Змагання зі спортивного програмування в нашому Університеті

• Tweet
• Email

• Tweet
• Email

Спортивне програмування як прогресивний технологічний різновид спорту стрімко набуває популярності в Україні. У цьому немала заслуга аспіранта факультету прикладної математики та інформатики ЛНУ ім. Івана Франка Василя Білецького. За рейтингом TopCoder ranking, Василь Білецький увійшов до десятки найкращих алгоритмічних програмістів світу. Вже п’ятий рік Василь організовує змагання зі спортивного програмування в нашому Університеті серед школярів і студентів. Наприкінці листопада відбулося ще одне традиційне змагання “Shefs Contest 6”.
Цього разу серед учасників були представники Львова і передмістя, а також дві команди з Ужгорода. Перемогу здобули: I місце – alt (Олексій Палінкаш, Ужгородський національний університет), II місце – RootKit (Олександр Воєца, Руслан Бабіля, ЛНУ ім. Івана Франка), III місце – LNU United (Ігор Євчинець, Павло Кушнір, ЛНУ ім. Івана Франка), IV місце – NULP-PRIME (Євген Засоба, Мар’ян Лобур, Андрій Медвідь, НУ “Львівська політехніка”). Про особливості перебігу змагань, про рівень організації ми вирішили розпитати в учасників. Про розвиток спортивного програмування в Україні – в інтерв’ю з головним організатором змагань “Shefs Contest 6” Василем Білецьким.
– Василю, що для тебе спортивне програмування? Як ти знайшов себе в цьому виді спорту?
– Спортивне програмування відкрив для себе ще на 3 курсі, у Львові тоді ним ще ніхто не займався. Готувався, тренувався через Інтернет. Спортивне програмування стало моїм хобі, що переросло у справжнє захоплення, яке забирало дедалі більше часу. Уже шостий рік займаюся цим видом спорту. На 5 курсі почав навчати інших.
– Які твої враження від недавніх змагань?
– Загалом змагання відбулися на доброму рівні, учасники продемонстрували хороші результати. Правда, цього року продемонструвати свій рівень спортивного програмування зголосилося значно менше учасників. Але є й зрушення вперед. З’явилося чимало нових облич, багато молоді, особливо школярів. Уперше за історію проведення змагань усі команди (цього разу їх було 17) розв’язали хоча б одну задачу, а задачі були непрості.
– Яким є сьогодні рівень спортивного програмування у Львові, в Україні загалом? Чи відбулися суттєві зміни у спортивному програмуванні в нашій країні після того, як команда ЛНУ ім. Івана Франка здобула золоту медаль на чемпіонаті світу?
– Коли я почав займатися спортивним програмуванням, у Львові про нього ще ніхто не знав. На різноманітні всеукраїнські турніри з програмування скеровували команди, але про завдання учасники не мали жодного уявлення, дізнавалися про них уже на самих змаганнях. Учасників зі Львова ніхто не готував, не тренував. У півфіналах чемпіонату України, які з 2001 р. традиційно відбувалися щороку в чотирьох регіонах – західному, східному, північному, південному – перемогу здобували команди з Рівного, Хмельницького. І тільки 2005 р. уперше у півфіналі перемогла команда нашого Університету, відтоді у півфіналах 9 з 10-ти команд, що потрапляли в першу десятку, – львівські. У цьому аспекті Львів зробив великий крок уперед. Найбільша заслуга – те, що відбуваються змагання, заняття зі школярами, студентами, створено гуртки, коледжі. Звісно, коли команда ЛНУ ім. Івана Франка у 2008 р. на чемпіонаті світу здобула золото, це стало хорошим прикладом для іншим команд і поштовхом працювати ще більше. Як наслідок, у півфіналі чемпіонату світу, що його традиційно проводять у Бухаресті, у 2007 р. українські команди здобули перші 3 місця, у 2008 р. – перші 5 місць, а у 2009 р. – перші 7 місць.
Щодо змагань, які проходять у нашому Університеті, то їх я організував уже понад 30. Пригадую, на найперших, що відбулися 2005 р., рівень задач був дуже низьким. Тобто ми розв’язували елементарні задачі, наші студенти приходили заради цікавості. Поступово ми ускладнювали задачі, географія учасників розширювалася. Долучалися програмісти і з інших навчальних закладів Львова, і з інших міст – Ужгорода, Києва, Донецька тощо. Тепер рівень задач, що їх розв’язують учасники змагань, відповідає всеукраїнським змаганням. Рівень справді високий, потенціал хороший.
– Хто створив ACM-коледж?
– Головний організатор – я. Ще у 2005 р. було створено гурток з програмування, який згодом, для солідності, ми з колегами перейменували на коледж. Крім мене, є ще 9 хлопців, які щотижня проводять заняття. Скажімо, на друге заняття прийшло 47 студентів та учнів, і їм цікаво.
– Яка основна мета ACM-коледжу?
– Основна мета – не до олімпіад готувати, а навчити розв’язувати алгоритмічні задачі, навчити правильно думати в цьому напрямі. Популяризувати алгоритмічний стиль програмування серед молоді, зокрема й через участь в олімпіадах, змаганнях, через широке застосування на практиці.
– Які в тебе найближчі плани у спортивному програмуванні?
– Навіть якщо не матиму змоги займатися спортивним програмуванням з дітьми, хочу, щоб було кому продовжити цю справу. Але планую й далі приділяти цьому інтелектуальному виду спорту чимало часу як хобі.

