Під натиском щоденного поспіху перебуває не тільки наша свідомість, а й організм. Він потерпає навіть на клітинному рівні. Що відбувається з організмом людини, яка змушена постійно поспішати?
Наші біоритми формувалися століттями – як реакція на природну зміну зими і літа, дня і ночі.
Наш перший біологічний годинник працює відповідно до природних ритмів, визначаючи цикли вироблення гормонів, оновлення клітин і функціонування органів. Другий – локалізований у корі головного мозку, він дозволяє нам погоджувати свій час зі соціальними сигналами. Скажімо, на дзвінок будильника чи про початок ділової зустрічі “сигналізує” саме другий “годинник”. Він впливає на наше життя сильніше, ніж тривалість дня чи перепади температури. Тому нерідко ми живемо швидше, ніж передбачено природою, аби встигати за темпом сучасного життя. Але наш організм не встигає за нами!
З погляду фізіології, жити всупереч природним ритмам – шкідливо. Біоритми живих організмів формувалися мільйони років як адаптивна реакція на зовнішнє середовище, а колосальні зміни в нашому способі життя відбулися в останні півстоліття.У нас просто немає фізіологічних ресурсів, щоб забезпечити нормальне існування в такому ритмі. Результат – ожиріння, гіпертонія, нервові розлади, діабет. Причини цих і інших проблем медики бачать у розсинхронізації наших природних і соціальних ритмів.
Межова інформаційна насиченість – мобільний зв’язок, радіо, телебачення, Інтернет – теж впливають на наше самопочуття. Жодних захисних барʼєрів не залишилося. На роботі доводиться одночасно відповідати на листи, брати участь у нараді і вивчати важливі документи. У результаті – ми не можемо розслабитися, оскільки боїмося втратити пильність.
Наша система боєготовності, яка повинна активізуватися в ситуаціях, коли потрібно втікати або захищатися, працює майже постійно. І гормони стресу – кортизол, катехоламіни, адреналін – виробляються не тоді, коли вони нам найбільш потрібні, а весь час. Про їх надлишок в організмі свідчать сильна втома, нездатність зосередитися, страхи, тремтіння або пітливість рук. Наші можливості далеко не безмежні – ми потребуємо розслаблення кожні 90 хвилин.
Запорука успіху – вміння зосередитись і віддана праця. Максимально сфокусовану увагу на чомусь іноді називають “прожектором” свідомості. І через еволюційні причини величина його “світлового поля” дуже невелика: це дозволяє оптимально використовувати наші ресурси.
Звісно, треба враховувати індивідуальні особливості, генетику і, частково, тренування. У всіх є центральна сфера уваги і декілька периферійних. Скажімо, Юлій Цезар, як відомо, міг одночасно читати, писати і вести бесіду. І можливо, використовуючи периферійну увагу, він міг писати або читати краще, ніж багато з тих, хто був зосереджений тільки на цьому. Але, на його думку, він краще давав собі раду з однією справою: тією, яка потрапила в центральну сферу уваги.
За матеріалами Інтернет-видання zhinka.info