Герой – це людина, яка знає, що є блага, дорожчі за життя; людина, яка присвятила своє життя служінню державі, себе одну – служінню багатьом.

Готхольд Ефраїм Лессінг

Продовження →

Синьо-жовті прапори, Українська повстанська пісня, тисячі молодих людей, які пам’ятають свою історію, – незмінна картина відзначення чергової річниці Листопадового чину. Студенти, аспіранти, викладачі та працівники Львівського національного університету імені Івана Франка щорічно беруть участь у пішій ході до Меморіалу вояків УГА й УСС та Вічі пам’яті героїв, а захід проводили спільно з Львівським державним університетом фізичної культури.

Для того, щоб захистити мрію мільйонів українців тоді, у 1918-му, залишався єдиний дієвий шлях – національно-визвольне повстання. Коли слово втрачає вагу, молодь береться за зброю: тисячі юнаків поклали життя за право бути нацією, а не рабами в руках чужинців. Старанно завуальоване насадження чужого, сьогодні знову має місце, тому ми не просто повинні пам’ятати події 1918-го року, ми зобов’язані про них говорити, аби наша історія таки чогось нас навчила.

Усвідомити суть героїзму воїнів УГА й УСС, шануючи їхні подвиги, щоденно виступати на захист України закликав Ректор Університету, професор Іван Вакарчук під час Віча пам’яті героїв: «Сьогодні, у 94-річницю проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, не забуваючи про чин і честь її героїв, багатотисячна академічна спільнота нашого Університету добрим словом і щирою молитвою вшановує світлу пам’ять усіх тих, хто ціною власного життя виборов нам право бути українцями у незалежній державі. Феномен Листопадового зриву полягав у високій боєздатності, незламній переконаності, надзвичайному патріотизмі й усвідомленні обов’язку прислужитися своєму народові. Українці продемонстрували світові політичну зрілість і водночас інтелектуальну боротьбу, переконавши, що армія, воюючи, може відкривати школи й дати рідній землі когорту геніальних особистостей. Ми низько схиляємо голови перед відданістю й героїзмом, беззастережною жертовністю воїнів УГА й УСС та закликаємо в ім’я майбутнього українського народу щоденно та щохвилинно виступати на захист правдивої історії України, національної мови й культури». Продовження →

Народ, що не створив собі
соборної літературної мови,
не може зватися свідомою нацією.

Іван Огієнко

Сердечно вітаю вас із Днем української писемності та мови!

Задекларована в Конституції України 1996 року наша національна мова й досі змушена виборювати свої пріоритетні позиції та відстоювати право на повнокровне функціонування. У цивілізованих країнах влада створює умови для спілкування рідною мовою, для її ґрунтовного та різнобічного вивчення і розвитку. Натомість у нас вона зумисне провокує мовне, культурне, політичне протистояння, запровадивши на державному рівні так звану «мову міжнаціонального спілкування» замість української, витісняючи останню з усіх сфер суспільного життя, а відтак і з національної пам’яті, скорочуючи до ганебної відсотковості, зокрема в інформаційному просторі.

Виразний голос поколінь має звучати з уст молодих людей, інтелектуалів. І одними з перших його традиційно подає спільнота Львівського університету. Упродовж року ми неодноразово заявляли про нашу тверду позицію й продовжуємо апелювати до сумління кожного українця: «Українська мова залишилася чи не єдиним форпостом нашої Державної Незалежності! Втратимо її – втратимо державу!».

Ми маємо бути вимогливими передусім до себе, а відтак і до суспільства. Пам’ятаймо, що наша рідна українська мова стоїть на чатах біля вівтаря національного храму! І від кожного з нас залежить, чи житиме вона у наших нащадках, чи знатимуть і любитимуть вони її.

Бажаю всім нам єдності, твердості слова й духу та глибокої віри у власні сили!

