У Львівському національному університеті імені Івана Франка українські інтелектуали, громадські активісти, науковці, політики й історики висловили готовність об’єднатися під спільним знаменом боротьби проти українофобії, випадки якої усе частіше проявляються у нашій країні. Обговорення проблем, пов’язаних із антиукраїнськими налаштуваннями, відбулося у Дзеркальній залі Університету 22 травня 2012 року під час семінару “Українофобія як явище та політтехнологія” і викликало широкий суспільний резонанс.
Потреба проведення такого заходу виникла через збільшення випадків національної нетерпимості до панівного народу та сепаратистських проявів у регіонах України. Символічним початком згаданого засідання було відзначення 151-ої річниці перепоховання Тараса Шевченка на Чернечій горі.
Розпочала роботу семінару проректор з науково-педагогічної роботи Університету Звенислава Мамчур, яка наголосила на важливості відстоювання українських національних цінностей і протидії антиукраїнським тенденціям: “Ми все частіше і частіше зустрічаємо прояви українофобії у нашому повсякденному житті. Це – неприпустимо, тому мусимо говорити про проблеми, які в нас є. Ми не маємо права мовчати”.
Найбільш проблемними регіонами України в контексті українофобії є Крим, Східна Україна та Закарпаття. Саме Закарпатська область нині потерпає від зовнішніх втручань і внутрішніх розколів. Про це розповів доктор філологічних наук, професор із Ужгорода Любомир Белей під час доповіді “Українське Закарпаття початку XXI ст. під натиском українофобії та асиміляції”. Науковець закцентував увагу на викликах, перед якими постали українці за межами країни, і ситуаціях із численними проявами українофобії в українській частині Закарпаття.
“Західні українські етнічні терени часто вважають найсприятливішим регіоном для розвитку української культури й українства загалом. Однак упродовж ХХ-ХХІ ст. саме на крайньому заході своїх етнічних теренів українство зазнало катастрофічних втрат: його винищено на території сучасної північно-східної Угорщини та поставлено на межу цілковитої асиміляції у сучасній Східній Словаччині”, – заявив професор.
За словами доповідача, зараз катастрофічно скорочується кількість людей, які ідентифікують себе українцями на території Словаччини й Угорщини. Така ситуація спричинена чіткою державною політикою сусідніх країн, спрямованою на асиміляцію корінних українців і приписування історичних заслуг українського населення власній історії.
Окрім негативних показників демографії, згідно з тезами доповіді Любомира Белея, українці зазнають суттєвих культурних втрат.
Негативні тенденції, спрямовані проти українців і всього українського, простежуються й на українському Закарпатті. Зокрема, доповідач назвав три основні джерела, з яких усе активніше поширюється українофобія у вищезгаданій області України. За словами професора, це – неорусинський рух, цілеспрямований вплив інших держав і використання церкви для розпалювання нетерпимості в регіоні.
“У Закарпатській області ще з часів розпаду СРСР було активовано радикальний антиукраїнський та українофобський політичний неорусинський проект, який і нині активно підтримують Москва, Будапешт, Братислава та деякі політичні кола в Україні”, – заявив професор.
“Утім, ситуація в регіоні не є критичною. Сепаратистські рухи на Закарпатті не є масовими і популярними. Їхнє існування можливе лише через бездіяльність української влади у сфері захисту національних інтересів”, – зазначив доповідач.
Не менш беззахисною є наша держава і в публічній сфері, про що свідчить дослідження кандидата історичних наук Василя Расевича, який висвітлив тему антиукраїнської пропаганди в художніх і документальних фільмах російського виробництва.
“За останнє десятиліття росіяни встигли зняти низку фільмів і серіалів на історичну тематику. На жаль, це не безневинна мистецька гра та спроба героїзації свого минулого, це навіть не творчість, покликана скріпити внутрішній національний дух. Майже у всіх цих фільмах чітко проглядається намагання утвердити на всьому російськомовному просторі свій, злегка відкоректований під сучасних правителів, історичний канон”, − йшлося в доповіді Василя Расевича.
Історик також проаналізував численні випадки українофобії як елемента російської історичної традиції і лейтмотиву більше сотні російських фільмів.
Після доповідей учасники заходу взяли участь у дискусії щодо причин виникнення українофобії, шляхів її подолання та можливості розвитку єдиної української публічної сфери. Загалом у семінарі взяли участь близько ста представників української інтелігенції зі Львова, Ужгорода, Луганська й інших міст України.
Олег Вівчарик
Фото Олега Гордійчука