А доля була нелегкою: аж ніяк не безтурботне дитинство, важкі студентські роки (позбавлення стипендії, арешт учителя Миколи Зерова), втрата доньки Оксани, страшні, проведені в нелюдських умовах роки заслання, розлука з дружиною Іриною Воронович та сином Андрієм.
Григорій Кочур – людина енциклопедичних знань, носій феноменальної пам’яті (на 81-му році життя скаржився на пам’ять, кажучи: “Автора пам’ятаю, назву книги пам’ятаю, рік і місце видання пам’ятаю, а сторінки не пам’ятаю”) народився не в той час, коли б міг безперешкодно втілювати в життя весь свій перекладацький потенціал. Та, попри каверзи буденного життя, щоденною непосильною працею Григорій Порфирович таки зумів досягти вершин перекладного мистецтва.
Будинок, куди після заслання повернувся Григорій Кочур і де мав змогу більше часу приділяти улюбленій справі перекладання, Михайлина Коцюбинська недаремно назвала “Ірпінським університетом” – у цій оселі завжди вітали любителів та поціновувачів слова, це дім, де народжувалися і вчилися майбутні перекладачі. Тут завжди одержували підтримку та притулок дружини репресованих націоналістів.
Зусиллями спадкоємців сьогодні в цьому будинку облаштовано приватний Літературний музей імені Г. П. Кочура. Подружжя Андрій та Марія Кочури створили будинок-музей за покликом серця на знак світлої пам’яті про Майстра, адже він усе життя йшов за покликом серця і творив вічні шедеври, які живили українську літературу в найважчі часи засухи і які зараз стали її міцною основою.
У музеї зі світлин на нас дивляться ті, хто на своїх плечах, долаючи і критику, і замовчування, і табори доніс до нас найцінніший скарб нашої Батьківщини – Українське Слово. Першим у музеї всіх вітає, як і належиться господареві, Маестро (як його називали друзі та учні) Григорій Кочур. Навколо портрета Григорія Порфировича – фотографії І. Світличного, В. Чорновола, В. Стуса, І. Дзюби, Л. Костенко, О. Заливахи, І. Жиленко, В. Скуратівського, які за життя любили його товариство, цінували поради, вчилися у видатного перекладача, поета та літературознавця.
Трохи далі по коридору – колиска українського перекладу, майстерня, де створювалося та гартувалося слово, – покій Григорія Порфировича. Кімната, як і за життя перекладача, облаштована в скромній манері: робочий стіл, канапа, полиці з книгами та “сувеніри” з табору, серед них – намальована від руки та подарована карта місцевості, де відбував заслання Григорій Кочур, і номерний ящичок для особистих речей в’язнів.
У наступній кімнаті живе пам’ять про вчителів і друзів Григорія Кочура – Миколу Зерова, Максима Рильського, Миколу Лукаша. Миколі Зерову – вчителю та наставнику Григорія Кочура, видатному перекладачеві та активному діячеві неокласичної хвилі, приурочено меморіальну виставку з добіркою книг із приватної колекції Зерова, які особисто відібрала та подарувала дружина М. Зерова Софія Федорівна.
Музей – не лише спогади про життя і творчість Григорія Кочура, це й бібліотека рідкісної книги (тут можна знайти книги, які збереглися в Україні в єдиному примірнику). Нині дбайливі жіночі руки працюють над укладанням повного каталогу бібліотеки Григорія Кочура: робота буде нелегка – значну частину бібліотеки вже впорядковано, утім, у підвальному приміщенні ще чекають безцінні книги, на які Кочур витрачав практично всі зароблені гроші. Син Андрій дбає про будинок, бо чоловічі руки завжди мусять тут щось поладнати, там щось полагодити.
Пан Андрій з дружиною докладають максимальних зусиль, щоб у кожного відвідувача залишилися найприємніші спогади про музей, і їм це успішно вдається, бо атмосфера в музеї привітна й тепла. На плиті вже мліє частування – так-так, це подружжя іде пригощати відвідувачів. Аналогів такого музею немає: тут діляться знаннями та спогадами, дозволяють скільки завгодно працювати з книгами.
Якщо виникне бажання чи потреба відвідати Літературний музей ім. Г. П. Кочура в Ірпені, обов’язково ідіть від вокзалу стежиною, що тягнеться попри колію і веде до будинку під номером 12, що на вулиці Кочура. Саме цією стежиною, долаючи все, Григорій Порфирович носив культурне сьогодення: у портфелі – книги, у ясному розумі – шедеври-переклади.
Наталя Гриців, асистент кафедри перекладознавства та контрастивної лінгвістики
ім. Григорія Кочура