Ректор Іван Вакарчук

Цьогоріч, у 351-у річницю Львівського національного університету імені Івана Франка, академічна спільнота вже втринадцяте відзначала день, коли 11 жовтня 1999 року Указом Президента України Львівському державному університету імені Івана Франка було надано статус «національного». Щороку Університет піднімається сходинками власних здобутків і великих інтелектуальних перемог. Упродовж 10-и жовтневих днів свої сходження та досягнення активно демонстрували факультети, коледжі й інші структурні підрозділи Університету численними святковими заходами, серед яких – конференції, урочисті академії, круглі столи, презентації друкованих видань, виставки, змагання з різних видів спорту серед студентів, викладачів і співробітників, дні відкритих дверей тощо.

«Мелодійно» розпочала тиждень святкування мистецька спільнота Університету й Львова 1 жовтня 2012 року. У рамках Міжнародного дня музики, факультет культури і мистецтв проведенням конференції та урочистого концерту відзначив 100-ліття від часу заснування Інституту музикології Львівського університету – однієї з найпомітніших серед європейських університетських музикологічних інституцій, котра відкрила нові сторінки у світовій музичній науці. Друга (після краківської) кафедра музикознавства у довоєнній Польщі була заснована польським музикологом-медієвістом, етнографом і музичним критиком Адольфом Хибінським, який переніс європейську класичну наукову методологію та методи організації музикології як наково-дослідної дисципліни на ґрунт Львівського університету, що дало можливість організувати педагогічну й наукову роботу на високому рівні та продовжити традиції європейського музикознавства у Галичині. Продовження →

1. Бацевичу Флорію Сергійовичу – професор, завідувач кафедри загального мовознавства (філологічний факультет).
2. Вакарчуку Івану Олександровичу – професор, завідувач кафедри теоретичної фізики (фізичний факультет).
3. Грабинському Ігорю Михайловичу – професор, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин (факультет міжнародних відносин).
4. Коссаку Володимиру Михайловичу – професор, завідувач кафедри цивільного права і процесу (юридичний факультет).
5. Крупському Івану Васильовичу – професор кафедри радіомовлення і телебачення (факультет журналістики).
6. Скасківу Олегу Богдановичу – професор кафедри теорії функцій та теорії ймовірностей (механіко-математичний факультет).
7. Черниш Наталії Йосипівні – професор, завідувач кафедри історії та теорії соціології (історичний факультет).
8. Яцурі Володимиру Васильовичу – професор, завідувач кафедри менеджменту (економічний факультет).

Присвоєння почесного звання «Заслужений професор Львівського національного університету» було започатковано у 2001 р. За період з 2001 до 2012 року його було надано 64 особам. Сьогодні (із врахуванням новообраних) у Львівському університеті плідно працюють 45 заслужених професорів, серед яких – 5 деканів, 28 завідувачів кафедр.

За соціодемографічними характеристиками гендерний зріз показує, що станом на 2011 рік цього звання удостоєні 35 чоловіків і 2 жінки, а в 2012 році ще одна жінка.

Формальною вимогою до присвоєння цього почесного звання є стаж роботи в Університеті не менше 30 років. Але заслужені професори нашого Університету значно перевершили цей термін. Без урахування останнього поповнення загальний стаж роботи у ЛНУ ім. Івана Франка 37-и заслужених професорів з 2001 до 2011 р. становив 1629 років і 3 місяці, тобто в середньому 44 роки на кожного. Продовження →

14 листопада 2012 року відбулася зустріч Ректора Університету, професора Івана Вакарчука зі студентами. Іван Олександрович привітав усю студентську спільноту Львівського національного університету імені Івана Франка та побажав, «аби університетське життя бурлило кожен день, а студентські роки у Львівському університеті були найкращими та найцікавішими».

У своєму вступному слові Ректор склав слова щирої подяки студентам за те, що вони «поєднали свою долю саме зі Львівським університетом, де дають добру освіту та фундаментальні знання. Уже понад 350 років він продовжує життя як один із найкращих університетів нашої держави».

