У багатостраждальній історії України яскрава сторінка належить Українським Січовим Стрільцям – важливому чиннику національної ідеї, ідеї української державності.
Михайло Галущинський народився 26 вересня 1878 року. Навчався у Львівському (філософський факультет, 1898 – 1900), згодом у Віденському (1900 – 1901) університетах. Брав активну участь у різних студентських організаціях. По закінченні вищих навчальних закладів учителює в Золочеві, згодом у Рогатинській гімназії імені Володимира Великого. Коли почалася Перша світова війна, стає першим комендантом Легіону Українських Січових Стрільців. Від 1923 року – дев’ятий голова товариства “Просвіта”, яке очолює аж до своєї смерті 1931 р.
Від адвоката Степана Шухевича 1914 року М. Галущинський дізнався, що його кандидатуру висунули на пост коменданта Легіону Січових Стрільців. Звістка приголомшила М. Галущинського. Бо, як він згодом писав, “до воєнного ремесла ніколи не чув я надзвичайного покликання, а вже якоїсь більшої пошани не мав ніколи”.
Інакше мислили керівники військової управи: їм імпонувала витримка і розсудливість М. Галущинського, його дисциплінованість, почуття відповідальності. Також врахували його вміння підтримувати контакти з представниками влади, що, як засвідчували майбутні події, відігравало неабияку роль. Долю М. Галущинського вирішив лист професора Івана Боберського, одного з найактивніших організаторів Січового Стрілецтва. У листі прозвучала вимога негайно зголоситися до Львівської комендатури. Тоді М. Галущинський прибув 17 серпня 1914 року і з подивом дізнався про те, що його заочно затвердили комендантом Легіону Січових Стрільців.
Однак він не вважав, що має відіграти роль “вождя” у новій справі. На його думку, він мав бути “чинником, який лучив би військові і цивільні круги”.
Вирішуючи дуже важливе питання, М. Галущинський виявив себе людиною, яка віддає пріоритет не особистій вигоді, а національній справі, готова до самопожертви для загального блага.
Після вишколу Легіону УСС на Закарпатті та першого періоду його участі в бойових діях М. Галущинський, одержавши 1 жовтня 1914 року наказ про переведення до Чинадієва, покидає посаду коменданта і виконує функції референта УСС при австрійській команді Гофмана.
Таким чином, волею долі М. Галущинський став не просто одним із тих, хто перебував біля витоків зародження українського війська, яке мало реалізувати мрію багатьох поколінь про власну державність, а першим його комендантом. Як пояснює І. Кедрін у вступі до “Історії УСС”, “…Січові Стрільці були великим історичним експериментом, який довів українцям, що проблема кордонів для нації, свідомої свого імені, своєї гідності, своїх ідеалів і своїх конкретних цілей – не існує. Січові Стрільці були тими вчителями, які навчали всіх своїх земляків, що немає значення, де хто з українців народився, де є і що діє: має значення ким і чим він себе почуває”.
Після розпаду Австро-Угорської імперії М. Галущинський потрапив до польського табору військовополонених, а після звільнення з полону жив і працював у Львові.
У його діяльності були помилки та прорахунки, він не мав значних військових здібностей. Проте висока національна свідомість, глибокі почуття патріотизму були тими критеріями, якими керувався Михайло Галущинський у своїй діяльності.
Ольга Малецька,
студентка I курсу
історичного факультету