“Коли ранок думки такий довгий, – то сподіваємось, що сам день буде незрівнянно довший і величніший”
Іван Франко

Сердечно вітаю Вас із Новим роком та Різдвом Христовим!
2011 рік – 20 рік Незалежності України – був означений дорогими та важливими для нашої академічної спільноти символічними датами – 350-річним ювілеєм Університету, 155-річчям від дня народження Івана Франка та 200-літтям від дня народження Маркіяна Шашкевича.
Напередодні святкування величних родинно-духовних свят, оповитих особливим людським теплом, сердечністю та затишком, складаю щиру подяку всім, хто своєю відданою і сумлінною працею, ініціативністю й активністю творить сучасність, майбутнє та історію нашого Університету. Нехай цей високий дух єдності поколінь, тяглості народних традицій та епох і надалі гуртує нас перед новими випробуваннями та викликами.
Бажаю Вам зустріти Різдвяні та новорічні свята у радісній, доброзичливій, теплій атмосфері. Нехай у Ваших сім’ях панують любов, добробут і злагода. Зичу Вам упевненості у правильності обраної мети й енергії для її досягнення, творчих успіхів і наснаги задля добра та гідного майбутнього нашого Університету й України.

Ректор
Іван Вакарчук

Щиро і сердечно вітаємо Вас з Новим 2012 роком та Різдвом Христовим!
Бажаємо Вам світлих та радісних днів, наснаги, творчих успіхів та здобутків на Ваших життєвих дорогах, твердості духу і впевненості у досягненні мети. Нехай у нескінченному вирі щоденних турбот у Ваших оселях панують тепло, добро і злагода, нехай здійснюються всі Ваші мрії і сподівання.
Нехай у Ваших домівках Різдвяна зоря сяє радістю, щастям і добром, наповнюючи серця любов’ю, надією і вірою у щасливе майбутнє.

Профспілковий комітет викладачів і співробітників Університету

Щиро вітаємо Вас з Новорічними та Різдвяними святами!
Нехай ці свята – вісники оновлення, мрій та сподівань – принесуть Вам і Вашим родинам добро, мир і достаток. Бажаємо Вам, щоб у Новому році Ви зробили все, що запланували.
Віримо, що у Новому році Ви відчуєте турботу з боку колег, друзів і близьких.
Щастя Вам, міцного здоров’я та віри!

Щиро,
Профком студентів
та Студентський уряд

Серед численних благодійних акцій до Дня Святого Миколая, які традиційно проводяться у нашому Університеті, уваги заслуговує цьогорічний благодійний концерт “Мистецтво заради добра”. З ініціативи активної студентської молоді та за підтримки студентського профспілкового активу 21 грудня 2011року у Актовій залі Університету відбулося цікаве дійство. Особливістю цьогорічного благодійного концерту “Мистецтво заради добра”, було те, що саме викладачі та працівники, а не студенти, як зазвичай, поділились своїм талантом та теплом, щоб Святий Миколай не оминув своєю ласкою дитячий будинок “Оріана” (м. Борислав Львівської області) для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківської опіки.
Всі охочі змогли долучитись до цієї акції, зробивши благодійний внесок до скриньки, яка стояла біля входу до Актової зали, перед концертом. Під час святкової програми відбувався благодійний аукціон, де можна було придбати художні роботи вихованців дитячого будинку. Попередньо, “лоти” експонували у Виставковій залі Університету, що посприяло ще більшому резонансу благодійної акції.
Дякуємо всім організаторам та керівникам проекту, які відкрили своє серце заради добра!

