У жовтні 2008 р. відзначила 400-річчя Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка – одна із найдавніших бібліотек України і таки найдавніша серед книгозбірень вищих навчальних закладів.
Бібліотеку засновано 1608 р. як навчальну книгозбірню школи при Єзуїтському колегіумі. Принципи її організації було викладено у навчальному статуті “Ratio Studiorum” – головному документі школи, а з 1661 р. – Львівського університету. Окрім окреслення програмних цілей і завдань навчального закладу, зорієнтованого на виховання політичної та інтелектуальної еліти, статут містив приписи та рекомендації для їх досягнення, серед яких найголовнішою була відповідна книгозбірня. Провінціал ордену був зобов’язаний дбати про відповідне матеріальне забезпечення шкільної бібліотеки – з прибутків колегіуму на її утримання та комплектування виділяли кошти, які не могли використати з іншою метою.
Бібліотеку очолював префект, якого обирали з-поміж маґістрів (хоча зрідка траплялося, що обирали студента філософії або теології). Бібліотекарі мали старанно стежити за розвитком навчального процесу та потребами навчальних курсів і допомагати префектові формувати замовлення для книгозбірні: студенти не повинні були відчувати “ні браку потрібних книжок, ні надміру – непотрібних”. З цією метою до початку навчального року бібліотекарі мали упорядкувати та актуалізувати каталог, а ректор мав бути поінформований про стан забезпечення студентів і викладачів книгами. Щоправда, на той час, окрім різноманіття та інтелектуальних потреб студентської молоді, до уваги брали і їхній духовний розвиток, особистісне формування – не можна було поповнювати бібліотеку та рекомендувати студентам книжки, які могли б виявитися “шкідливими” – не відповідали навчальним цілям чи церковному віровченню. Саме тому університетським бібліотекарям рекомендували сприяти тому, щоб студенти читали “не будь-які книжки, а тільки певні, з відома ректора і за порадою наставників”. Наприклад, завжди бажаними для студентів-теологів були твори св. Томи Аквінського, а для філософів – Арістотеля. З часом, упродовж XVIII ст., критерії комплектування бібліотеки змінювалися, відповідаючи стану розвитку наукових знань, зокрема у сфері природничих наук, та суспільним запитам – адже серед студентів, як часто з’ясовувалося пізніше, було багато представників різних конфесій і переконань. Тому університетські викладачі та бібліотекарі сумлінно стежили за всіма книжковими новинками, особливо місцевих видавців, та поповнювали ними власну збірку. Зокрема, 1691 р. в рукописній “Історії Львівської колегії”, оригінал якої зберігається у Національній бібліотеці у Відні, віднотовано появу нової книги відомого українського православного богослова ігумена Йоаникія (Галятовського), на яку слід звернути увагу.
Одним із важливих засобів заохочення студентів до користування бібліотекою, яка на кінець XVII ст. налічувала приблизно 10000 книг, були “приватні нагороди” чи “переможні відзнаки”, які призначав ректор за рекомендацією викладачів за вивчену напам’ять книжку або за блискуче володіння літературою під час диспутів.
Ефективність організації навчання та бібліотечної справи у Львівському університеті засвідчили й імена численних його вихованців. Адже серед читачів цієї бібліотеки були і майбутній гетьман України Богдан Хмельницький, і, можливо, за припущеннями деяких дослідників, майбутній митрополит Київський і Галицький св. Петро (Могила), звідси вирушав у багатолітні мандри 1724 р. Василь Григорович-Барський. Читачами і вихованцями нашої Університетської бібліотеки були Тома Ельжановський (1590–1656) – філософ, професор Львівської школи, автор трактатів з етики; Міхал Боїм (1612–1659) – відомий медик, місіонер і ботанік, автор першої монографії про флору Китаю; Каспер Нєсєцький (1682–1744) – відомий історик, геральдист, генеалог, упорядник виданого у Львові гербівника, який і сьогодні популярний серед дослідників; Ян Ковальський (1711–1782) – філософ, професор Університету, автор низки трактатів про перипатетику й один із найактивніших критиків картезіанства та багато інших.
