Вже кілька років поспіль глядачі майже всієї України стежать за діяльністю монашого театру “В каптурах”, у створенні якого важливу роль відіграв Дмитро Бартков – випускник акторського відділення факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка (2008 р., керівник курсу Мирон Лукавецький). Ще під час навчання в Університеті Дмитро виступав на сцені Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва (зараз він тут працює), згодом – брав участь у роботі студентського театру “Просценіум”. Його співпраця з монахами чину св. Василія Великого розпочалася у 2007 році, коли Дмитро навчався на четвертому курсі. Першою спільною роботою акторів-аматорів та режисера-аматора (адже Д. Бартков за освітою актор) була вистава “А ти впевнений?” о. Йосафата Хаймика, прем’єра якої відбулася у січні 2008 року. Як розповідає режисер: “Це була історія про молоду людину, яка шукає шлях до щастя. На цьому шляху людина проходить через владу, гроші, славу, але розуміє, що суть не в цьому. І тоді, потрапивши у саме зло, віднаходить шлях до Бога”.
Ідея створення театру виникла дещо пізніше, адже Дмитро продовжував співпрацю з ченцями і кожного року в часі різдвяних свят представляв глядачам наступну свою постановку. Так з ініціативи молодого режисера та братів-студентів Василіанського інституту філософсько-богословських студій імені митрополита Йосифа Вельяміна Рутського у Брюховичах з’явився театр “В каптурах”. Оскільки актори цього колективу – лише чоловіки-монахи, то їм доводиться виконувати і жіночі ролі. Звісно, це додає певних труднощів, проте режисер ставить перед ними завдання передати не стать, а почуття. Цікаві історичні паралелі: бароковий український театр також існував у такому режимі…
Постановки театру викликали цікавість глядачів та отримали позитивні відгуки критиків. З гастрольними виступами колектив об’їхав майже усі регіони України, їхніми виступами захоплювався Київ, Харків, Донецьк, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Луцьк та багато інших міст. Особливе визнання здобули останні вистави “Оскар і Рожева пані” Е.-Е. Шмідта (2010 р.) та “Драбина Якова” Д. Барткова (2011 р., за житієм св. Василія).
Цього року аматорський театр поставив комедію “Різдво родини Куп’єлло”, яку львів’яни мали можливість переглянути 7-8 лютого 2012 року у приміщенні Першого українського академічного театру для дітей та юнацтва. “Різдво родини Куп’єлло” видатного італійського драматурга Едуардо де Філіппо – це історія про сім’ю, яка готується до Різдва. Кожен з її членів: батько Лука, його дружина Кончетта, донька Нінучча з чоловіком Нікоаліно та син Томмазіно – живуть поруч, але насправді кожен із них перебуває у своєму світі та не розуміє своїх рідних. Лише на Різдво родина збирається разом, але чи об’єднується? Чи зможуть “ясла Христові” зберегти сім’ю, подарувати їм такі необхідні розуміння і любов? На ці запитання дають відповідь монахи чину святого Василія Великого. Актори закликають готуватися до народження Бога не лише зовнішньо, а шукати суть цього свята і відчути любов, яка народжується в яслах.
Дмитро Бартков зазначає, що “Різдво родини Куп’єлло” – це ніби народження родини Куп’єлло. Хоч за жанром це комедія, режисер ставив собі за мету не просто розсмішити глядача, а показати частину людського життя таким, як воно є, адже трагедія одних може викликати цікавість і навіть сміх інших. За допомогою комічних засобів режисер передав весь трагізм ситуації. І в цьому йому допомогли брати-монахи. Їхні персонажі характерні і комічні, навіть трагікомічні. Особливо варто згадати брата Партенія Підчеху, який виконував роль придуркуватого, корисливого і хитрого Томмазіно – сина-неробу, паразита на тілі сім’ї. Ввійшовши в образ, актор постійно реагував на все, що відбувається на сцені виразною мімікою і жестами, викликаючи цим сміх у глядачів (зрештою, деколи аж перегравав). Більш стриманими, проте показовішими були інші герої. Зокрема, кумедна Кончетта – матір сімейства – у виконанні брата В’ячеслава Кузя. Вона вразлива, енергійна, тендітна жіночка, дещо метушлива, бігає дрібненькими кроками, хоче все про всіх знати і всіх повчати. На фоні по-дитячому наївного, підкреслено поважного голови родини – батька Луки у виконанні Агапія Луцика – створюється контрастна метафора типової сім’ї. Донька Нінуччо, роль якої виконує Теодозій Шнірц, елегантно одягнена у чорне плаття, капелюшок, у чоботах на підборах – хоч вже доросла і одружена, насправді наївна і розбещена дитина. Актор веде свою роль рівно, не піддаючись спокусі вдатися до шаржу, його жіночий образ трохи незвичний, однак переконливий.
Разом із режисером актори самі працюють над добором всіх елементів вистави: декорацій, костюмів, музики. Дмитро Бартков розповідає, що аматорський колектив повністю віддається роботі над постановками, працює з ентузіазмом і самовіддачею, хоча нічого за це не отримує (вхід на усі вистави вільний, вдячні глядачі можуть зробити добровільні пожертви після спектаклю). Головне у будь-якій праці – бажання, а цього не бракує ні молодому режисеру, ні акторам театру “В каптурах”. Спільно вони працюють над тим, щоб показати цінність взаєморозуміння у сім’ї, всеперемагаючу силу любові, бо тільки у такій родині живе Бог. Тож залишається побажати подальших творчих успіхів монашому театру та молодому режисерові у творенні того, що називається мистецтвом.
Галина Гошко, студентка 3 курсу театрознавчого відділення