На фото: Іван Мигул, Ректор Українського вільного університету та Іван Вакарчук під час урочистостей з нагоди 90-ї річниці заснування Українського вільного університету в Мюнхені (лютий 2011 року)

Цього року Український вільний університет у Мюнхені, з яким наш Університет єднають давні й розмаїті зв’язки, відзначив своє 90-ліття. Ювілейні урочистості, присвячені цій даті, відбулися у Відні, Мюнхені, Вашингтоні, Філадельфії, Нью-Йорку. В урочистій академії, присвяченій ювілею УВУ, у Мюнхені 8 лютого 2011 р. взяла участь і представницька делегація ЛНУ ім. Івана Франка на чолі з ректором І.О.Вакарчуком, якому на цій академії було вручено почесний докторат УВУ.
Про історію Українського вільного університету, його місію, внесок у національну науку та розвоєві обрії йдеться в слові Ярослави Мельник, доктора філологічних наук, ново­об­ра­ного ректора УВУ, яке публікуємо нижче. До речі, на думку Я. Мельник, основна місія УВУ закладена вже в самій його назві.

Український вільний університет. Не знаю, кому першому із засновників Університету спала на гадку саме ця назва. На позір просте, водночас промовисте віддзеркалення сутности Університету.
Український – плекання української ідентичности, національні завдання й пріоритети. Іван Мірчук, один із ректорів УВУ, свого часу наголошував: “Треба було б пам’ятати, що Університет має свої цілі і завдання, окреслені своїми статутами. Ці цілі й завдання є суто педагогічні і наукові, і УВУ ніколи не проводив практичної політики. Але не треба забувати такого факту, що вже саме існування його в лоні української політичної еміґрації протягом такого довгого часу та його велика національна праця роблять із нього чинник першорядної ваги на міжнародному форумі та викликають глибоке здивування й повагу до цілої нашої еміґрації”.
Національні пріоритети одні вчені УВУ прямо декларували, гармонійно поєднуючи у своєму науковому дискурсі національний та “науковий, чисто ідеальний інтерес” (І.Франко). Інші, скажімо так, адепти чистої науки, як, зокрема, Д.Чижевський, утверджували українську науку в міжнародному духовному просторі своїми працями, усвідомлюючи, що “наукова робота – то диплом шляхетства, яким нація вкуплюється в гроно цивілізованих націй” (І.Франко). Продовження →

У Львівському національному університеті імені Івана Франка 8 грудня 2011 року відбулась презентація книги “Залишаюсь українцем” відомого українського вченого і громадського діяча Богдана Гаврилишина. Професор, член Римського клубу, член Світової академії мистецтва та науки, член Міжнародної академії менеджменту, доктор економіки університету Женеви, почесний доктор 5 університетів Канади й України. Він був радником з питань управління та міжнародних відносин урядів багатьох країн, зокрема Першого президента України, чотирьох голів Верховної Ради та трьох Прем’єр-міністрів України. Його прогнози та передбачення геополітичних змін випереджали події на десятки років.
Богдан Гаврилишин в Актовій залі Університету презентував свою книгу спогадів “Залишаюсь українцем”, що вийшла друком цьогоріч у Києві. У ній зафіксовано не лише найяскравіші враження та важливі події, учасником яких був автор. Це насамперед оптимістична, життєствердна настанова сучасному молодому поколінню українців. Богдан Гаврилишин – людина, яка оволоділа мистецтвом життя, віднайшла гармонію, навчилася втілювати найсміливіші мрії та досягати мети, незважаючи на розчарування віднаходити добро в людях, вірити у їхні здібності.
Перший проректор Університету Василь Височанський наголосив, що “це надзвичайно висока честь для нас – вітати поважного гостя нашого Університету, до думок якого прислухаються світові лідери”, і вручив Богданові Гаврилишину пам’ятну медаль на честь 350- річчя Львівського національного університету імені Івана Франка та “Енциклопедію Університету”. Продовження →

