За цікавою розмовою ми незчулися, як збіг час. Моя співрозмовниця – студентка четвертого курсу факультету міжнародних відносин Марічка Гудь, яка нещодавно побувала на міжнародній сесії Європейського молодіжного парламенту. Ми розмовляли про начебто прописні студентські істини: як досягти успіху, самореалізуватися та долати перешкоди, але одне було зрозуміло: необхідна наполегливість, працелюбність, залізна воля, якщо потрібно. Тоді прописні істини стають реальністю. Власне, для Марічки такою реальністю стала можливість попрацювати у Європейському молодіжному парламенті, поспілкуватися із європейською молоддю з різних країн та гідно представити Україну – як країну великих можливостей.
Студентка довела собі одну просту істину – вода під лежачий камінь не тече. Можливо, саме тому їй вдається досягати успіху не тільки в навчанні, а й у громадській діяльності, зокрема, брати участь у міжнародних сесіях молодіжного європарламенту. Пропонуємо увазі читачів “Каменяра” кілька штрихів до студентського портрету Марічки Гудь, котра презентує ЛНУ ім. Івана Франка та Україну під час міжнародних заходів Європейського молодіжного парламенту.
– Марічко, з погляду четвертого курсу навчання, чи вдалим був твій вибір спеціальності на факультеті міжнародних відносин ЛНУ ім. Івана Франка? Як виникло рішення: спонтанно чи продумано?
– Рішення виникло спонтанно. Мій брат закінчував міжнародні відносини. Мама – фізик, тато – історик, викладачі Університету. Я шукала середину між ними. У школі дуже любила математику і водночас – мову й літературу. Тому міжнародні економічні відносини – це, в кінцевому підсумку, ідеально саме те, чого я могла б хотіти. Бо маю змогу поєднати математику й економіку (зрештою, економіку вивчала ще в школі в останніх класах), а з іншого – можу вчити стільки мов, скільки забажаю. Саме це зумовило мій вибір.
– Чим ти захоплювалася ще до навчання в Університеті?
– Із семи років танцюю. Згодом займалася художньою гімнастикою. Тоді знову танцювала, танцювала – народні танці, класична хореографія, естрадні танці, а тепер уже два роки займаюся соціальними латиноамериканськими танцями (дуже популярні у світі сальса, бачата), які мені дуже подобаються. Без танців, без постійного руху не уявляю свого життя. Тобто якщо я в поїздці і не маю змоги там танцювати, то можу встати зранку і бігати. Хоча біг не є моїм улюбленим видом спорту. Просто завжди відчуваю потребу фізичного навантаження. Друзі дивувалися, бо нарікали на брак часу. А я спокійно встигала й у школі вчитися на золоту медаль і проводити години на тренуваннях з танців.
– Ти вступила в Університет підготовленою, з належною базою знань чи все-таки на першому курсі отримала поштовх долати нові висоти, про які у школі ще не знала?
– Якось почула розмову, що на факультеті міжнародних відносин можна п’ять років нічого не робити. Коли кажу, що мені треба вчитися, то мені на те: “Ти ж на факультеті міжнародних відносин, там не вчаться”. Моя відповідь коротка: “Уяви собі, вчаться!”. Буває й таке.
Завжди дуже цікавий процес – пояснити людям, що, виявляється, на факультеті міжнародних відносин можна і нічого не робити, а можна й відповідально вчитися – це аж ніяк не так просто, як сприймають збоку. Насправді на нашому факультеті таки вчаться – хто менше, хто більше.
