Студенти завжди відзначаються своєю працелюбністю, особливо, якщо лишається остання ніч перед іспитом. Проте цю закономірність можуть спростувати саме в нашому Університеті – на кафедрі історії та теорії соціології історичного факультету. Саме тут вперше в Україні запровадили якісно новий спосіб “тотальної” навчальної активності – регулярний студентський омнібус.
Звучить направду інтригуюче. Тому кореспондент “Каменяра” негайно зустрівся із керівником цієї науково-методичної інновації – кандидатом соціологічних наук Віктором Сусаком, щоб дослідити природу студентського омнібуса.
Ви стаєте свідком чудової атмосфери студентського дослідження, де все виконується на “одному диханні” і у форматі “мурашника”, а його результатів із нетерпінням чекають всі – і старші, і молодші студенти та викладачі. Все це наочно демонструє поєднання теорії і практики, науки і навчального процесу, а ще надає студентам неоціненного досвіду науково-дослідної діяльності.
– Вікторе Івановичу, у чому інноваційність та унікальність регулярного студентського омнібуса?
– Це є фактично інновація нашої кафедри, у жодному університеті того немає. На жодній соціологічній спеціальності. Яка ідея, і з чого все почалося? У національному університеті має бути органічне поєднання навчального процесу і науково-дослідного, теоретичного і практичного. І для цього в нас є три студентські навчальні практики (першого, другого та третього курсів), а на четвертому курсі – виробнича практика. Практики важливі, щоб студенти могли засвоювати аудиторний теоретичний матеріал під час практичних робіт.
Отже, для того, щоб мати можливість поєднувати теорію і практику, науку і навчальний процес, минулого року ми вперше спробували реалізувати ідею, коли навчальна практика здійснюється у форматі, що називається “статистичний омнібус”. Отже, що таке статистичний омнібус? Це опитування великої кількості респондентів за допомогою стандартизованої анкети, де є сформульовані і запитання, і варіанти відповідей. Це коли теми для запитань задають декілька авторів-дослідників. Так, ніби всі вони сідають в один автобус і їдуть. Хтось може запитувати про екологію, хтось про політику, а хтось про економіку чи соціальне страхування. Вважається, що коли є таке різке переключення з однієї теми на іншу, воно тримає респондента в тонусі, і якість відповідей є вищою. Особливо це актуально тоді, коли є величезна анкета на якусь тему і на другій половині анкети респондент уже втрачає якість сприйняття, тож рівень відповідей падає.
Минулого року ми провели перший студентський омнібус. Авторами-замовниками цього статистичного опитування виступили студенти 4-5 курсів (студенти бакалаврату, магістратури і спеціалісти), котрі запитання в анкеті формулювали відповідно до цілей і завдань своїх дипломних робіт. У результаті ми отримали такий багатовимірний виграш: по-перше, студенти-старшокурсники виступили авторами дослідження, це їм імпонувало; по-друге, ті студенти, які на 1-3 курсах, відчули навіть якесь окрилення, бо побачили, що вони зараз працюють як інтерв’юери, а коли вони стануть четвертокурсниками і п’ятикурсниками, то будуть замовниками цих опитувань. З’являється якась тяглість науково-дослідницького проекту, коли вони, навчаючись на 2-3 курсах, виступають у ролі інтерв’юерів, формуються як дослідники. З’являється певна мотивація. Є така думка, що добрим соціологом може бути тільки той, хто був добрим інтерв’юером. Відомо, що соціологи-професіонали інтрв’юерами не працюють, але якщо соціолог свого часу якісно не відпрацював функції інтерв’юера, то він тоді дуже слабкий у проектуванні.
– Отже, студенти охоче взяли участь в омнібусі, бо побачили перспективу й отримали достатню вмотивованість?
– Так. Вони бачать перспективу – вони зараз інтерв’юери, а потім будуть проектувальниками. З’являються якісь персональні контакти, з’являється якась інтеракція між студентами та дуже цінний зв’язок навчального і науково-дослідного процесу, абсолютно тісний зв’язок теорії і практики. Тобто виграш був настілки колосальний, що утворюється процес, який має багатовимірні результати. Студенти проводили дослідження на такому емоційному піднесенні (наш минулорічний омнібус), що ми навіть самі цього не очікували.
