12 – 16 січня 2009 року в Тегерані, столиці Ірану, відбулася VI Міжнародна конференція викладачів перської мови та літератури. Участь у ній узяли приблизно 150 представників із 50 країн світу. Честь репрезентувати Україну випала представникам Львівського національного університету імені Івана Франка – асистентам кафедри сходознавства філологічного факультету Ользі Максимів та Ірині Яремчук.
На засіданні секції, на якій розглядали методику викладання перської мови, доповідала Ірина Яремчук.
– Як вам вдалося потрапити на цю конференцію? Адже Республіка Іран – країна, дещо непізнана для українців…
Ірина: Аташе з питань культури посольства Республіки Іран в Україні пан Васк надав інформацію про те, що в січні в Тегерані відбуватиметься міжнародна конференція викладачів перської мови і попросив подавати статті. Того ж дня ми надіслали свої статті.
Ольга: Студенти кафедри сходознавства нашого Університету регулярно беруть участь в олімпіадах з перської мови, які організовує посольство Ісламської Республіки Іран, а також в олімпіадах з перської мови як іноземної, що їх проводить Міністерство освіти та науки України. Відповідно, у посольстві знають про нас і контактують з нами. Тому й запросили нас узяти участь у конференції в Тегерані. Цікаво, що статті приймали тільки впродовж тижня, і не всі встигли надіслати заявки на конференцію. Через тиждень від дня подання статей повідомили, що нас запросили на конференцію. Згодом ми дізналися, що від України мала їхати одна людина, проте запросили нас обох. На конференції ми були єдині від України і представляли Львівський національний університет імені Івана Франка.
Наприкінці грудня дізналися, що збірник тез уже видано. Також нам повідомили, що буде опубліковано збірник статей конференції.
– Наскільки я знаю, поїздка до далекої країни завжди породжує купу пригод і неочікуваних ситуацій. Як було у вас?
Ольга: Без пригод і переживань також не обійшлося. Ми не мали точної інформації, коли відбуватиметься конференція за іранським календарем (за нашим – середина січня). У них тепер закінчується 1387 рік, через два місяці почнеться 1388 рік. Потрапили на 622 роки назад (сміється). Зараз у них місяць багман.
11 січня ми виїхали зі Львова і вже наступного дня увечері були в Тегерані. Нам останньої миті поставили візи, але тільки на 7 днів…
Ірина: А ми мали були на конференції впродовж 11 днів. Це вже була проблемка.
Ольга: Візу довелося продовжувати в Тегерані. Ми сподівалися, що нічого страшного, але добряче хвилювалися. Не знали, як там, у столиці Ірану, продовжити візу… Потім дізналися, що візу до Ірану на два тижні вже з весни цього року ставлять на кордоні, що є значно спрощеною процедурою.
Ірина: Конференцію організували на високому рівні. Може, тому, що першого дня ми трохи запізнилися (прибули 12 січня увечері, а конференція розпочалася зранку), одержували повідомлення дещо із запізненням. Програму я побачила епізодично в понеділок увечері по прильоті. А вже наступного дня, у вівторок, випадково довідалася, що після виступу президента Ірану четвертою є моя доповідь. Це сталося, коли уважно переглядала програму, яку нарешті отримала (сміється). Виступала після представників Марокко, Ірану, Грузії. Добре, що встигла переглянути свою статтю. Це теж було неочікуваною ситуацією…
Ольга: Мені не довелося виступати. Конференція мала дещо загальний характер, організатори добирали доповідачів за загальними критеріями. Очевидно, моя тема була дуже вузькоспеціалізованою (у статті я розглянула Корпус перської мови).
– Якою була програма конференції?
Ірина: Програма конференції була насиченою та різноманітною. Екскурсії визначними історичними пам’ятками Ірану, зокрема відвідини місця поховання духовного лідера Хомейні, чергувалися із засіданнями секцій, робочою мовою яких була перська. Міжнародну конференцію вступним словом-привітанням відкрив президент Ірану Ахмаді Нежад. Звучали також привітання учасників конференції – почесних іраністів, зокрема Акрама Акрама з Пакистану, Джаганґіра Доррі з Росії та інших відомих науковців. Звучало багато перської поезії.
