Цьогоріч життєві буревії занесли мене в нову цікаву країну – студентство. Звісно ж, були хвилювання, недоспані ночі, недочитані книги, зовнішнє незалежне оцінювання, а потім довгі, здавалося б, нескінченні черги, щоб подати документи у вищі навчальні заклади, нарешті, час, який так повільно тягнувся в очікуванні результатів. Але все це сьогодні згадую неначе сон, казку зі щасливим кінцем. Мрія, яку плекала ще з сьомого класу, стала реальністю: я – студентка одного із найкращих, найпрестижніших вищих навчальних закладів України і Західної Європи – Львівського національного університету імені Івана Франка.
Львів мене завжди приваблював архітектурним і культурним багатством, особливим подихом старовини. Це місто студентів, місто свободи. Дух революції і переворотів, дух Франка і Шашкевича… Дух романтизму та пригод не залишає вузенькі вулички міста і витає в душі кожного львів’янина…
Минув перший місяць мого навчання в Університеті. Були успіхи та невдачі, розчарування і прагнення до чогось кращого, досконалішого, неймовірного. Я вже трохи осмислила психологію студента, і тішуся з того, що в місто Лева приїжджають, аби навчитися, здобути знання та хорошу освіту і стати досвідченим фахівцем, а не для формальності чи щоб задовольнити батьківські сподівання. Також мені подобається те, що кожного тут сприймають як особистість і що кожен тут “дихає власним повітрям”. Можливо, це звучить занадто абстрактно, але лише так можу охарактеризувати львів’ян. Тут немає жодної дискримінації – ні моральної, ні естетичної. Неформала сприймають як важливу складову, чудову екстраординарну особистість. Це доводить ще й те, що наш Університет не “ганяється” за класикою в студентських колах, а сприймає кожного з його особливостями.
Якщо говорити відверто, то я ще не зовсім “увійшла в колію”, але намагаюся сприймати цей швидкий ритм, нових викладачів і друзів. Адже я вже повноцінна складова Львова та мого Університету із пропискою в паспорті та студентським квитком у руках.
Уляна Барановська,
студентка I курсу
філософського факультету