Перший курс вирізнявся тим, що кожен студент знає, чого хоче. Уже не так, як в школі – довжелезний список предметів, з яких потрібні більш-менш нормальні оцінки, щоб були задоволені батьки, ти і вчителі – у кожного своя мотивація. В університеті знаєш, що вчишся не для когось, а для себе. І якщо сьогодні чи завтра не піду на пари, якщо повчуся останньої ночі перед іспитом, то знаю, що я особисто через два дні все це забуду. А халепа може полягати в тому, що раптом через п’ять років ці знання знадобляться мені в роботі. Тому мотивація навчання значно відрізняється від шкільної: тут у тебе або є це розуміння, або його немає. Я з самого початку усвідомлювала, що вчуся передусім для себе. Навіть тоді, коли було важко (перший курс був дуже непростим, насамперед тому, що канікули тривали тільки місяць, бо іспити ми складали наприкінці липня, а потім ця шарпанина із “вступив – не вступив, буде – не буде”). Після такого важкого року місяць відпочинку – майже як нічого. До кінця першого курсу шалено втомилася, дуже важко було дотягнути до відповідного рівня. Для мене особисто перший рік навчання був насичений вищою математикою, тобто було чимало предметів не зі спеціальності, а базових, викладачі з яких дуже вимогливі. Також вирішила вивчати не три іноземні мови, а чотири. Вибрала німецьку мову, іспит з англійської мови складала додатково, окрім того, вивчала ще іспанську та польську мови. Саме з німецької мови моя група була дуже сильною. Мені довелося докладати значних зусиль, щоб дотягнутися до цього рівня. Зате неможливо передати відчуття, коли на початку другого курсу (перед тим місяць провела в Берліні і “довчила” німецьку мову) зрозуміла, що не гірша за будь-кого в групі. Недоспані ночі не минули для мене марно. І робила це, знову ж таки, не для когось, а для себе.
– Тобто є відповідна мотивація в навчанні – чогось досягнути…
– Так, власне кажучи, це вже життєвий вибір кожного. Усе залежить від того, що ти хочеш робити в майбутньому. Я б хотіла здобути хорошу освіту, а потім зробити хорошу кар’єру. Мені подобається те, що я вивчаю, цей напрям роботи. Факультет міжнародних відносин надає багато можливостей для майбутнього працевлаштування. Знову ж таки, дуже часто люди кажуть, що є дуже багато спеціалістів-міжнародників, навіщо сюди вступати, потім складно знайти роботу. А я завжди відповідаю, що хороші фахівці потрібні завжди, тому що є багато людей із дипломом міжнародних відносин, але це ще не показник. Я дуже хотіла б стати хорошим фахівцем, почерпнути за роки навчання на факультеті максимум знань.
– Чи не відчуваєш у собі задатків лідера?
– Знову ж таки, не люблю про це говорити, мені не подобається це означення. Те, чим тепер займаюся, – самовдосконалення. Я людина, яка дуже багато вимагає від себе. А лідером ти можеш бути, якщо маєш чого навчити інших. Власне, на цьогорічній сесії Європейського молодіжного парламенту один хлопець, який був, можна сказати, лідером групи (складалася з 14 осіб із різних країн), влучно зазначив: “Я тут не для того, щоб показати вам, що кращий від вас чи розумніший, ми всі тут для того, щоб чогось навчитися.
– Як ти потрапила до Європейського молодіжного парламенту?
– Це досить цікава ситуація. На другому курсі отримала чергову розсилку. Це був 2007 рік. Молодіжний парламент діє по всій Європі. Щороку проводять три великі молодіжні сесії тривалістю по 11 днів у найрізноманітніших містах Європи, і не тільки в ЄС, а й інших країн. Завжди на ці сесії потрапляли після національних доборів. Того року представники в Києві не отримали достатньо фінансування, щоб організувати сесію до міжнародної й провести добір. Тому проводили не сесію, а інтерв’ю на участь у міжнародній сесії в Дубліні. Я поїхала до Києва на інтерв’ю, але на міжнародну сесію мене не взяли (потрапила тільки в список резерву). Проте через кілька місяців відбувався національний добір на наступну міжнародну сесію, на який мене запросили. Я поїхала, це була перша моя участь у заході Європейського молодіжного парламенту (Україна). Склалося так, що і того разу я не потрапила на міжнародну сесію, але, крім цих великих міжнародних сесій, проходять десятки інших заходів у різних країнах.
