У рамках Дев’ятого Фестивалю давньої музики, що відбувався у Львові впродовж 17-29 жовтня, та з нагоди 350-річчя Львівського національного університету імені Івана Франка у відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка Наукової бібліотеки відбулася презентація виставки давніх нотних рукописів фонду. Серед них – унікальний рукопис, якому присвячено увесь музичний фестиваль – так звана Львівська лютнева табулатура XVI ст.
Цьогорічна музична імпреза відбулася під гаслом “Слідами Львівської лютневої табулатури”, яке знайшло відображення у репертуарі клавесиніста з Великобританії Крістофера Стембріджа, київського ансамблю “Гармонія”, українсько-американського проекту “Sarmatica”, українсько-польського проекту “Менестрелі” й інших виконавців, що відтворювали унікальний львівський документ із розшифрувань і мистецьких обробок.
Колекція давніх нотних партитур Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка почала формуватися ще з XVII ст., коли студенти тодішньої Львівської єзуїтської академії у музичній бурсі опановували основи нотного мистецтва та співу. Секуляризаційні реформи імператора Йосифа ІІ сприяли поповненню університетської книгозбірні бібліотеками храмів і церковних установ (у тому числі й нотними партитурами), які реформувалися або припиняли своє існування у 1780-х роках. Попри значні втрати університетської бібліотеки, спричинені пожежею 1848 р., а згодом воєнними лихоліттями ХХ ст., колекція давніх нотних партитур Наукової бібліотеки і сьогодні є предметом зацікавлення як музикологів-теоретиків, так і відомих у світі виконавців. Серед пам’яток, що є окрасою фонду рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка – Антифонарії XIV ст. з костелу Марії Сніжної у Львові, Ґрадуали і Канціонали латинського кафедрального собору XV-XVI ст., українські православні Ірмологіони XVII ст. та інші.
Найдавнішою та найважливішою, за визначенням відомого сучасного музиколога Л. Шептовіцького, пам’яткою ренесансної музики Речі Посполитої вважається унікальний рукопис з колекції Наукової бібліотеки – так звана Львівська лютнева табулатура. Крайні дати, збережені у текстовій частині документа – 1555 і 1592 р. – дозволяють орієнтовно датувати період написання рукопису. До табулатури увійшли зразки італійської, французької, польської, німецької, англійської музики – поліфонічні вокальні композиції, пісні, танці. Рукопис містить низку композицій, невідомих з інших джерел. Потребує окремого дослідження завершальна частина рукопису з польськомовними ліричними текстами, можливо, частково перекладними.
Ймовірно, табулатура була укладена у Кракові, про що засвідчує згадка на одному з аркушів. На підставі марґіналій і нотаток на перших аркушах рукопису можна ідентифікувати кількох власників, а можливо – й замовників і переписувачів документа, як, наприклад, Ганс Керншток. Серед них – Анджей Шварц, Іоанн Траткотт, Миколай Стжесковський. Невідомою залишається доля рукопису у тривалий період його історії XVII – першої третини XX ст., а 1936 р. документ був придбаний для Бібліотеки Львівського університету в одного з віденських антикварів. Таким чином рукопис отримав свою теперішню назву. Ймовірно, що й раніше документ міг використовуватися у Львові, формуючи неповторну атмосферу галицької музичної культури та вишуканість смаку місцевої української, польської чи австрійської еліти.
Табулатура (від лат. tabula; італ. intavolatura, фр. tablature, нім. Tabulatur – дошка, таблиця) – це давня буквенна або цифрова система запису сольної інструментальної музики, що використовувалася у період XIV – XVIII ст. У такий спосіб записувалися твори для органа, клавесина, лютні, арфи, віоли тощо. Цікаво, що у різних країнах табулатури могли мати відмінності у формах запису (що залежало також від інструмента, для якого були написані твори). Наприклад, італійські й іспанські табулатури були лінійно-цифровими, де лінії означали струни, а цифри – сім тонів октави (для органів чи у клавірних творах), або нумерацію ладів і позицій (для лютні). У німецьких, французьких, англійських табулатурах використовувались буквенні позначення: (с-до; d-ре; e-мі; f-фа; g-соль; a-ля; h-сі; b-сі-бемоль). Деякі композитори використовували також змішаний тип. Більшість музичних творів у Львівській табулатурі записані французькою табулатурною нотацією, орієнтованою на виконання на шестиструнній ренесансовій лютні, настроєній за схемою соль-ре-ля-фа-до-соль, хоча є кілька творів, записаних італійською нотацією. Увійшли до збірника і три фантазії відомого англійського лютніста Джона Доуленда для виконання на лютні семиструнній.
У XVI ст., коли була написана Львівська табулатура, найпоширенішою була шестиструнна лютня, а її струни мали промовисті назви – bordon, tenor, mezzana (середня), sottana (підголосок), canto (спів). На початку XVII ст., за дослідженням Т. Ліванової, стали популярними різновиди інструмента з додатковими басовими струнами – це збагачувало звучання при виконанні супровідних мотивів, натомість для сольного виконання використовувалася лютня з так званим бароковим строєм: A-d-f-a-d`-f` (ноти зі штрихом означають висоту октавою вище) та кількома басовими струнами. У період пізнього барокко кількість струн сягала уже 24.
Упродовж XVI ст. п’єси для лютні поширювалися як у популярних авторських виданнях, так і в численних, часто анонімних, рукописних збірниках. Таким чином музичні твори відігравали велику культурно-інтеграційну роль, формуючи естетичні смаки та музичні “моди” у всій Європі. Так, наприклад, твори італійського митця Франческо де Мілано у період з 1536 до 1603 р. у рукописних варіантах були уже відомі у Франції, Німеччині, Іспанії, Нідерландах. Львівська табулатура містить 57 композицій і фрагментів. Серед них – мадриґали Філіппо Аццайольо, Жака де Берше, Філіпа Вердельо, Якоба Аркадельта, шансони П’єра Сандріна, Кльодіни де Сермісі, Орляндо ді Ляссо, польські анонімні пісні, німецька пісня Ґеорґа Брака, 21 танець, шість фантазій та ін.
Унікальна збірка творів не лише відіграла помітну роль у музичному житті галицьких земель ранньомодерної доби, але й стала предметом зацікавлення багатьох вчених-музикологів, істориків ренесансного музичного виконання. Першими дослідниками документа були польські вчені Марія Щепанська (1936, 1950) та Юліан Кжижановський (1938). Згодом табулатуру досліджували та розшифровували З. Швейковський, Є. Файхт, А. Дж. Несс (Лондон, 1980). Серед дослідників унікальної табулатури – відомий український композитор і музикознавець, народний артист України, Герой України Мирослав Скорик, творчому перу якого належать найбільш вдалі розшифрування й інтерпретації. Львівській лютневій табулатурі, зокрема її розшифруванню, присвятив свої дослідження та дисертаційну працю, захищену в Сорбоні, відомий сучасний музиколог Леві Шептовіцький.
Забезпечуючи здійснення джерелознавчих і книгознавчих досліджень, а також збереження та популяризацію давніх рукописних пам’яток із унікальних фондів і колекцій, Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка спільно з організаторами Фестивалю давньої музики (мистецький керівник – Роман Стельмащук) ініціювали підготовку до публікації цього унікального музичного рукопису.
Василь Кметь
Фото Юлії Гриценко