14 грудня 2011 року у Дзеркальній залі в рамках “Університетських діалогів” Центру гуманітарних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка відбулась зустріч зі знаним українським істориком, професором Національного університету “Києво-Могилянська академія” Наталією Яковенко.
Почесна гостя Університету виступила з публічною лекцією “Історія ранньомодерної України: білі плями чи не задані істориками питання?”, під час якої розповіла про багатолику природу “білих плям”, забутих людей забутого простору, “мовчазну більшість історії”, про те, хто, як і в що вірив у період ранньомодерної та домодерної історії. Зокрема Наталія Яковенко закцентувала увагу на природі походження так званих білих плям в історії та важливості їхнього заповнення. “Білі плями історії, схожі на острів, який оминають історики в ос­нов­ному через те, що навіть не підозрюють про його існування”.
На думку професора Н. Яковенко, часто значні періоди історичного розвитку регіонів залишаються поза увагою, до кінця не простежуються причини тих чи інших подій, прогалини в історіографії питань, що охоплюють цілі регіони. Продовження →

В українському літературному просторі існує кілька премій на вшанування праці перекладачів. Найстаріша – Премія імені Максима Рильського, заснована 1972 р. Її присуджує Національна спілка письменників України за досягнення в галузі українського художнього перекладу. З 1989 р. журнал “Всесвіт” присуджує Премію “Ars Translationis” імені Миколи Лукаша за найкращі переклади й перекладознавчі праці, опубліковані за рік на сторінках журналу. Посольство Франції в Україні відзначає найкращий український переклад із французької мови у рамках Премії імені Григорія Сковороди з 2001 р. Від 1981 р. існує Міжнародна літературна премія імені Івана Франка НСПУ, яка присуджується за переклади й популяризацію української літератури за кордоном. 2010 р. Міністерство культури України заснувало нову премію – Літературну премію імені Григорія Кочура за визначні здобутки у галузі поетичного художнього перекладу та пере­кладо­знав­ства, і її першим лауреатом став львів’янин Андрій Содомора за присвоєння українській культурі скарбів старогрецької та латинської літератур.
Цього року премію вдруге прийняв Львів руками завідувача кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Іван Франка – професора Роксолани Зорівчак. Продовження →

Пропоноване читачам “Каменяра” оповідання-мініатюра “Очікування” класика франкомовної бельгійської літератури Шарля Ван Лерберґа (1861-1907) передруковується за виданням “Коротка франкомовна проза ХХ століття (Бельгія, Канада (Квебек), Франція)” (переклад Яреми Кравця), Львів: “Тріада плюс”, 2010. За підсумками Всеукраїнського рейтингу “Книжка року – 2011” це видання стало одним із переможців у рубриці “Сучасна зарубіжна проза / есеїстка / драматургія”.

* * *

Ґреґуару Ле Руа

Крайнеба на сході у нічній темряві зблискували зимові зорі.
У загубленій посеред рівнини хатинці не спав господар – занедужала його дружина. Вдень приходив пастух-зцілитель – поглянув на жінку й пішов геть з дивним виглядом, не промовивши жодного слова.
Тієї нічної години хтось постукав у двері. Чоловік, який саме чистив свого ослика, пішов одчинити. Прибулець, якого він побачив перед собою, сидів на верблюді. Був одягнений у довгі золотисті шати й на голові мав корону, в якій виблискувало коштовне каміння; в руках тримав невелику скриньку. Довкола нього громадилася численна свита.
– Що ти шукаєш, подорожнику? – спитав чоловік у царя-кочівника. – Може, йдеш з посольством у палац султана? Шлях туди ще далекий; до того ж, туди треба прямувати у бік ранкової зорі. А може, ви всі йдете до храму? Храм також далеко звідсіль…
– Ні, – відповів прибулець, при цих словах спустившись зі свого верблюда. – Це тут! – І, поглянувши на зорі, повторив: – Це саме тут! Я хочу зайти, бо вже час.
– Ти хочеш зайти? – здивувався чоловік. – Коли так, сідай отам, на лаві, і не збурюй тишу, бо моя дружина дрімає, вона нездужає.
Опісля, рвучко замкнувши вхідні двері перед верблюдом і людьми з почту, повернувся до своєї роботи. Продовження →