Кожен із нас пробував щось писати. Творчість – це явище чи процес? Ніхто не може пояснити, чому хочеться творити тексти. Вартою уваги з цього приводу є приклад студентки першого курсу юридичного факультету Марічки Бабій, яка відкрила в собі літературні здібності.
Торік Марічка взяла участь у літературному квесті, що відбувався в межах Форуму видавців, і перемогла. За відгуками фахівців, уперше в Україні відбувся справді літературний квест, учасники якого створювали гіпертексти.
У квесті було чотири завдання (етапи): використати два перші речення письменника з автограф-сесії, вибрати поетичний рядок, знайти опис героя з іншої книги й опублікувати свій текст на сайті “Виделка”.
З’ясувалося, що Марічка найкраще виконала всі завдання літературного конкурсу (творчий блог Марічки Бабій) і виграла головний приз від відомого мобільного салону – ноутбук. Отже, навчальний рік для першокурсниці Марічки Бабій видався результативним не тільки з огляду на успішність у навчанні, а й у творчих пошуках.
– Універ – твоя мрія? Чому обрала саме Франковий університет?
– Уже в класі дев’ятому хотіли стати юристом. Спершу планувала подавати документи в Київський національний університет ім. Т. Шевченка, але після відвідин Києва твердо вирішила вступати у Львівський національний університет імені Івана Франка.
– Знаю, що маєш бажання писати, творити, відчуваєш тягу до слова. Звідки воно в тебе?
– Ще в дитинстві писала віршики. Навіть відвідувала літературну студію. Потім був період, коли нічого не писала. Займалася музикою. Приблизно рік тому з’явилося бажання – увімкнула комп’ютер і почала записувати свої думки.
– Отже, щось сталося: оточення, збіг обставин, настрій чи навіть комп’ютер міг стимулювати творчий вибух…
– Признаюся – колись у дитинстві почала писати книжку. А потім забула про це. Якось, коли в мене не було настрою, переглядала старі файли з нотатками, знайшла свої літературні спроби і подумала: “Який примітив!..” І захотілося написати краще. І от нарешті сталося – почала писати.
– Наскільки участь у літературному квесті вплинула на твоє творче життя?
– Коли випадково дізналася з програми Форуму видавців про літературний квест, у мене “лампочка засвітилася”. Зрозуміла, що дуже хочу взяти в ньому участь. Трохи важко було з’ясувати умови участі в конкурсі, уявити, як усе відбуватиметься. Чимало потенційних учасників відмовилося через усілякі труднощі. Першого дня Форуму видавців я не знайшла людини, яка мала б надати картку учасника квесту. І тільки наступного дня одержала програмку з умовами участі. А далі все й закрутилося.
– Тож тебе вже охопило певне відчуття відповідальності перед собою – не зійти із дистанції. Напевно, була внутрішня боротьба й хотілося все кинути…
– Квест розпочався в суботу, потрібно було виходити зранку з дому, а погода була не найкраща, і це не додавало оптимізму. Але я все ж таки вибралася з теплого ліжка. Це був перший день моєї участі в літературному квесті і я думала, що на тому все й закінчиться. Проте наступного дня мене чекали нові умови.
– Скільки було тих, хто відважився взяти участь у квесті?
– Як дізналася згодом, приблизно три тисячі осіб подали свої анкети на участь у літературному квесті. До фіналу дійшли тридцять три учасники.
– Як усе відбувалося? Чи відразу тобі “пішов” квест? Усе ж таки ти вперше брала участь у такому літконкурсі…
– Квест – це певні завдання, які потрібно виконати впродовж жорстко обмеженого часу. Тобто треба написати твір за заданими критеріями. Фактично, на написання твору залишається день. І тут важливо, як на мене, не стільки вміти писати, скільки мати бурхливу уяву. Прийшов – написав.
– Ти раніше щось чула про квест?
– Я брала участь у літературних іграх, але в літквесті – уперше. Прочитала правила і вирішила позмагатися (сміється).
– Якими були твої перші завдання під час квесту, з якими відомими творчими людьми зустрічалася?
– Найперше – з Іреною Карпою. Під час автограф-сесії я підійшла до неї по автограф і сказала, що беру участь у квесті. Вона спершу дуже здивувалася, бо нічого не чула про цей конкурс, крім того, не очікувала, що хтось звернеться до неї з таким дивним проханням. Ірена не знала, що мені написати, і запропонувала таку фразу: “Жили-були дід та баба, не було в них дітей…” і побажала мені успіху. З нею було цікаво поспілкуватися. У наступному завданні треба було вибрати цитату з твору українського поета. Тоді саме відбувалися читання поезії в Музеї ідей, але там мені не вдалося вибрати вірш, який би пасував для мого тексту. Потім я піднялася на Ратушу, де дівчина на ім’я Каріна вигукувала свої вірші. Вони мені сподобалися, і першу строфу я використала у своєму творі. Наступний етап квесту – обміняти в магазині “Мобілочка” свою книжку на книжку попереднього учасника. Мені дісталася дуже складна книжка – про афінську демократію. Думаю, кожен учасник квесту намагався ускладнювати життя своєму наступникові (сміється). На основі фраз із двох попередніх етапів я вже приблизно уявляла, про що писатиму. Коли мені показали книжку про афінську демократію, я трохи розгубилася. Не знала, що робити. Думала, що “влипла”. Але все ж дала собі раду.
