Федір Науменко
Цього року Львівський національний університет імені Івана Франка відзначає свій ювілей – 350-річчя від часу заснування. Проте 2011 рік знаменний ще однією подією в історії університетського життя: минає 110 річниця від дня народження видатного педагога й науковця Федора Науменка, який упродовж чверть століття (1944-1974 рр.) працював у цьому навчальному закладі. Він належав до когорти великих українських освітніх діячів ХХ століття, що вирізнялися невтомною працею та любов’ю до науки. Його кредо: “Життя на замлі прекрасне саме собою, але щастя людини в праці, а суб’єктом праці є сама людина”, – давало силу йти до істини всупереч усім перешкодам.
З нагоди цієї події 20 вересня на кафедрі загальної та соціальної педагогіки був проведений науковий семінар. Серед тих, кому належало виступити зі словом про вченого-педагога, згадати свого наставника та доброго друга, прийшли кандидат педагогічних наук, доцент Євгенія Сявавко та гість зі Словаччини – видатний український письменник і публіцист Юрій Бача.
Ф. Науменко народився 1 травня 1901 року в селі Березівка на Полтавщині (тепер Талалаївського р-ну Чернігівської обл.) у багатодітній сім’ї залізничника-стрілочника. Дитячі роки провів у рідному селі, де здобув початкову освіту в місцевій земській школі, згодом продовжив навчання в комерційному училищі та професійній школі. Серед усіх дітей у сім’ї він вирізнявся своєю наполегливістю та допитливістю, тому весь вільний час майбутній педагог проводив за книжками. Дослідник багато писав і малював, а згодом почав давати приватні уроки тим, хто відставав у навчанні.
У молодому віці Ф. Науменко спробував свої сили в журналістиці та мистецтві. Проте його долею, покликанням, нивою стала науково-педагогічна діяльність, яку він розпочав на Донбасі, а з часом продовжив у далеких Москві, Астрахані, Ленінграді та Ставрополі.
Одним з найважливіших та найяскравіших періодів в житті науковця була його педагогічно-виховна й наукова діяльність у Львівському університеті. Тут він проникся національним духом Галичини, увійшовши в історію педагогічної думки як львівський педагог.
“...Мене відвідали в день 80-ліття члени ради музею А.С.Макаренка СШ №32 м.Львова.”
У середині 50-х років минулого століття, коли Ф. Науменко повернувся з Росії в Україну, підбивають підсумки непростих випробовувань для національної школи під час війни та приймають нові постанови щодо налагодження навчального процесу у всіх освітніх закладах. Виключенням не був і Львівський державний університет імені Івана Франка. У 1944 році Міністерство освіти УРСР скерувало сюди на посаду завідувача та доцента кафедри педагогіки і психології Ф. Науменка, у якого за плечима був чималий досвід роботи на керівних посадах у вищих навчальних закладах. А. Шлепецький – чехословацький дослідник-карпатознавець в одному з листів до Ф. Науменка написав: “Ви впродовж всього свого життя працювали в ім’я людини та виховання. А час був важкий! Реконструкції, п’ятирічки, війни і знову розруха. І Вас вислали туди, де найбільше було потреби – в університет”.
За відносно короткий період часу Ф. Науменку вдалося зробити чимало: розширити викладацький склад, зібрати кафедральну літературу та нормалізувати роботу кафедри. Також були чітко виокремлені межі проблем, над котрими мав працювати педагогічний колектив: інтенсифікація процесу навчання і виховання (масова, середня і вища школи); історія психолого-педагогічної науки в Україні.
Науково-пошукова діяльність Ф. Науменка була спрямована на об’єктивне висвітлення історико-педагогічних процесів, розкриття “незручних” наукових тем, що стосувалися окремих сторінок розвитку української освіти і педагогічної думки, наприклад, публікації, присвячені вивченню історії Таємного університуту у Львові. Науковець був одним із тих, хто в 60-х–70-х роках минулого століття, у далеко не простих умовах насаджування ідеологічних ярликів, торкнувся цього, як на той час, не дуже однозначного питання. Ті, хто добре знав Ф. Науменка, завжди наголошували, що він умів до переможного кінця боротися з тими, що стояли на перешкоді добрій справі.
Вручення диплома почесного доктора філософії Марбурзького університету (ФРН) 14 березня 1984 року, м. Львів.
Одна з найбільших заслуг львівського вченого полягала у його внеску в макаренкознавство. У 1939 році Ф. Науменко опублікував першу статтю, присвячену радянському новатору. “Педагогічний досвід А. С. Макаренка” – публікація, яка побачила світ відразу після смерті освітнього реформатора й стала підґрунтям для створення макаренкознавства як напряму.
Активне вивчення Ф. Науменком життєвого й наукового доробку новатора кінця ХІХ – першої половини ХХ століття привело до створення у Львівському університеті цілої макаренкознавчої лабораторії, на той час єдиної в Західній Україні. Ця лабораторія зазнала слави у всьому тогочасному Радянському Союзі і за його межами, а львівський вчений став найвідомішим консультантом з даної проблеми. До нього за порадами зверталися українські й зарубіжні вчені – макаренкознавці: “Упродовж усіх цих років Федір Науменко супроводжував нашу дослідницьку і видавничу діяльність своїми критичними зауваженнями. Я особисто декілька разів був у нього вдома у Львові й особисто з’ясовував різні питання”, – уривок зі спогадів відомого німецького макаренкознавця Г. Хілліга.
