнього Центру ім. Франка (Відень).

Професор Володимир Мокрий, керівник кафедри українознавства Ягеллонського університету, надіслав лист підтримки мовних ініціатив Львівського університету та звернення до Президента України з підписами понад 200 осіб з кафедри українознавства факультету міжнародних і політичних студій Ягеллонського університету у Кракові. За словами професора Володимира Мокрого, серед польських студентів і викладачів триває обмін думками щодо полеміки над проектом закону. Українознавці висловлюють свою стурбованість мовною ситуацією в Україні. Зазначимо, що кожного року на перший курс Ягеллонського університету вступає 50 студентів (майбутніх бакалаврів) та 30 студентів (майбутніх магістрів), охочих вивчати українознавчі дисципліни. Продовження →

Я – не фанат футболу, ані затятий уболівальник, але, як і більшість людей, пишаюсь, коли наша збірна перемагає, та засмучуюся, коли вона програє. Нормальні почуття спортивного азарту, емоційної піднесеності, коли все місто прикрашене українською національною символікою, ейфорії, коли фан-зона зливається багатоголоссям під час виконання національного гімну “Ще не вмерла Україна”, певно, притаманні кожному. Даруйте за штамп, але так історично склалося, що спорт повинен об’єднувати. У давні часи припинялися війни під час проведення Олімпійських ігор. Євро-2012, яке приймає Польща й Україна, звісно, не Олімпійські ігри, але тут також має переважати здоровий дух спортивних змагань. Нехай перемагає сильніший! Це гасло спрацьовує, коли ви вболіваєте лише за хороший футбол.

Природно бажати успіху та перемоги гравцям, але чомусь нашому коментатору перед грою Україна – Швеція цього виявилося замало й він іронічно порадив нашій збірній пригадати та влаштувати шведам “другу Полтаву”! Після завершення матчу в студії обговорювали перебіг і результати гри, але знову фаховим коментарям передувала ця, на мій погляд, недолуга паралель з Полтавською битвою. Я не можу уявити, щоб, скажімо, американський коментатор перед спортивним поєдинком з японською командою побажав своїй національній збірній влаштувати суперникам “другу Хіросіму”, а японський тим часом бажав “другого Перл-Харбору”. Але справа не в цьому. Напевно, має бути якась етика й такт, щоб не вказувати спортивному суперникові на національні невдачі й травми, вже не кажучи про знання історії.

Перед матчем Польща-Росія кілька моїх знайомих сказали, що вболіватимуть за польську команду лише тому, що не хочуть, аби російська збірна перемогла. Нічия в цьому конкретному випадку не означала: “Перемогла дружба”. Продовження →

У Дзеркальній залі Львівського національного університету імені Івана Франка судді з різних регіонів України, учені та науковці Університету, представники Ради суддів України обговорили проект Кодексу суддівської етики. Засідання круглого столу, за участю провідних юристів України й іноземних гостей, відбулося 30 травня 2012 року й, окрім безпосередньої своєї тематики, також торкалося основних положень чинного законодавства та шляхів покращання функціонування судової системи в Україні.

Зі вступним словом виступив декан юридичного факультету Університету Андрій Бойко, який привітав учасників заходу та відзначив важливість обговорюваних питань.

Член Ради суддів України, суддя Верховного Суду України Галина Канигіна наголосила на необхідності почути думки експертів, науковців і правозахисників щодо проекту Кодексу та його засадничих положень: “Кожна людина має право на справедливий суд, тому нам дуже важливо почути вашу думку”. Продовження →

Уже п’ятий рік на юридичному факультеті діє Школа польського і європейського права. Діяльність школи основана на співпраці юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та факультету права й адміністрації Ягеллонського університету в Кракові. 19 травня у Дзеркальній залі Університету відбулося вручення дипломів випускникам Школи. За участю професора Фредерика Цоля – одного з творців “Українських програм” факультету права та адміністрації Ягеллонського університету та засновника Школи польського та європейського права у Тернополі. З вітальним словом з нагоди закінчення школи звернулися до студентів також засновник Школи польського і європейського права у Львові, доктор правничих наук Марек Пожицький і координатор Школи Магдалена Бартак. Від юридичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка випускників привітала заступник декана, доцент Наталія Раданович.

Цього року випускниками Школи стало 25 осіб, серед яких – студенти юридичного факультету, економічного та факультету міжнародних відносин, аспіранти й практикуючі юристи. Упродовж одного року навчання студенти мали змогу вивчати польську мову, починаючи з алфавіту і закінчуючи юридичними термінами. Це надає можливість кожному охочому навчатися у Школі навіть без початкових знань мови. Завершальним етапом першого семестру був іспит з польської мови. У другому семестрі студенти слухали лекції з польського та європейського права викладачів із Польщі, зокрема з Ягеллонського університету, Познанського університету, французького Університету в Орлеані та Університету в Люксембурзі. Багато нової інформації, цікаві дискусії, порівняння правового регулювання тих чи інших суспільних відносин в Україні і Польщі, а також приклади з практики робили лекції пізнавальними та захоплюючими. Продовження →

Для когось літо – пора відпочинку та пригод, які дають сил на весь наступний рік. Однак для студентів Львівського національного університету імені Івана Франка славною пригодою, яка гарантує набуття корисного досвіду і приємних вражень, є організація літніх шкіл. Так, справді, студенти мають гарну нагоду закріпити набуті теоретичні знання на практиці, а для школярів – це не лише можливість дізнатися щось цікаве від старших колег, а й отримати щире спілкування.

Упродовж 1-6 червня 2012 року працювали літні школи з іноземної мови в НВК “Середня загальноосвітня школа-ліцей” села Козьови при Львівському національному університеті імені Івана Франка Сколівської районної ради, у Львівській гімназії “Євшан”, Навчальному комплексі “Стрілківська школа-інтернат з поглибленим вивченням окремих предметів при Львівському національному університеті імені Івана Франка” та в Навчально-виховному комплексі “Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня – гімназія” міста Горохова. Окрім того, у Горохівській школі відкрили й літню школу з театрознавства, яку проводили студенти факультету культури та мистецтв. В останньому був зацікавлений насамперед навчальний заклад, адже вже більше п’яти років тут діє драматичний гурток, учасники якого займають призові місця на різноманітних конкурсах, неодноразово отримували й продовжують отримувати відзнаки та нагороди.

Роботу літніх шкіл організовували самі студенти, тому чітких навчальних програм не було. Власне це й сприяло більшій зацікавленості учнівської молоді вивченням окремих предметів, оскільки кожна зі шкіл несла щось своє, неповторне. Правда в тому, що під час літніх канікул важко зосередити увагу школярів на навчанні, адже їх завжди манитиме відпочинок. Проте можемо з упевненістю сказати, що візити студентів Львівського університету діти сприймають як приємну несподіванку. Більше того, різниця у кілька років майже непомітна, що, власне, й руйнує стереотипні бар’єри між учнем і вчителем. Продовження →