– Завжди, коли вивчаєш мову, потребуєш відповідного мовного середовища. Тому ця поїздка для вас – не просто участь у конференції, а ще й подальше пізнання перської мови, традицій та культури Республіки Іран…
Ольга: Однозначно. Це можливість наукового спілкування та налагодження контактів із науковцями із Грузії (м. Тифліс), Угорщини (м. Будапешт), Румунії (м. Бухарест) та інших країн. Також ми впродовж двох днів попрацювали в бібліотеці Академії наук Республіки Іран. Привезли із собою чимало напрацювань.
Ірина: Переоцінити роль мовного середовища важко. Звісно, в Україні ми не мали контактів із іранськими науковцями, і те, що мали змогу працювати в Академії наук упродовж двох днів, є цінним набутком.
– На рівні стереотипного мислення Іран в Україні сприймають дещо обережно. Чи підтвердилися такі, наприклад, побоювання, що там вам буде небезпечно ходити вулицями, оскільки ви – іноземки?
Ірина: Я вперше побувала в Ірані і, звісно, хвилювалася, коли їхала туди. Проте вже чимало знала про цю країну не тільки з книжок і телебачення, а й безпосередньо від Олі, яка там побувала під час навчального стажування. Такі програми підтримує посольство Ісламської Республіки Іран для студентів, які вивчають перську мову, і для викладачів.
Цікаво, але в Ірані ніхто жінок не переслідує. Навпаки, для них створено всі умови для гармонійного розвитку. Наприклад, мене здивував рівень занять населення фізкультурою в цій країні. У парках, сквериках, біля готелів, доріг тощо є чимало тренажерів, досить простих і корисних для зміцнення здоров’я, на них можна позайматися в будь-який час і безкоштовно. Ніхто їх не нищить і не викрадає. Там вільно займаються жінки. А коли я побачила, що є цілі палаци спорту для жінок, то зрозуміла, що в нас сприйняття ролі жінки в Ірані не зовсім близьке до дійсності (сміється).
Ольга: Програма конференції була дуже насиченою, проте нам вдалося самим одного разу вибігти на місцевий базар і трохи по ньому походити. Було цікаво спостерігати за місцевим колоритом, мовою простих людей. Товарів, як на будь-якому ринку, – маса. Найбільше, що нас захоплювало, – килими ручної роботи. Звісно, ми виділялися в натовпі, та всюди з нами люб’язно спілкувалися.
– Можна вважати, що ваша поїздка стала певним поштовхом у подальшому вивченні перської мови та культури…
Ольга: Ми шукали літературу, пов’язану з нашими науковими зацікавленнями. Я, наприклад, знайшла частотний словник перської мови, про який ми дотепер не чули. І навіть коли ми перебували в Академії наук у Тегерані, науковці нам говорили, що такого словника немає, що існує тільки частотний словник мови Унсурі, який уклав професор Османов. Я знала про цей словник. А наступного дня, коли ми купували у книгарні навчальну літературу, цілком випадково побачили частотний словник перської мови, укладений на базі різнотипних джерел. Це була для нас справжня наукова знахідка в далекій і цікавій країні. Також привезли багато книжок із вивчення перської мови на CD. Доцільно було б, щоб і наша держава фінансувала добротні навчальні програми з української мови для іноземців, як це роблять в Ірані. До речі, ми познайомилися з авторами підручників, за якими вчилися, і привезли їхні нові підручники. Для нас це було важливо в контексті нашого наукового і викладацького зростання.
Ірина: Зрозуміло, що ця поїздка стала корисною не лише для нас, а й для кафедри сходознавства, бо ми привезли багато навчальної та наукової літератури. Дуже вдячні за підтримку деканові філологічного факультету доцентові Я. І. Гарасиму.
 |
Ірина Яремчук під час виступу на конференції |
 |
Ірина Яремчук та Ольга Максимів на зустрічі із доктором Мустафою Ассі |
 |
Вежа Свободи в Тегерані |
Розмову вів
Олександр Лавринович