До 100-річчя від дня народження Юрія Шевельова (17.12.1908 – 12.04.2002)
17 грудня 2008 року минуло сто років від дня народження Юрія Шевельова – видатного славіста, передусім україніста: мовознавця, літературознавця, культуролога. Цей надзвичайно глибокий учений до 90-х років минулого сторіччя був майже невідомий в Україні, його праць не знав той нарід, Мові і художньому Слову якого дослідник віддав увесь свій талант, усе своє життя.
Народився Юрій Шевельов у родині царського генерал-майора 17 грудня 1908 р. у Харкові. З цим містом був пов’язаний майже весь “український” період у житті Юрія Володимировича. Тут він навчався у приватній школі Є. Дружкової, згодом у третій хлоп’ячій державній гімназії, тут закінчив 1923 р. тринадцяту харківську трудову школу, 1925 – торгпромпрофшколу, а 1931 р. – Харківський педагогічний інститут професійної освіти, тут у 1939 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Спостереження над мовою сучасної поезії”, яку написав під керівництвом майбутнього академіка Л. Булаховського. Великий вплив на Юрія Шевельова на його складному шляху до свідомого українства, крім поклику далеких предків, мав його двоюрідний брат Анатолій Носів, антрополог, учень Ф. Вовка, що, сам того, можливо, не відаючи, прищепив юнакові почуття національної свідомості, віри в українське Слово. Велику роль відіграли також вистави “Березолю”, твори Лесі Українки, П. Тичини, Ю. Яновського.
Працював Юрій Володимирович викладачем, згодом доцентом в Українському комуністичному інституті журналістики (1933–1939) та в Харківському університеті (1939–1941), де 1941 р. його призначили завідувачем кафедри української філології.
Друкуватися Ю. Шевельов почав у 1929 р., перші його публікації – театральні рецензії та художні переклади. Перекладав молодий Шевельов передусім німецьких авторів (С. Георге, Г. Шумана), австрійських (Р. М. Рільке, Н. Ленау), а також французьких (Ш. Бодлера, Г. Аполлінера), російських (О. Блока, М. Гумільова), чеських (Й. Я. Махара). “Мої віршовані переклади забирали мене на кілька хвилин чи годин з неутульного навколишнього світу до іншого, кращого”, – писав згодом Юрій Володимирович (Шевельов Ю. Я – мене – мені… (і довкруги): [Спогади]. У 2-х т. – Харків; Нью-Йорк, 2001. – Т. 1. – С. 336). Розсипані на сторінках давньої періодики, ці переклади – маловідомі. А жаль: вони і високохудожні, і вельми цікаві з лексичного боку. Ось, приміром, перша строфа знаменитого вірша Ш. Бодлера “Альбатрос” у перекладі Ю. Шевельова:
Морці часом на дошки кинуть для забави
Криластих альбатросів, гордих птиць морських,
Які за кораблем, що хвилі тне гіркаві,
Летять, людей недбалі співмандрівники.
(З перекладацького доробку Юрія Шевельова / Публікацію підготував А. Орестович // Література плюс / Кур’єр Кривбасу. – 2002. – Вересень. – С. 17).
Українською мовою цей вірш переклали також І. Драч і І. Світличний, одначе переклад Ю. Шевельова не уступає їхнім, а словолюба інтригує незвичним (але цікавим!) словом “морець” як синонім до лексеми “моряк”.
Харків значною мірою сформував Юрія Володимировича як українця, як українського дослідника. Тут він мав змогу пізнати найкращих представників українського Відродження, працювати поруч з ними. В інтерв’ю, що його Вчений дав наприкінці січня 2002 року (мабуть, останньому у своєму житті), на запитання кореспондента К. Кіндрась “А хто для вас був і залишається найбільшим моральним авторитетом у житті й літературі?”, Юрій Шевельов відповів: “Олександр Білецький і Леонід Булаховський. Вони – мої вчителі” (“Свобода”. – 2002. – 1 лютого).