Окрім головної книгозбірні, у давньому Львівському університеті XVII – XVIII ст. існували також “спеціалізовані” бібліотеки, орієнтовані на потреби певних груп викладачів чи студентів, наприклад, бібліотека новіціату, бібліотека професорів риторики, професорів філософії і т. п. Окрему книгозбірню мала також аптека колегіуму – Університет на той час не мав права на окремий медичний факультет, тому ця спеціалізована книгозбірня сприяла згуртуванню не тільки єзуїтських, а й інших міських медиків та аптекарів, забезпечувала потреби природознавчих навчальних курсів. Свідченням історії поповнення бібліотеки є екслібриси та провенієнційні записи, які й сьогодні нагадують читачам про минуле книгозбірні та її підрозділів: “Pro usu apothecae”, “Ex apotheca”, “Inscriptus catalogo librorum”, “Pro cubiculo professoris” і т. п.
Університетську бібліотеку підтримували також численні фундатори-меценати. Серед них львівські архієпископи Ян Димітр Соліковський, Станіслав Гроховський (1610), Ян Анджей Прухніцький (1625), представники знаних міщанських і шляхетських родин – Сенявських (1613), Кроснерів (1624), Павловських (1639) та ін. Окрім коштів на закупівлю та збереження книгозбірні, учені-бібліофіли часто дарували школі власні бібліотеки. Такий дар для бібліотеки передбачено, наприклад, у заповіті Замойського декана Миколая Кісліцького, облятованому у книзі Львівського магістрату в грудні 1633 р.
Попри пограбування шведами 1704 р. і нищівну пожежу 1734 р., академічна бібліотека швидко відродилася і 1784 р. стала основою книгозбірні оновленого Університету. Фонди поповнили унікальною збіркою Й.‑П. Гареллі, перевезеною з Віденської терезіанської академії, книгами та рукописами численних монастирів Галичини та Буковини, закритих австрійським урядом. Бібліотека поповнювалася також з приватних дарів – графа Ю. Куропатніцького, родини Третерів та ін. Від 1807 р. університетська бібліотека мала право отримання обов’язкового примірника видань. З 1822 р. у бібліотеці, яка на той час розміщувалася у колишньому тринітарському монастирі на вул. Краківській, зберігалася університетська нумізматична колекція. На середину ХІХ ст. фонди налічували 51082 книги, 2200 гравюр, 12000 монет, 4700 дипломів.
Вагомими втратами закарбувалися пожежі революційного 1848 р. в історії університетської книгозбірні – врятовано було лише 13000 томів та частину рукописних і графічних збірок. Кілька років врятовану частину бібліотеки зберігали в Ратуші, а з 1852 р. перенесли до нового будинку Університету на вул. Св. Миколая (нині – вул. Грушевського), 4.
Завдяки приватним ініціативам наукової та творчої еліти, спеціальним урядовим дотаціям бібліотека Університету швидко поповнила і примножила фонди – уже станом на 1893 р. інвентарі засвідчили наявність 124708 томів. З 1896 р. на закупівлю літератури скеровували 20 тис. крон на рік субсидії австрійського уряду і приблизно 3 тис. крон, які відраховували від оплати за навчання, одержаної від студентів. З 1906 р. уведено додатковий “бібліотечний внесок” – 2 крони на рік з кожного студента.
У 1923–1924 навчальному році фонд бібліотеки становив 310 одиниць зберігання, з них 216 інкунабул, 1146 рукописів латинською, німецькою, польською, східними мовами, 11178 монет, 507 медалей. З 1924 р. для поповнення збірок бібліотека активно використовує обмін з видавництвами. Географія цього обміну охоплювала видавництва Відня, Будапешта, Бухареста, Гейдельберга, Праги та ін.