– Що з тобою відбувалося, ти працювала на якійсь “хвилі” чи намагалася досягнути мети? Що тобою рухало?
– Усе складалося само собою. Окремі фрази, враження, настрій, ідеї – усе це увиразнилося в моєму творі. Йдеш по вулиці – в голові з’являється ідея, ти її запам’ятовуєш, а потім реалізуєш. Звісно, в тексті є описи, емоції. Мені просто необхідно було зосередитися і все продумати. Так творився мій твір під час квесту.
– Першим критиком завжди є читач. Хто був твоїм першим критиком? Як твій текст сприймало оточення? У цей момент відбувається процес, коли текст набуває певного “вигляду та форми” в оцінках тих, хто його читає, і вже “живе” незалежно від автора…
– Першим читачем була моя двоюрідна сестра. Цікаво, що вона дуже добре мене знає, але прочитавши текст, сказала, що не сподівалася від мене такого. Їй дуже сподобався мій твір “Чотири листи зі свободи”. Я дуже вагалася, чи розміщувати його в інтернет-блозі наприкінці квесту. Але моя сестра Марта наполягла. Також я давала читати своїм знайомим, і відгуки були схвальними.
– Є люди, яким хочеться щось висловити, сказати через текст. Чому пишеш ти?
– Коли в тебе забагато емоцій, їх треба кудись вихлюпнути. Тоді настає полегшення. А задоволення отримуєш, коли вже щось напишеш.
– Тепер про хвилюючий момент – коли і як ти дізналася, що перемогла?
– Оголошували переможців в інформаційній агенції “Захід нет”. Тут зі мною сталася ще одна пригода (сміється).
– А саме?
– Це була неділя, площа Ринок. Я не могла знайти цієї інформагенції. Старий будинок. Подвір’я. Не було жодної вивіски про те, де вона розміщена. Я й ще одна дівчина піднялися на п’ятий поверх, але так і не знайшли. Тож я вирішила пошукати у дворику. Відчинила двері, зайшла на подвір’я, і двері за мною захлопнулися. Коли похопилася, зрозуміла, що опинилася в дворику сама за зачиненими дверима. Ранок. Навколо бігають собаки. Навіть страшно стало. Виходу немає, дивлюся навколо і помалу починає охоплювати відчай, бо подзвонити з мобільного не мала змоги. Трохи постояла й почала обережно добирати код. І, уявіть собі, за п’ять хвилин я підібрала код і вийшла назовні. Моя знайома навіть нічого не запідозрила, що я буквально “вирвалася” з того подвір’я. Так ми й запізнилися на п’ятнадцять хвилин. У “Захід неті” за цей час розповіли про літературний квест і саме показували подарунки для тих, кого нагороджуватимуть. Це були книжки та суперприз – ноутбук. Потім почали оголошувати призерів. Коли залишалося два місця, я вже нічого не чекала і хотіла якнайшвидше втекти звідти. Члени журі розповідали, що довго вагалися щодо першого і другого місць, і останнє слово мав Іздрик (голова журі). Він назвав моє прізвище. Не очікувала такого розвитку подій і навіть розгубилася. На автопілоті вийшла на сцену, мені вручили ноутбук, почали фотографувати. Сказали також читати свій твір “Чотири листи зі свободи”. І я тремтячим голосом із тремтячими руками почала читати. У залі панувала мертва тиша, що ще більше на мене наганяло жаху… Нагородили ще сімох призерів.
– Що ти відчувала в момент нагородження? Ти йшла на презентацію результатів квесту, не підозрюючи, що переможеш. Здається, щось змінилося в тобі після перемоги…
– Раніше було таке відчуття: почала писати, але не знала, чи це мені потрібно. Після квесту зрозуміла, що можу писати, повірила в себе, зрозуміла, що це моє. Цей літературний конкурс фактично став своєрідним поштовхом до усвідомлення, що мені варто писати й далі, бо мені це подобається, це частинка мого “я”, мого розуміння оточення, світу.
Коли ти перемагаєш, починаєш розуміти, що це не випадково.
– Бажаю тобі нових літературних здобутків і творчих перемог!
– Дякую!
Розмову вів Олександр Лавринович
ДОВІДКА:
Великий літературний квест проходив з 11 по 14 вересня минулого року за підтримки мережі “Мобілочка” в рамках найвідомішої книжкової виставки-ярмарку в Україні “Форум видавців у Львові”. Метою квесту було написання оповідки, для цього потрібно було виявити кмітливість, пройшовши кілька етапів, серед яких відвідання автограф-сесій сучасних українських письменників та читань українських поетів. Це перший в Україні літературний квест з гіпертекстовою структурою, текст учасника мав складатися з фрагментів інших текстів, здобутих на Форумі видавців. Оповідку переможця, а також твори інших учасників, можна знайти у творчих блогах на Vydelka.com.