25 лютого в нашому Університеті відбулося перше засідання літературознавчого семінару (керівник – професор Любомир Сеник) на тему “На що впливає літературна критика?” Акцію, яку планують зробити регулярною, організували Інститут літературознавчих студій, кафедра української літератури ім. академіка М. Возняка (ЛНУ ім. Івана Франка) і Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова (Дрогобич) з метою актуалізувати в академічному середовищі проблеми теоретичного літературознавства і критики.
Доповідь на тему “Спокуси і пастки літературної критики” виголосив доцент кафедри теорії та історії української літератури Дрогобицького державного педуніверситету імені Івана Франка Олег Баган. Проблемна “дихотомія” виступу базувалася на порівнянні спокус і пасток літературної критики, які водночас дають їй великі можливості впливу і скеровують до однобічності. Спокуси (прагнення навчати, програмувати, формувати завдання тощо) заганяють критику в постійні пастки (штучні раціональні схеми, доктринерство, затеоретизованість, тенденційність).
На думку вченого, сучасна літературна критика (сам факт існування і фаховість якої багато хто заперечує) постає перед такими проблемами, як світоглядний хаос, відсутність етичної (культуротворчої) основи, новий масовізм (художні смаки постмодерну), втрата індивідуальності (коли критик усвідомлює свою місію і відповідає за неї), відсутність настрою змагання (сьогодні все заполонив постмодерний скепсис і “грайливість”), ринкова залежність, відсутність громадянської позиції критика (без цього критика легко перетворюється на критиканство і цинізм). Об’єктивно така тенденція сучасної літературної критики зумовлена світоглядною і ментальною основою лібералізованого суспільства – суцільним релятивізмом, який витворює ситуацію “принципової безпринципності”. Як наслідок, втративши якісь моральні та ідейні виміри, сучасна критика опинилася у своєрідному “вакуумному” просторі вдавання, пересміювання, тотальної гри. Цілком незрозумілою є, наприклад, позиція провідних літературно-критичних видань, які однаково хвалять або гудять зовсім різні за художньою якістю літературні явища. Така ситуація є протилежністю до літературного процесу, наприклад, у Західній Україні міжвоєнної доби, коли було кілька високопрофесійних літературних видань (та угруповань), які з конкретних естетичних позицій оцінювали художню творчість.
Тож, наголосив доповідач, без повернення в українську літературу і критику якісних “позиціонованих” журналів (і критиків), без естетичної “ідеальності”, тобто теоретичної спрямованості критики на високоякісні мистецькі критерії, без принципової (світоглядної, а не вдаваної і групівської) полемічності сучасна критика не набуде потрібної адекватності і впливовості.
В обговоренні доповіді виступили науковці В. Будний, П. Іванишин, М. Крупач, Б. Пастух та ін. Зокрема, постало питання відносності художніх критеріїв, на які може орієнтуватися критика (наприклад, неможливість адекватно оцінювати твори постмодерністів засобами непостмодерної критики). Цю проблему спробував розв’язати П. Іванишин, зазначивши, що, для прикладу, не надто науково оцінювати літературу соцреалізму лише за “естетичними” критеріями соцреалізму.
Загальні підсумки семінару засвідчили, що актуалізована проблема в теоретичному розрізі звучить вельми поліфонічно, інтригує і стимулює до плідних переосмислень.
Богдан Пастух