Був морозний день 15 січня. Колядники із Львівського національного університету імені Івана Франка вирушили в Донецьк на Другий фестиваль вертепів. Чималий гурт студентів філологічного, фізичного факультетів, а також факультету культури і мистецтв під спільною назвою “Театр імені Марії” сів на потяг і поїхав.
Дорога була нелегкою. Двадцять п’ять годин поїздом, майже тисяча кілометрів – і це ще Україна!
Згадалося, як колись, під час акції “Різдво разом”, донеччани зізнавалися, що боялися їхати в “бандерівський” Львів. З подібними страхами їхали й ми, не знаючи, що нас чекає, як нас зустрінуть, чи сприймуть у Донецьку українську мову… І теж були приємно вражені. Перші слова, якими зустрів нас Донецьк, були: “Слава Україні!”. Нас вітали представники громадської організації “Поштовх”, яка вже вдруге організовує такий фестиваль. Така тепла зустріч холодного п’ятничного вечора не могла не зігріти. Так, Донецьк – це Україна!
Далі події змінювалися, мов у калейдоскопі. Спершу поселення в готелі “Шахтер”, потім вечеря в “Пузатій хаті” (з’ясувалося, що й тут таке є) і, нарешті, екскурсія вечірнім Донецьком. Враження були незабутні. Величезне місто, можливо, не стільки велике, скільки просторе, геть не схоже на затишний Львів із його вузенькими вуличками. Донецьк можна сміливо назвати містом контрастів. Тут можна побачити і синьо-жовтий прапор, і пам’ятник Леніну, а поряд із магазином “Мягкая мебель” – салон “Гральні автомати”. Особливе враження справили ліхтарі, світло яких розсіювалося в густому тумані (була плюсова температура).
Потім – нічні репетиції, останні приготування, підшивання костюмів, дозубрювання слів… Ніхто й не зчувся, як настало 17 січня – день фестивалю. Вранці для нас влаштували зустріч із керівництвом та студентами Донецького національного університету. Мабуть, у цьому – найбільша радість усіх поїздок: знайомство з новими людьми, усвідомлення того, що десь, на другому кінці неосяжної України, про тебе пам’ятають. Але час летів, мов промінь світла, тож прямо з університету – у палац культури “Юність”, де вже були “вертепники” з Донецька, Києва та інших міст України.
Так сталося, що першими виступали саме львів’яни. Не скажу, що відкривати програму просто. Можливо, є невпевненість, хвилювання, навіть страх… Та поступово дійство притлумило хвилювання й залишилася тільки давня різдвяна історія та її персонажі: Звіздар, Пастушки, Ангел, які принесли всім радісну вість: народився Син Божий; три Царі, що йшли зі Сходу з дарами до Дитятка, кровожерливий і владолюбний Ірод зі своїми незворушними Воїнами; невблаганна Смерть із лукавим Чортом. Та який вертеп без Жида? Хоч як не намагалися закамуфлювати його під банкіра, глядачі хутко розібралися, хто є хто. Він разом зі своєю напарницею Циганкою постійно плутався під ногами, намагався всунути царям зі Сходу третьосортний товар, підлещувався до Ірода, погрожував усім фінансовою кризою і продажними експертами. Та закінчилося все згідно з планом: Ірод потрапив до пекла, а ми – на поїзд. Дуже хотілося подивитися виступи інших учасників, однак розклад руху поїздів не давав жодної вільної хвилини, тож ми одразу зі сцени помчали на вокзал. Останні погляди на гостинний Донецьк, прощання з колегами, побажання щасливої дороги – і затишний вагон, розмірений стукіт коліс і 25 годин, майже 1000 кілометрів приємних спогадів дорогою додому.
Насамкінець хочеться щиро подякувати всім, хто сприяв в організації поїздки, а особливо проректору з науково-педагогічної та виховної роботи З. Мамчур, профспілковому комітету викладачів та співробітників, профспілковому комітету студентів та Центру культури та дозвілля “Лис Микита”.
Богдан Кріль