Окрім того, вийшло так, що деякі викладачі запропонували розширити “Омнібус”. Що ж у цьому році відбуватиметься? Минулорічний омнібус відбувався у кінці другого семестру. А тепер ми спланували так: у першому семестрі (листопад – початок грудня) проводитиметься викладацько-аспірантський омнібус (авторами будуть викладачі та аспіранти), а в другому семестрі – студентський омнібус. Отже, тепер омнібус є розширеним. До речі, що з’явилося: деякі викладачі є керівниками дипломних робіт, то тепер вони ті свої запитання, які закладають у викладацький омнібус, вже нададуть у користування своїм дипломникам. Тобто з’явився ще один зв’язок. Тож омнібуси стали таким продуктивним середовищем, яке згенерувало багатовимірні науково-навчальні ефекти. Хочу наголосити на дуже важливому науково-навчальному ефекті – створилася творча атмосфера, коли люди отримують задоволення від своєї роботи.
– Наскільки гнучкими за своєю структурою у дослідженні проблематики є омнібуси? Наприклад, чи можуть студенти самі пропонувати проблематику досліджень?
– Студентський омнібус – це студенти 4-5 курсів (бакалаври, магістри і спеціалісти), котрі пишуть дипломні роботи. Відповідно, кожна дипломна робота має якусь тему, затверджену на кафедрі, і вже під ту тему й розробляються питання до омнібуса. Як це відбувається? Наприклад, ще на етапі затвердження тем дипломів, якщо є можливість розробити нову проблематику, то студент пропонує нову тему. Відповідно ми цю тему закладаємо у сітку дипломних робіт, де ця тема апробується.
Є так звана генеральна сукупність і вибірка. Генеральна сукупність – це спільнота, погляди і поведінку якої ми вивчаємо. Отже, генеральними сукупностями минулорічного студентського омнібуса були доросле населення Львівської області, доросле населення міста Львова, студенти денної форми навчання ЛНУ і старшокласники шкіл. Це були чотири омнібуси. Зараз у викладацько-аспірантському омнібусі, що буде відбуватися тепер у листопаді-грудні буде дві генеральні сукупності – доросле населення Львівської області і доросле населення міста Львова.
– А сама ідея проведення регулярного студентського і вже аспірантсько-викладацького омнібусів виникла на підставі якогось західного досвіду проведення студентських соціологічних досліджень?
– Ви знаєте, це певною мірою є інновація нашої кафедри! За кордоном нічого подібного ми не зустрічали. Є поодинокі приклади епізодичних соціологічних опитувань, коли замовниками проектів виступають самі студенти. У нас студентські омнібуси отримали регулярний формат, що повторюється кожного навчального року. Фактично ми наважилися запровадити тут таку неперервну соціологічну традицію, базуючись на потребах кафедри. Тобто ми створили оптимальну нішу навчально-дослідницької діяльності, де поєднуються наука і дидактика, наука та практика, де активно співпрацюють викладачі та студенти.
Коли студентські омнібуси проводяться тільки епізодично, то там більше все відбувається формально. Дипломи позахищали, а далі нічого не пішло. А в нас, на щастя, була чудова бригада менеджерів із середовища студентів і пішла та синергетика, що ми не сподівалися на такий успішний результат.
– Отже, стався “інноваційний вибух” – сформувалося навчально-дослідницьке середовище, де генеруються нові рівні досліджень. Зрештою, напрацьовується експериментальна методологія досліджень. Яким чином?
– Так. Я є практичним реалізатором цих омнібусів, оскільки викладаю на кафедрі декілька дисциплін, які можна об’єднати в одну тему – “Методологія та методи кількісних соціологічних досліджень”. Тобто викладаємо основи статистики, методологію кількісних досліджень, де, власне, у рамках цього предмету вчимо студентів, як розробити програму й інструментарій, як запрограмувати алгоритм, як організувати збір матеріалу і як його аналізувати. Усі ці етапи “Методологія та методи кількісних соціологічних досліджень” і охоплює. Власне там, у рамках теми, як збирати матеріал, я і розповідаю про омнібуси. Тобто вони вже є у навчальному процесі.
Ще один важливий момент – у кожного статистичного опитування повинна бути своя бригада менеджерів. Одна людина нічого не зробить. Так от, із середовища третьокурсників (в омнібусі беруть участь студенти 1-3 курсів) вибирають найкращих студентів, які вже працюють не як інтерв’юери, а як менеджери цього опитування. Отже, вони формують мережу інтерв’юерів, визначають вибірку, розраховують квоти для кожного студента. Це досить складна робота, але я керую цим процесом, і крок за кроком її виконують студенти-старшокурсники.
От ті менеджери, які виконували роботу минулого року – як вони виросли! Наприклад, серед них можу назвати Тараса Прокопишина – теперішнього студентського мера Львова, Наталю Пашко й ін. Я дивлюся, вони вже генерують свої проекти… Запустився процес, який в соціології називають синергетикою, тобто, коли оці зв’язки, які ми навіть не планували на початку, генеруються вже у процесі реалізації омнібуса.
– Дякую за цікаву і змістовну розмову.
Розмовляв Олександр Лавринович