Перший день урочистостей з нагоди 400-річчя Наукової бібліотеки Університету завершився концертом класичної музики у виконанні Камерного оркестру Університету під керівництвом заслуженого діяча культури і мистецтв Романни Бурко. Присутні мали нагоду поринути у гармонійний світ шедеврів Миколая Дилецького, Антоніо Вівальді, Генрі Перселла, Мирослава Скорика. Студенти акторського відділення факультету культури та мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка (Ольга Підгорецька, Дарина Дичковська, Ярослав Василик, Ірина Синишин, Юлія Підкаура, Олег Москаленко) декламували вірші про книги та бібліотеку Павла Русина, Даміана Наливайка, Климентія Зиновіїва, митрополита Стефана (Яворського), а також поезії із Загоровського збірника.
Концерт виявився дійством надзвичайним і мало не містичним – поєднання книги, поетичного слова з відповідної епохи та вражаючого музичного виконання на якийсь час змусили присутніх відчути те, над чим так рідко дає змогу замислитися круговерть життя, – подих часу. Розпочалося дійство під звучання канону М. Дилецького та декламування елегії митрополита Стефана, присвяченої бібліотеці. Підсумовуючи пройдений життєвий шлях, автор із далекого XVIII ст. звернувся до присутніх, наголошуючи на унікальності ролі, яку в житті мислителя відіграє книга:
Паче меда і сота ви мні сладщі бісте,
С вами жить сладко бяше, горе, яко ністе.
Ви багатство, ви слава бісте мні велика,
Ви рай, любві радость і сладость колика,
Ви мене прославили, ви мене просвітили,
Ви мні у лиц високих милость приобріли.
Барвисте барокове слово зворушливо апелює до сучасників, нагадуючи про те, що саме бібліотека була і залишається початком і хранителем істинного знання, таємничим містком до вічності. Символічно, що і серед унікальних пам’яток Наукової бібліотеки є рукописна копія “Каменя віри” – богословської праці вихованця і викладача Києво-Могилянської академії, а згодом – митрополита Стефана (Яворського).
Не осуджувати авторів уподобаних чи не дуже книг закликав сучасників і Климентій Зиновіїв, адже всяка книга спроможна вберегти людину від помилок і захистити від лиха.
Із сутінків XVI ст. ясним променем заклику до пошанування праці авторів книг пробивався голос іншого поета, бо уміння обґрунтувати думку та висловити на письмі порівнювальне хіба що з невтомністю істинно божественної комахи-трудівниці, на прикладі якої опановували аскетичну практику і ченці-переписувачі:
З якою пильностью бчела мед збираєт,
Же у борти ледве ся затворяєт,
С такою ж в тиє книжки наношено
С письма римских докторов
Против фальшови отпоров.
Буди же того вдячон кождий
А проси Бога о оборону завжди,
И писара тих книжок не забивай…
Шанувати час закликав священик Даміан Наливайко, адже він такий швидкоплинний, а книга спроможна надати йому якості вічної.
Словами Павла Русина в перекладі А. Содомори повернулася у світ книга, “яку добуто із сховища і якій повернено давній блиск” та яка задрукованими сторінками провістила людству славу справжнього торжества:
Слав, прошу ж, того, в чиї руки йду я,
Ти, що в струни б’єш голосні, пророчі,
Щастя зич йому, хай живе він, скільки
Жив колись Нестор.
Для учасників конференції ці рядки стали символічним провіщенням розвитку іншої книги – книги новітньої доби – інформаційної; книги, яка уже не має запаху пергаменту чи паперу, але все ж повинна зберегти високе покликання, про яке стільки було сказано в епоху, коли наша Наукова бібліотека розпочинала свою славну історію.
Містком через сучасність у майбутнє стала “Мелодія” Мирослава Скорика, на завершення якої алегоричні постаті – уособлення духів минулого, передали директорові бібліотеки найважливіший символ часу – багатовікову античну клепсидру. З обернення клепсидри наповненою частиною вгору було розпочато п’яте століття історії Університетської книгозбірні.
В. К.