“Вивчення етнічної історії власного народу покликано формувати у молоді й усіх людей почуття національної гордості, усвідомлення прадавніх витоків етнічної спільності, громадянської відповідальності перед заповітами, культурною і духовною спадщиною батьків, дідів і прадідів, благородної духовної цінності нації – патріотизму,” – підкреслено в передмові до навчального посібника “Етнічна історія України” заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка, доктора історичних наук С. Макарчука.
Посібник є тим виданням, яке протистоїть перекручуванню історії, нинішнім спробам приватизувати певні події та історичні постаті для потреб внутрішніх і зовнішніх недругів України.
Автору вдалося доцільно об’єднати висвітлення різних питань – від предмета етнічної історії, історіографії етногенезу й етнічної самобутності українців до життя сучасної української діаспори. У посібнику чітко й доступно визначено поняття “нація”, роз’яснено, що таке раса і підраса, які антропологічні зони виокремлюють серед корінного населення в межах української етнічної території. Спираючись на авторитетні історичні джерела, науковець розповів, як постав “слов’янський народ”, і довів існування історії України. Це, зі свого боку, відкидає ідеологію й історіографію про єдиний загальноросійський народ, “єдинодержавіє і самодержавіє”, спекуляції М. Погодіна та його послідовників, “наукові” версії про “малоросійське плем’я”.
Не тільки офіційні московські зверхники, а й російські історики, значна частина інтелігенції “скреслювали українців як окремий народ”. Сьогодні, обстоюючи буцімто слов’янські цінності, міфічне братство східних слов’ян, новітні асимілятори прагнуть підмінити ними національні інтереси українців. Зазвичай, таке лицемірство маскують гуманістичними цінностями, державними потребами, боротьбою з ксенофобією, антисемітизмом, русофобією. “…Не наукові погляди епохи визначали практику російської офіційної політики стосовно українського народу, а директивні, часто таємні положення державних документів…”, – наголошує автор. У сучасній Україні є доволі крикливі й впливові промосковські сили (Партія регіонів, комуністи, прогресивні соціалісти, різні блоки і союзи), які захищають будь-які інтереси північного сусіда в Україні. Тому обстоювання національної концепції історії, опертої на наукову основу правдивого, об’єктивного сприйняття історичного процесу, набуває доленосного значення. Російська історіографія, як відомо, не допускає існування “окремо від російського українського тисячолітнього процесу”. Міфи про “колиску трьох братніх народів”, їх “єдиний спільний корінь”, про “слов’янську єдність” і далі підступно експлуатують для підпорядкування слов’янства “єдиній і неділимій” Росії. С. Макарчук рішуче зламав радянську концепцію, яка панувала в українських підручниках недавніх часів, і відкинув російську імперську ідеологію. У другому розділі учений аргументовано доводить окремішність українського історичного розвитку, самобутність українців як етносу, розповідає про походження української нації.
Логічно продовжує й доповнює підняту в другому розділі проблему третій розділ, який репрезентує історіографію Галичини та її зв’язки з науковим надбанням українських національних істориків Наддніпрянщини. Важливо, що не тільки оцінено рівень досліджень, а й критично проаналізовано зусилля галицьких “общеросів”, таких як: Д. Зубрицький, І. Шараневич, Б. Дідицький, Я. Головацький та інших, які українську історію розглядали в контексті єдиного загальноросійського простору. Натомість народовці відстоювали історичну правду про “малоруську (українську) національну окремішність”. Важливими є оцінки Франкового розуміння процесу творення нації. Письменник, мислитель, патріот висував завдання “максимально задіяти суб’єктивний національний чинник” – для того, “щоби витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здатний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй”. Ці слова не втратили свого вагомого змісту й сьогодні.
Наступні розділи посібника містять правдиву інформацію про такі історичні реалії, як з’ясування проблеми прабатьківщини слов’ян, появи на історичній арені народу і держави “Русь”, становлення українського етносу в умовах чужинецького поневолення. Етнічна консолідація, етнодемографічні наслідки, соціальне і політичне становище українських земель автор розкриває на основі характерних історичних подій, залучає докладний аналіз численних історичних праць та важливих історичних джерел. Незважаючи на складність цих питань для вивчення, у посібнику їх викладено зрозуміло й дохідливо. Як приклад умілої адаптації подій етносоціального та культурного розвитку України в XVI – першій половині XVII ст. слугують розділи про історію українського козацтва, як нової соціальної і військової верстви українського суспільства, а також про національно-визвольну війну середини XVII ст. Статистичні відомості і свідчення історичних документів розкривають причини появи “організованої національної збройної сили на південному порубіжжі українського заселення”, яка протистояла антиукраїнським намірам великих держав – Московії, Литви, Польщі, Туреччини та їхніх васалів.
У посібнику відображено причини занепаду національних форм української державності. Констатація того, що на ціле століття долю України визначав так званий “вічний мир” між Росією і Польщею, підтверджує анексіоністську політику московських правителів, жорстку підпорядкованість українського народу волі царизму, закріпачення й духовне та культурне руйнування, знищення українського козацтва – волелюбної соціальної і військової сили, перетворення майже всієї української етнічної частини на Правобережжі “в одну соціальну нішу панщизняного селянства”.