Нині дуже тішуся, що мої трохи зачеплені амбіції, злість, образа через те, що не домоглася того, чого хотіла, не завадили мені йти далі. На сьогоді я брала участь уже в дев’яти сесіях Європейського молодіжного парламенту (разом з міжнародною сесією влітку цього року в Іспанії). Зустрічала чимало людей, які були на багатьох сесіях і мають чималі здобутки. Дуже цікаві молоді люди, які теж свого часу не потрапляли з національного добору на міжнародні сесії. І ми інколи сміялися з цього, а коли й жаліли одне одного (сміється). Факт залишається фактом, після того я ще раз брала участь у ще одному національному доборі – і, знову ж таки, у міжнародну сесію не потрапила… Уже втретє.
З теперішнім моїм досвідом можу подавати заявку на міжнародну сесію, оминувши національний добір, тобто контактувати з організаторами країни, де вона проходитиме. Планую надіслати заявку на міжнародну сесію наступного літа у Франкфурт і дуже сподіваюся, що цього разу мені таки вдасться. Там буде зовсім інший процес добору. Мені дуже подобається те, що ми там робимо, бо обговорюємо теми, на які не спілкуємося щодня, чимало вчимося одне в одного.
– Ти нещодавно повернулася з такої міжнародної сесії. Розкажи, будь ласка, що там відбувалося…
– Цього літа міжнародна сесія Європейського молодіжного парламенту відбувалася в Іспанії, в місті Жірона, що на північ від Барселони. Дуже гарне затишне іспанське містечко, в якому зібралися понад сто учасників з різних країн. У моєму комітеті було 14 осіб з різних країн. Структура заходу така, що будь-яка сесія проходить у комітетах. Кожен комітет має своє питання і, залежно від тривалості сесії, деякий час витрачають на тренінгові ігри, тобто побудову групи, таким чином згуртовуючи людей. Потім – робота в комітеті, працюємо над питанням, підсумовуємо і складаємо резолюцію. Резолюції зачитують і обговорюють на генеральній асамблеї, де кожен комітет представляє свою резолюцію, яку обговорюють (зауваження, питання). Потім – голосування. Часто запитують: а що далі? Після будь-якої регіонального, національного чи міжнародного форуму далі, фактично, немає нічого, окрім наших вражень, емоцій і того, що ми навчилися в процесі. Тобто це здебільшого процес заради процесу. Але на міжнародних сесіях усі резолюції, які проходять (схема голосування – 50% плюс 1 голос), подають як пропозиції до Європейського парламенту. Європейський молодіжний парламент – неурядова організація, але дуже багато людей нас знає й підтримує. Це депутати, що представляють і Європейський парламент, і парламенти європейських країн. На міжнародних сесіях є більше часу і більше зустрічей із відомими діячами. Часто запрошують експертів, що компетентні з питання, яке розглядають у комітеті; можемо з ними порадитися, подискутувати, готуючи свою резолюцію.
– Як було побудовано роботу комітетів, зокрема вашого, та які питання розглядали?
– Це був комітет з досліджень нових технологій та енергетики і, відповідно, ми розглядали питання “Впровадження біомаси в ЄС у контексті мети 2020 року”. В Україні про це мало говорять, проте Європейський союз ухвалив стратегію до 2020 року зменшити викиди шкідливих газів у навколишнє середовище, зменшити парниковий ефект. І для цього хочуть довести до певного відсотка рівень використання альтернативної енергії. А до 2050 року – ті самі цілі, тільки в набагато інших масштабах, тобто тепер є стратегія до 2020 і до 2050 рр. І ми говорили про впровадження біомаси як першого кроку на шляху до використання альтернативної енергії, як ЄС може це зробити, розрекламувати тощо. Для мене особисто ця сесія була особлива тим, що мій комітет складався із цікавих людей. Голова нашого комітету зумів нам нагадати, для чого ми тут, про що ми не завжди пам’ятали. Багато хто приїжджає, не зовсім розуміючи, куди потрапив… Але він зумів надихнути нас на роботу. Ніколи раніше на будь-якій іншій сесії не бачила, щоб резолюція проходила з таким успіхом, з яким пройшла наша. Зазвичай під час дискусій задають запитання, висловлюють незадоволення, критикують. Є таке поняття, як “промова в атаку резолюції”, тобто після того, як представляють резолюцію, є можливість її атакувати. Нашу резолюцію – єдину – жоден комітет атакувати не захотів. Під час дискусії вставали і говорили: “Ми вважаємо, що важливо не тільки зауважити, якщо є якісь недоліки, а й сказати, що ваша резолюція чудова. Ми вас вітаємо!” У такі моменти розумієш, що, мабуть, воно того варте. Справді, це надихає рухатися далі, і починаєш замислюватися: наскільки було б добре, якби у своєму подальшому житті, на своєму місці кожен з нас зумів зробити щось хоча б трошки для того, щоб впровадити це в життя.
