Одна з найтрагічніших сторінок історії українського народу – роки становлення радянського тоталітарного режиму. Декларуючи свободу самовизначення народів у Конституції СРСР, партійна еліта особливої уваги надавала питанням боротьби з українською Церквою, українською культурою, наукою, українською мовою і, відповідно, їх носіями – духовенством, інтелігенцією, селянством. Ця цинічна “увага” виявилася і в репресіях та планомірній русифікації, і в ставленні до демографічного розвитку славетної житниці Європи, багатство, щедрість землі та працелюбність населення якої з давніх-давен дивували іноземців.
Тому й очевидним став Голодомор 1932 – 1933 рр. в Україні як результат спланованих системних заходів та інструмент знищення соціальної бази народного опору радянській владі й, зрештою, як зазначають історики, застереженням українському радянському урядові проти спроб провадити порівняно самостійну політику. Упродовж нетривалого періоду – від кінця літа 1932 до початку літа 1933 р. масштабний штучний голод забрав життя мільйонів українців. Кількість жертв Голодомору – геноциду українського народу – вражає, адже і з найпоблажливіших оцінок (приблизно 5 млн), і з більш вагомих (понад 10 млн), що в демографічному вимірі на подальші десятиліття становило значно масштабніші втрати людського ресурсу, зрозуміло, що знищено цілу європейську країну (для порівняння: сучасне населення Данії становить 5,2 млн осіб, Австрії – 8 млн; Болгарії – 8,5 млн; Бельгії – 10 млн; Угорщини – 10,3 млн) (http://www.president.gov.ua/content/p_150_2.html).
Насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село і створила підстави Голодомору 1932 – 1933 рр., щоб поневолити українців не лише в Україні, а й на етнічних українських землях (зокрема, на Кубані, Ставрополлі, Воронежчині). А в 1932 – 1933 рр., коли бракувало в Україні хліба, більшовицька влада не припиняла його експорту: вивезено відповідно 1,72 і 1,68 мільйона тонн (http://www.history.univ.kiev.ua/golodomor/32_33.htm).
Таким чином, ухвалення свідомо нереальних планів хлібозаготівель, закону “про п’ять колосків”, натуральних штрафів, вивезення з колгоспів насіннєвих фондів та впровадження т. зв. “чорних дощок” у 1932 р. стали виявом злочинної діяльності державної влади проти українського народу, яка відповідає визначенню геноциду в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 р. Саме тому серед офіційних документів 58-ї сесії Генеральної асамблеї ООН прийнято спільну заяву з нагоди 70-х роковин Голодомору в Україні із засудженням злочинних дій комуністичного режиму, і парламенти низки держав (Австралії, Аргентинської Республіки, Республіки Грузія, Естонської Республіки, Італійської Республіки, Канади, Литовської Республіки, Республіки Польща, Сполучених Штатів Америки, Угорської Республіки) підтвердили своїми актами солідарність із українським народом. 28 листопада 2006 р. з ініціативи Президента України Віктора Ющенка Верховна Рада прийняла Закон “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, яким цю трагічну сторінку історії визнано геноцидом Українського народу.
Пам’ять мільйонів жертв геноциду стала символом єднання всіх українців, незалежно від регіону походження чи проживання, а щорічна акція “Засвіти свічку!” – символічним виявом спільної скорботи та жорстокого уроку історії для майбутніх поколінь.
Упродовж тривалого часу історію Голодомору в Україні замовчували, а публікації будь-яких матеріалів до кінця 80-х були неможливими. За останні роки завдяки державній підтримці і зусиллям українських і зарубіжних вчених опубліковано низку досліджень про ці трагічні події. Пропонуємо ознайомитися з матеріалами про Голодомор у фондах Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка.
Богдан Книжник