1943 р. Юрій Володимирович переїхав до Львова, де йому поталанило близько познайомитися з професором В. Сімовичем, що, за словами Ю. Шевельова, “був єдиним тоді на Україні носієм ідей та методів Празького лінгвістичного гуртка та мав не одну нагоду спілкуватися з “самим” Н. Трубецьким” (Шевельов Ю. Передмова // Шевельов Ю.Внесок Галичини у формування української літературної мови. – Львів; Нью-Йорк, 1996. – С. 8). Цілими днями працював молодий дослідник у книгозбірні Наукового товариства імені Шевченка, де тогочасний директор В. Дорошенко охоче ділився з ним спогадами про тисячі епізодів з українського культурного життя від початку століття. Згодом Ю. Шевельов виїхав до Німеччини, з 1946 року до 1949 був доцентом Українського вільного університету (УВУ) у Мюнхені, що його 1945 р. переведено з Праги. Там же у 1947 р. опублікував (циклографічним способом) невеличку за обсягом книжку “До генези називного речення”, написану в Україні в 1941–1942 роках. Ця праця, яку він захистив у 1949 р. в УВУ, стала основою його дисертації на здобуття ступеня доктора філософії. Для західної лінгвістики називне речення було зовсім не вивченою категорією.
У Мюнхені Ю. Шевельов був також заступником голови і найактивнішим членом новоствореного об’єднання “Мистецький український рух” (1945–1952). У 1950–1952 рр. був лектором російської мови у Лундському університеті (Швеція), а згодом, як і більшість українських післявоєнних “перекотипіль”, переїхав до США.
Як і перед кожним українським дослідником, перед Юрієм Володимировичем постав вибір: або залишитися в суто українському середовищі, або ж, опанувавши до глибин не лише англійську наукову мову, а й американську наукову методологію, стати американським дослідником-україністом. Перший шлях був спокійніший, затишніший, але не дуже корисний для української науки. Без вагань Ю. Шевельов обрав другий шлях. Став відомим американським славістом. Водночас жив Україною, творив для України, залишився назавжди в полоні своєї рідномовної стихії.
У 1952–1954 рр. Ю. Шевельов викладав на кафедрі славістики у Гарвардському університеті (м. Кембрідж); згодом (1954–1977) був професором кафедри славістики в Колумбійському університеті (м. Нью-Йорк). Читав цикли лекцій у багатьох університетах США, Канади та Західної Європи. Водночас дуже активно працював в українських наукових установах. Дійсний член Української вільної академії наук (з 1945 р.) та НТШ (з 1949 р.), Ю. Шевельов у 1959–1962 і 1978–1987 рр. був президентом УВАН. Саме під час президентства Ю. Шевельова УВАН у співпраці з Українським науковим інститутом Гарвардського університету та НТШ започаткували в Нью-Йорку спільні шевченкознавчі конференції. Був Юрій Володимирович також членом-засновником Об’єднання українських письменників “Слово” (1954), членом Товариства плекання української мови (з 1964 р.)
Академік Ю. Шевельов – автор глибоких та оригінальних українознавчих досліджень. Зокрема, вагомий його внесок у фонологію, морфологію, синтаксис, етимологію, ономастику. Вчений розвинув поняттєві та історіографічні основи українського мовознавства, його метамову, у своїх працях синтезував діахронний і синхронний підходи до вивчення української мови. Ґрунтовно дослідив Ю. Шевельов синтаксис простого речення. В англомовних монографіях учений показав розвиток фонологічної системи української мови від праслов’янської основи аж донині на широкому історичному, діалектному, міжмовному та текстуальному ґрунті з установленням глибинних причинових зв’язків між окремими фонетичними змінами, дав панорамну картину розвитку української мови в її історичному розрізі, обґрунтував її початки в VII ст., а завершення формування – приблизно в ХVI ст. Заперечивши концепцію прасхіднослов’янської лінгвоєдності та трьох східнослов’янських мов у доісторичні часи, науковець розвинув концепцію конфігурації та перегрупування діалектних груп (київсько-поліського, галицько-подільського, полоцько-смоленського, новгородсько-тверського, муромо-рязанського діалектів), що з них розвинулися українська, російська та білоруська мови. Правда, деякі аргументи, подані на підтвердження цієї концепції, є певною мірою дискусійними, на що справедливо вказав В. Німчук у статті “Періодизація як напрямок дослідження генези та історії української мови” (“Мовознавство”. – 1997. – № 6. – С. 3–14; 1998. – № 1. – С. 3–12).