– А як відбувалося міжкультурне спілкування поза сесійною роботою?
– Досить-таки інтенсивно. Звісно, після насиченої сесії ми були втомлені, але встигали пограти в боулінг, їздили вночі в музей Далі, були вечірки, змагання, коли ми бігали містом і шукали об’єкти, які потрібно було фотографувати. Було й екстремально – екскурсія в 43-градусну спеку…
– Твої враження від української делегації…
– Це, напевно, найкраща делегація, в якій мені колись випадала честь бути. Нас було шестеро (5 дівчат і 1 хлопець). Трьох я знала раніше, з двома дівчатами познайомилася, приїхавши в Іспанію. Ми дуже здружилися. Один із найяскравіших спогадів – конкурс, на якому делегації представляли свою країну. Три дні поспіль, повертаючись о 2-й ночі з музею, о 12-й з вечірки, ми на терасі з дівчатами готували виступ. Напередодні заходу готувалися до 5-ї ранку, і воно було того варте, адже ми зробили повний фурор. І – перемогли на конкурсі. Тому ця сесія для мене – подвійна перемога.
– Чим ви всіх здивували?
– Одна із дівчат фантастично співала, решта – танцювали. Зібралися танцюристки різних жанрів. Була якісна українська музика. Починали виступ у національних костюмах з українською піснею, танцювали у вишиванках. А потім були “дикі танці”, коли ми познімали вишиванки. Вийшло доволі колоритно. Ми серйозно готувалися і виклалися на всі двісті.
Публіка була вражена, оскільки очікувала чогось емоційного. Вони асоціюють Україну з “дикими танцями”, всі знають про нашу Руслану. А тут виходять дівчата і співають щось дуже ліричне, що аж за душу хапає і не зовсім вписується у формат вечора. А потім дівчата кудись пропадають і знову вибігають на ту саму сцену, де вже демонструють шпагати, мостики і дикі танці… Ми почувалися щасливими.
– Чи плануєш і далі брати участь у сесіях Європейського молодіжного парламенту?
– Восени 2010 року плануємо організовувати міжнародну сесію у Львові. Приблизно рік тому дізналися, що виграли тендер на проведення сесії. Головні організатори сесії – дівчата з Києва, вони представляють Європейський молодіжний парламент (Україна) раніше від мене в цій структурі й мають більше досвіду в організації таких сесій. Ми дуже раді, що нам випала така честь – провести сесію у Львові. У 2006 році відбувалася міжнародна сесія в Києві, це була перша міжнародна сесія, яка проходила в країні, що не є членом ЄС. І тепер маємо шанс повторити цей успіх у Львові.
– Як можна потрапити на сесії Європейського молодіжного парламенту, що б ти порадила студентам, які зацікавилися цією молодіжною європейською інституцією?
– Дуже просто, набравши в пошуку “Європейський молодіжний парламент – Україна”. На офіційному сайті організації є вся найновіша інформація: новини, анкети для участі в найближчих сесіях, адреса офіційної сторінки Європейського молодіжного парламенту, на якій можна прочитати англійською мовою всі новини та про заходи, що відбуваються по всій Європі.
Розмову вів
Олександр Лавринович