ВРАЖЕННЯ УЧАСНИКІВ:

	Руслан Бабіля, веб-дизайнер газети “Каменяр” – Мої враження від змагань майже завжди позитивні, напевно, тому, що змагання добре організовано в усіх аспектах: відповідний рівень учасників, вдала система тестування, що дає змогу об’єктивно оцінювати, і, звісно ж, цікаві завдання. Спортивне програмування для мене – насамперед справжній здоровий вид спорту, у якому можна змагатися, досягати успіху, розвиватися. Будь-який спорт, якщо займатися ним професійно, стає стилем життя. З 2 курсу я разом з друзями-студентами почав займатися спортивним програмуванням. Ми прагнули вивести Університет, львівські змагання на новий рівень. Після того, як команда ЛНУ ім. Івана Франка здобула золоту медаль, як учасник у цьому виді спорту я реалізувався. Тепер планую сам організовувати змагання, щоб розвиватися як тренер, щоб моя команда досягала високих результатів. Уже варто розширювати горизонти.
	Лілія Худик, студентка Ужгородського національного університету – Я вперше взяла участь у командних змаганнях, хоча на сайті спортивного програмування зареєструвалася вже досить давно. Враження дуже позитивні. Добра організація. У спортивному програмуванні знайшла себе випадково. Сподобалося, втягнулася, зацікавилася й почала розвиватися в цьому напрямі. Якщо є настрій, можу цілий день розв’язувати задачі. Сьогодні мені підкорилася перша вершина, зупинятися на досягнутому не планую. Хотіла б відвідувати ACM-коледж, але не маю змоги добиратися.
	Євген Засоба, асистент, викладач НУ “Львівська політехніка” – Враження позитивні, як завжди, адже для мене спортивне програмування – справжнє хобі. Приємно, що у Львові цей вид спорту стабільно розвивається. Рівень спортивного програмування у світі зростає щороку, і я щиро сподіваюся вивести свою команду на фінал чемпіонату світу.
	Олексій Палінкаш, студент Ужгородського національного університету – Приємно бачити багато учасників. У таких змаганнях беру участь уже років три. Для мене це досить серйозне хобі. Щодо нинішнього успіху, то, думаю, досяг його насамперед завдяки багаторічним тренуванням. Крім того, не дуже цим переймався, не було великих переживань. Не очікував – мабуть, тому й переміг.

Олег Твердь