Ю. Шевельов – автор праць про українську літературну мову (“Нарис сучасної української літературної мови”, 1951), її взаємодію з діалектами, передусім Чернігівщини та Галичини (німецькомовна монографія “Українська писемна мова, 1798–1965. Її розвиток під впливом діалектів”, 1966), розмежування української та польської мов (стаття “Проблема українсько-польських лінгвістичних відносин від X ст. до XIV ст.”, 1952, англійською мовою), української та білоруської мов (англомовна розвідка “Щодо проблем утворення білоруської мови”, 1953) та ін. Значним внеском у соціолінгвістику є його англомовна монографія “Українська мова в першій половині двадцятого сторіччя, 1900–1941. Її стан та статус” (1989). У доробку вченого – статті про окремі мовні пам’ятки, зокрема про “Ізборник Святослава” 1076 р. (один із найдавніших збірників літературних творів різного змісту, створених на основі рукописів великокнязівської бібліотеки) та про “Кодекс Ганкенштейна” (рукописну Богослужбову антологію XII–XIII ст.) та ін. У низці праць учений досліджував інші слов’янські мови: білоруську, церковнослов’янську, російську, польську, словацьку, хорватську, сербську.
Писав чимало Юрій Володимирович і про проблеми українського правопису. Він – автор праць про україністів-мовознавців О. Павловського, О. Потебню, В. К. Меттьюза, В. Ганцова, О. Курило, К. Михальчука та ін.
Ю. Шевельов був членом редакцій та редактором багатьох лінгвістичних і літературознавчих журналів та серій, зокрема журналу “Сучасність” (головний редактор, 1978–1981), серії історичних фонологій слов’янських мов: польської, словацької, білоруської, української, македонської (Гайдельберг, 1973–1983). Він був редактором збірників праць В. Сімовича (1981; 1984). Чимало статей написав для двох видань “Енциклопедії українознавства” (1949–1952; 1955–1989) і англомовної “Encyclopedia of Ukraine” (1984–1993).
Дослідник відомий як автор багатьох літературознавчих досліджень, рецензій, публіцистичних статей. Учений зібрав одну із найбільших, найімпозантніших славістичних бібліотек у світі. Жаль, що незадовго до смерті передав її до Японії, а не в Україну… Правда, на вечорі пам’яті Ю. Шевельова, що відбувся одразу після його смерті в Києві, І. Дзюба назвав цей малозрозумілий вчинок ученого далекоглядним… Свій архів Юрій Володимирович поділив між музеєм-архівом УВАН та Колумбійським університетом.
Два діахронні варіанти бібліографії досліджень ученого, що їх уклав професор Сіракузького університету (родом з Чернігівщини) Я. Гурський, опубліковано в збірниках праць на пошану Ю. Шевельова (1971; 1981–1983). 1998 року – для вшанування 90-річчя від дня народження ученого – заходами УВАН у США та НАН України опубліковано найповнішу бібліографію його праць, що має 872 позиції (укладачі – А. Даниленко і Л. Чабан). А впродовж наступних 10 років додалися не лише перевидання та передруки, а й зовсім нові праці, серед них – і знайдені в архівах науковця.