У 1904 р. з ініціативи дирекції споруджено будинок Наукової бібліотеки – сучасний головний корпус на вул. Драгоманова, 5. Введений в експлуатацію у 1905 р., новий будинок на той час відповідав усім архітектурним вимогам бібліотечного будівництва: скляний дах над великим читальним залом, спеціальні металеві конструкції у книгосховищі, розрахованому на 500 тис. томів, належні підсобні приміщення. Інтер’єри будівлі прикрашено розписами відомого художника Юліана Макаревича – символічними зображеннями та латинськими і грецькими сентенціями, що нагадували про античні витоки класичного університету, пояснювали його структуру та провіщали вічне буття.
Перенесення бібліотеки Університету до нового будинку спричинилося до низки змін у її організації. Наприклад, у книгозбірні відмовилися від традиційного, так званого “репозитарного” розміщення літератури за тематикою і запровадили форматний принцип у межах великих тематичних груп; переглянули та уточнили картковий каталог, уклали новий інвентар-опис бібліотеки.
Під час урочистого відкриття нового приміщення, подібно, як і кілька сотень років тому – 1590 р. у відкритті Львівської резиденції єзуїтів брав участь відомий поет Шимон Шимонович, у промовах звучали радість з приводу інституційного розвитку Університету, побажання творчої опіки муз ученим – читачам бібліотеки Львівського університету, належного матеріального забезпечення найважливішого університетського підрозділу. І подібно, як сьогодні є актуальним і для нас, звучав заклик до читачів, передусім студентів, не обмежувати власного світогляду до вузьких, хоча й глибоких і потрібних спеціалізацій, а формувати широкі кола книжкових зацікавлень, шанувати університетську бібліотеку саме як хранительку всеохопного знання людства про Всесвіт.
Вітаючи гостей бібліотеки, директор Олександр Семкович проаналізував її роль і значення в історії наукового життя міста: “Неможливо жодними цифрами належно обґрунтувати роль бібліотеки Університету в науковому русі, можна лише ствердити, що без неї розвиток науки був би неможливим. Якщо у давнину говорили, що монастир без бібліотеки – фортеця без арсеналу, то сьогодні ще з більшою слушністю можна стверджувати, що без бібліотеки не міг би Університет виконувати своєї високої місії”.
Під час Другої світової війни бібліотеки вищих навчальних закладів Львова об’єднано в єдину адміністративну систему “Державна бібліотека”. У 1943 р. з бібліотеки вивезено 40 тис. томів особливо цінної літератури (рукописи, інкунабули, стародруки).
Незважаючи на всі негоди та лихоліття, бібліотека незворушно відновила свій статус, поповнюючи фонди та забезпечуючи потреби української науки і в умовах існування тоталітарної держави, і після проголошення незалежної України. Давні академічні традиції XVII ст. знаходять гідне продовження і в епоху бурхливого розвитку новітніх інформаційних технологій.
Сьогодні Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка налічує понад 3 млн книг, обслуговує приблизно 65 тис. читачів; до її складу входять 16 відділів, 27 секторів, 13 факультетських бібліотек, 3 – у гуртожитках (формують четверту – заплановано відкрити сучасний читальний зал з відкритим доступом до літератури та комп’ютерами).
400-літній досвід Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка засвідчив життєвість давніх сентенцій, які пророкували вічність книзі та її хранителям. Незважаючи на численні пожежі, реорганізації та переміщення, бібліотека гідно оберігає та примножує славетні наукові традиції і мислителів давніх епох, і творців модерної української культури та державності. Адже читацький та дослідницький досвід Михайла Грушевського та Івана Франка, бібліотечно-організаційний Богдана Барвінського та Федора Максименка, як і багатьох інших світочів національної науки, увійшли до золотого фонду світової інформаційної культури.
Із виступу
директора Наукової бібліотеки
Василя Кметя
на урочистій академії