Іван Вакарчук також подякував молодим людям за сумлінне навчання й активну участь у культурному та мистецькому житті Університету, за гідне представлення ЛНУ ім. Івана Франка в Україні та світі, здобуваючи перемоги та призові місця на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах та конкурсах, демонструючи свій високий рівень знань і фаховості та небайдуже ставлення до майбутнього Університету й України. Продовження →

17 листопада вся студентська молодь світу відзначає своє свято – День студента. Ми часто ділимося враженнями від святкування, приємними (й не зовсім) спогадами зі спільних вечірок та й традиціями, які передалися від старших колег. Однак варто наголосити на тому, що День студента також має свою історію – доволі трагічну…

Так було

Якщо бути точним, то 17 листопада відзначають не Міжнародний день студента, а Міжнародний день солідарності студентів. Історія святкування цієї дати тягнеться з далекого 1939 року й тогочасної Праги. Саме 17 листопада 1939 року чеські студенти організували акцію протесту і разом з викладачами вийшли на демонстрацію проти позбавлення їх права навчатися рідною мовою та проти гітлерівської окупації. Одних спудеїв цілими колонами арештовували й розстрілювали, інших – відправляли в концтабори. Нацисти, котрі окупували Чехію 1939 року, проводили політику «онімечення»: чеські виші закривали з метою переведення їх на німецьку мову.

Усіх студентських активістів було заарештовано й допитано, застосовуючи насильство та погрози. Майже 1200 студентів з Праги, Брно, Оломоуца і Пржібрама було відіслано в концтабір Саксенгаузен (35 кілометрів на північ від Берліна). Щодо студентських вождів, то дев’ятеро з них було розстріляно. Продовження →

(до 100-річчя від дня народження М. Марченка)

«Молодіж не повинна
укладатися в готові
вже вироблені шаблони,
іти пробитими слідами,
не сліпо повторяти те,
що вже було сказане і показане. Вона повинна шукати,
повинна на пробним камені
своїх інтелектуальних
і моральних вимог
провірювати сучасні погляди
і прінціпи, вартости
сучасного життя».

Михайло Грушевський

Український дух Львівського університету, який виборювали його студенти і викладачі в перші періоди «радянізації», є чи не найменш дослідженим, попри значні здобутки української історіографії у вивченні проблематичного і водночас супереч­ливого явища, яким був радянський режим у Західній Україні. Тож спроб критичного осмислення тогочасної дійсності залишається для істориків ще чимало. Показовою для розуміння мети цієї політики була «радянізація» Львівського університету – найчисельнішого за своїм особовим складом і провідного за інтелектуальним потенціалом вищого навчального закладу в західноукраїнських землях. Продовження →

Ще однією спонукою пишатися тим, що належиш до когорти славних ви­пуск­ників Львівського університету, стала відкрита лекція відомого британського юриста, професора Університетського коледжу Лондона (London University) Філіпа Сендса (Philippe Sands) про унікальний внесок вихованців Університету в розвиток міжнародного права, яка відбулася 24 жовтня в Актовій залі Львівського національного університету імені Івана Франка.

Небагатьом відомі імена Рафала Лемкіна чи Герша Лаутерпахта, Манфреда Лакса чи Луїса Сона, за словами лектора, «неймовірних юристів», які вчилися на правничому факультеті університету Яна Казимира у міжвоєнний період ХХ століття. Луїс Сон став викладачем міжнародного права на юридичному факультеті в Гарварді та брав участь у створенні ООН у Сан-Франциско в 1945 році. Саме він частково написав статут гаазького Міжнародного суду. Лакс став головою Міжнародного суду в Гаазі, а Лемкін є засновником Конвенції про геноцид, Лаутерпахт – один із найважливіших юристів у міжнародному праві ХХ століття. Продовження →