У поновлених Записках НТШ у Львові (1992 р., т. 224: Праці філологічної секції) уміщено (у перекладі О. Молчко та Я. Семко) дуже цікаву та дискусійну статтю Ю. Шевельова “1860 рік у творчості Тараса Шевченка”, опубліковану вперше у 1962 р. У ній дослідник, осмисливши значний фактичний матеріал, доходить висновку, що в останній період своєї творчості Т. Шевченко набув переконання: не насильство, а перемога справедливості й правди врятують Україну. У 1996 р. НТШ опублікувало працю Ю. Шевельова “Внесок Галичини у формування української літературної мови” (передрук канадського видання 1975 р., текст упорядкувала О. Гузар). 1994 р. вийшли друком у Києві дві дуже вагомі статті Ю. Шевельова про походження української мови: “Чому общерусский язык, а не вібчоруська мова?” та “З проблем східнослов’янської глотогонії”. У київській серії “Українська модерна література” 1998 р. опубліковано збірку “Поза книжками і з книжок” (упоряд. та прим. Р. Корогодського), де вміщено студії Ю. Шевельова, що були опубліковані раніше в діаспорній пресі, інколи англійською мовою. Цього ж року в харківському видавництві “Фоліо” вийшов у світ тритомник літературознавчих та мистецтвознавчих розвідок Ю. Шевельова, що їх уперше опубліковано в збірці “Третя сторожа” та поза збірками (упорядник – Р. Корогодський). 2001 р. у видавництві М. Коць водночас у Харкові та Нью-Йорку вийшли два томи спогадів Ю. Шевельова під заголовком “Я – мене – мені… (і довкруги)”.
Великою подією у нашому філологічному житті, святом нашого мовознавства стала публікація українською мовою “Історичної фонології української мови” (Харків: Акта, 2002). Переклали цю монографію А. Даниленко та С. Вакуленко протягом чотирьох років. Наприкінці 2008 р., до сторіччя від дня народження науковця, видавничий дім “Києво-Могилянська академія” опублікував його вибрані праці в двох томах: книгу першу – “Мовознавство” (упоряд. – Л. Масенко), книгу другу – “Літературознавство” (упоряд. – І. Дзюба).
Науковець давно здобув визнання у світі. Він – почесний доктор Альбертського університету (Едмонтон, Канада, 1983) та Лундського (Швеція, 1984), лауреат Гугенгаймської фундації (1959), Американської ради наукових товариств (1964; 1967) та Національного фонду гуманітарних наук (1974). У 1989 р. одержав нагороду Омеляна і Тетяни Антоновичів за досягнення в україністиці.
З відомих причин визнання на Батьківщині прийшло дуже пізно (та, мабуть, воно все ж таки до щему найдорожче). 1990 р. Юрій Володимирович уперше після війни приїхав в Україну для участі в Першому міжнародному конгресі україністів. Відтоді – попри сеньйорський вік – він став частим гостем в Україні (гостем – удома!) Науковець брав участь також у Другому та Третьому міжнародних конгресах україністів (Львів, 1993; Харків, 1996 р.), був членом Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України. Був також учасником Першого всесвітнього форуму українців 21–24 серпня 1992 р., де, зокрема, висловив таку думку: “Дай, Боже, щоб люди навчилися англійської мови, але не дай, Боже, щоб англійська мова стала другою “общепонятною”.
1990 р. професора Ю. Шевельова обрано закордонним академіком НАН України, у 1992 р. – членом редколегії журналу “Мовознавство”. З нагоди 125-річчя з дня народження М. Грушевського Наукова рада НТШ у Львові ухвалою від 2 липня 1991 р. заснувала нагородну медаль його імені. Першими лауреатами цієї медалі в серпні 1991 р. стали Ю. Шевельов та О. Гончар. Наприкінці грудня 1993 р. в Харківському державному університеті відбулися виклади, присвячені 85-річчю Ю. Шевельова. 1998 р. у Харкові відбулася конференція на честь проф. Шевельова, де виголошено 47 доповідей. 1999 р. Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна обрав Юрія Володимировича своїм почесним доктором. 2000 р. Юрій Володимирович став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Безсумнівно, величезний науковий доробок академіка Ю. Шевельова чекає на різноаспектні дослідження, осягнення та введення його в найширший контекст україністики. Нам дуже потрібні наукові праці Юрія Володимировича, його могутній інтелект, його тверезий, часто іронічний погляд на життя.
Роксолана Зорівчак,
професор Львівського національного
університету імені Івана Франка