Професор С. Макарчук правдиво виклав процеси формування українських етнічних меж на заході, півночі та сході, а також розкрив українську колонізацію Нижнього Подніпров’я і Північного Причорномор’я, що спростовує низку положень зарубіжної історіографії про належність українських земель, або ж претензії на них сусідніх держав. Такі знання про кількісне українське населення в різних так званих “спірних” регіонах (наприклад, Холмщина, Підляшшя) спростовують певні викривлення і політичні спекуляції, уточнюють історичні відомості про етнічні українські межі.
У посібнику подано відомості про примусові переселення й депортації українців у новітній час, мета яких – насильно змінити етнографічні межі. Для сотень тисяч людських доль це були страшні трагедії та непоправні матеріальні і духовні втрати. Прискіпливий аналіз переписів, які проводили в Росії та Австро-Угорщині, дав змогу встановити близький до реального кількісний склад українців, а також число тих, хто проживав за межами цих імперій.
Перша світова війна, громадянська війна, події національно-визвольної боротьби, немилосердна смерть від голоду і пошестей завдали важких втрат українству. Тому і на сході, і на заході чисельні показники українського народу 1917 – 1920 рр. дали від’ємний результат. Голод 1921 – 1922 рр., а пізніше голодомор-геноцид 1932 – 1933 рр. вилилися у нові катастрофічні втрати українців. У міжвоєнні роки українська нація пережила безпрецедентні історичні випробування. За окремими дослідженнями, упродовж 1927 – 1938 рр. в Україні мало б народитися 12 млн дітей; натомість за переписом 1939 р. дітей віком до 12 років було лише 8 млн. Народонаселення України перебувало в стані етнічної стагнації і навіть певної руїни.
На думку сучасних кремлівських зверхників, ленінсько-сталінська політика не була репресивною, а тільки прагматичною й цілком раціональною. В Україні такий підхід поділяють підспівувачі з російської колони. Історики мусять, урешті-решт, не тільки об’єктивно висвітлювати всі агресивні дії проти українського етносу, а й викривати оспівувачів “русского Отечества”, які брутально перекручують українську історію. Цьому також сприятиме посібник С. Макарчука.
Об’єктивно проаналізовано втрати населення України за роки Другої світової війни. Автор зазначає, що, попри певні позитивні моменти, так зване возз’єднання західноукраїнських земель з Українською РСР у складі СРСР розкрило всю жорстокість комуністичного тоталітарного режиму, яка вилилася в найлютіші репресивні акції стосовно населення Західної України. Оперативно-депортаційні “трійки”, які складалися в основному з росіян, масово виселяли українців з рідних місць у віддалені регіони Росії. А. Шептицький восени 1941 р. у листі до Ватикану назвав кількість репресованих греко-католиків – 200 тис. Московський комуністичний режим репресував національно свідомих українців. Страшенною є статистика розстріляних в’язнів львівських тюрем під час так званого “розвантаження”. Показано українські втрати через військові дії та внаслідок німецького окупаційного режиму. Це був безпрецедентний удар по генофонду української нації. Евакуація українського і польського населення у 1944 – 1946 рр., а також втрати під час придушення московським режимом українського національно-визвольного руху та післявоєнний голод украй негативно позначилися на розвитку української нації та її етнічної території.
У посібнику вперше в навчальній літературі показано динаміку чисельності й національний склад населення України за переписами 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 років. Читачі можуть скласти для себе повне уявлення, як вплинула національна політика керівництва СРСР на помітне зростання неукраїнського населення в Україні, на руйнування морально-духовних цінностей етнічної нації, повальне російщення сфери державного управління та освіти. Лише 49 відсотків дітей у 1991 р. навчалися українською мовою, майже не стало українських шкіл у Донецьку, Луганську, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Чернігові та інших містах. Убивство мови народу означало руйнацію національного життєвого середовища. Цей агресивний наступ на українство триває і здійснюється і проросійським продажним чиновництвом, і п’ятою колоною Москви.
Навчальний посібник захоплює вдалим добором фактичного матеріалу, його синтезом і популярним викладом. Він опертий на важливі відомості, які автор здобув упродовж тривалого наукового дослідження тих проблем, що їх репрезентовано у навчальному виданні. Це – вдалий приклад використання результатів науки для сучасного навчання і виховання. Майбутнє нації залежить також від якості підручників і посібників, оскільки її інтелектуальний потенціал формується у школі та вищих навчальних закладах. У час творення об’єднаної Німеччини її головний архітектор вважав, що для побудови держави найважливішим є не сила війська і зброї, а шкільний учитель. Ця істина не втратила своєї ваги і сьогодні. Додамо, що основою творення Української держави є досягнення спільного сприйняття минулого, зміцнення національної гідності, культури й духовності. У цьому важливому процесі високоякісний посібник “Етнічна історія України” С. Макарчука відіграє важливу позитивну роль.
Микола Рожик, кандидат
історичних наук, доцент
Василь Лизанчук, доктор
філологічних наук, професор