Багаторічна праця стала основою для створення і виходу в світ науково-педагогічного збірника “А. С. Макаренко”. До 1985 року світ побачило 11 видань, на сторінках яких висвітлювалися найрізноманітніші проблеми, пов’язані з реформами у педагогічній системі, запропонованими А. Макаренком.
Поряд з теоретичним обгрунтуванням макаренкознавчої спадщини працівники кафедри педагогіки і психології практикували новаторські ідеї в житті. Ф. Науменко разом з колективом кафедри проводив виховні заходи з дітьми вулиці та підлітками-правопорушниками. У дитячій колонії № 1 м. Львова викладачі та студенти, яких залучали до громадсько-волонтерської діяльності, допомагали організовувати тематичні вечори, зустрічі з літературознавцями та мистецтвознавцями, читали лекції та проводили виховні бесіди з важкими дітьми. Така копітка робота послужила для написання посібника Ф. Науменком та М. Годиною “Основи педагогіки перевиховання неповнолітніх правопорушників”. Цей посібник містив низку цінних методологічних порад для вихователів колонії.
О. Рудловчак – кандидат філологічних наук, колишній професор Пряшівського університету та Почесний доктор Ужгородського університету – так охарактеризувала внесок Ф. Науменка у макаренкознавство: “Ваші роботи глибоко врили Ваше ім’я в історію педагогіки, а це дорожче за усілякі медалі, відзначення, титули. Лише у макаренкознавство Ви внесли немеркнучі сторінки”.
Значним був внесок львівського педагога й у вивчення українських і зарубіжних персоналій. З-під пера Ф. Науменка вийшли публікації, присвячені О. Духновичу, О. Павловичу, К. Ушинському, Г. Сковороді, Я. Коменському й іншим видатним представникам педагогічної думки. У 70-х роках минулого століття багаторічне напрацювання вченого побачило світ: “Педагог-гуманіст і просвітитель І. М. Борецький” (1963), “З історії школи і виховання Закавказзя в стародавній період і в період раннього середньовіччя” (1964), “Основи педагогіки О. В. Духновича” (1964), “Школа Київської Русі” (1965), “Принципи дидактики вищої школи” (1970) та й інші солідні дослідження. Окремі з них, присвячені, наприклад, О. Духновичу та О. Павловичу, вписали ім’я Ф. Науменка до числа найвідоміших дослідників-карпатознавців ХХ століття. “Радянський педагог Сухомлинський зробив велику справу, відкрив двері в істинну педагогіку, а Ви, дорогий Федір Іванович, відкрили ще ширші двері у всі області педагогіки, в область менш всього досліджену – карпатистику” (А. Шлепецький).
Попри усю відданість науковій справі, Ф. Науменко завжди залишався доброю і чесною людиною. Л. Худаш – кандидат педагогічних наук, доцент, львівська поетеса писала, що такі словосполучення, як “відданість справі”, “кришталева чесність” та “душевна щедрість” були невід’ємною частиною самого Ф. Науменка. А епістолярна спадщина дослідника свідчить про те, що його листи до друзів часто були сповнені словами та порадами, які давали силу не опускати рук, а жити і працювати. За спогадами Ю. Бачі, у важкі часи Ф. Науменко був чи не єдиною людиною з-поміж усіх його друзів, який своїми листами “лікував” душевну зневіру у слово та життя.
Попри усі важливі справи, вчений завжди знаходив час і для тих, кого навчав. Робота зі студентами й аспірантами була невід’ємною частиною його педагогічної та наукової роботи. Ф. Науменко не лише був лектором, але й другом і порадником для своїх підопічних. Йому була притаманна батьківська любов, якою він ділився зі своїми університетськими дітьми, бо завжди, як педагог і батько, знав, що і як сказати. Ю. Бача залишив згадку про моменти праці Ф. Науменка зі своїми аспірантами: “У нього я майже завжди заставав аспірантів чи близьких йому людей, яким він давав завдання: те прочитай, те опрацюй, це перепиши, це я прочитав […], над цим варто подумати (у тому дусі), що свідчило про його активне та наповнене працею життя”.
Науковий внесок Федора Науменка, насамперед як дослідника-макаренкознавця, увінчався 23 листопада 1983 року званням почесного доктора філософії Марбурзького університету (ФРН). Він став першим радянським ученим, удостоєним почесного звання доктора філософії – найвищої відзнаки вищих наукових закладів Західної Німеччини.
13 січня 1991 року серце видатного вченого-педагога, який свого часу зробив Львівський університет найвідомішим осередком макаренкознавства, перестало битися. Проте його погляди та думки, що знання – це постійно діючий фактор, який гарантує людині успіх, – залишатимуться актуальними завжди.
Христина Калагурка,
аспірант кафедри загальної та соціальної педагогіки