Професорові Володимиру Чорнію – 80 років
Невблаганно швидко минають роки і десятиліття, одна за одною перегортаються сторінки історії Університету, заповнені життєписами тих, хто присвятив йому своє життя. Одним із таких подвижників є професор кафедри історії Центральної та Східної Європи, відомий історик-славіст Володимир Павлович Чорній, якому цьогоріч виповнюється 80 років. Уже понад півстоліття він із гідними подиву сумлінністю та наполегливістю провадить навчальну й науково-дослідну роботу. З-під його пера вийшло близько двохсот наукових публікацій, що охоплюють різні сфери історичної славістики, серед яких пріоритетне місце посідає болгаристика. У навчальних закладах України працює чимало талановитих учителів, викладачів і науковців – вихованців Володимира Павловича.
Народився ювіляр 15 липня 1931 року в селі Киданів Бучацького району Тернопільської області в родині селянина-ремісника, яка у своєму повсякденному житті дотримувалася споконвічних моральних засад. Батьки працювали не покладаючи рук, щоб забезпечити своїх дітей усім найнеобхіднішим, на власному прикладі прищеплювали їм любов до праці, виховували в них почуття відповідальності. Тож ставши учнем Киданівської початкової школи, найстарший син Володимир дуже старанно навчався.
Наприкінці 1930-х – у 1940-х роках родина Чорніїв стала свідком, а подекуди й учасником тогочасних трагічних подій. У пам’яті Володимира Павловича назавжди збереглися спогади і про встановлення радянської влади на Західній Україні, і німецько-радянську війну, про загибель брата Юліана, арешт та ув’язнення батька, і про боротьбу УПА. Саме тоді зародилася в нього любов до історії. В 11-річному віці він захоплено читав “Історію України” Д. Дорошенка, яку подарував йому батько, брав участь в історичному гуртку, створеному при читальні сільської “Просвіти”. У 1943 – 1944 рр. навчався в Чортківській і Станіславівській гімназіях. Після річної перерви у вересні 1945 р. Володимир навчався в Бучацькій середній школі, після закінчення якої у 1948 р. став студентом історичного факультету Університету. Відтоді життя Володимира Чорнія нерозривно пов’язане з цим навчальним закладом – упродовж 64 років (за винятком п’яти років (1968 – 1973), коли очолював Дрогобицький педінститут).
Володимир Павлович обіймав різні посади: лаборанта, асистента, доцента, завідувача кафедри, професора, заступника декана, декана історичного факультету. Його університетська кар’єра – не тільки збіг тих чи інших об’єктивних і суб’єктивних обставин, це передовсім повсякденна й наполеглива праця людини, яка прагнула самовдосконалюватися, професійно зростати та творчо реалізуватися. Яку посаду не обіймав би В. Чорній, він завжди був вимогливим до себе й інших, уважним і доброзичливим до людей, а властиве йому почуття гумору неодноразово рятувало в найскладніших життєвих ситуаціях.
Майже вся науково-педагогічна кар’єра професора В. Чорнія пов’язана з кафедрою історії південних і західних слов’ян (з 2010 р. – історії Центральної та Східної Європи) – від студента до її завідувача. На цій посаді Володимир Павлович дбав про кадровий потенціал кафедри, розширення навчальних курсів, поглиблення їхнього змісту, залучення до роботи наукових семінарів талановитих студентів.
Як викладач, доцент, а з 2004 р. – професор, Володимир Павлович підготував десятки лекційних навчальних курсів. Багато років читав на історичному факультеті нормативні курси “Вступ до історії”, “Історія південних і західних слов’ян у ХІХ – на початку ХХ ст.”, “Історія Центрально-Східної Європи у ХІХ – на початку ХХ ст.”, кілька спецкурсів про болгарське національне відродження та болгарсько-українські взаємини; сотні філологів-болгаристів прослухали курс “Історія Болгарії”. Його лекціям притаманні глибина думки, виваженість оцінок і висновків, ідейна й концептуальна оригінальність, завдяки введенню найновіших результатів наукової роботи у навчальний процес. Учений брав участь у написанні та редагуванні підручника “Історія південних і західних слов’ян” (Київ, 1987), був співавтором навчальних посібників “Лужицькі серби. Посібник з народознавства” (Львів-Будишин, 1997); “Історія Центрально-Східної Європи” (Львів, 2001).
Як керівник студентських наукових робіт Володимир Павлович консультує, уважно читає й виправляє тексти. За багато років виробив власну методику підготовки науковців, що пройшла апробацію на багатьох поколіннях студентів історичного факультету. Її суть у тому, що навчання набуває форми невимушеної бесіди між наставником та учнем, під час якої долають різноманітні труднощі в систематизації фактів та викладі матеріалу, виробляють найоптимальнішу стратегію наукового дослідження тощо. Водночас професор намагається не нав’язувати свої думки, скеровуючи міркування підопічних у правильне русло. Формулюючи теми наукових досліджень, Володимир Павлович завжди зважає на уподобання студентів, а також на реальний рівень знань, умінь і навичок істориків-початківців. У стосунках зі студентами він вимогливий, але завжди зважає на їхні проблеми.
Наукові зацікавлення В. Чорнія сформувалися ще в студентські роки. Прочитана в дитинстві художня книжка про болгарський національно-визвольний рух підказала тему не лише майбутньої дипломної роботи, а й кандидатської дисертації – “Квітневе повстання 1876 р. в Болгарії”, успішно захищеної 1966 року. З нагоди 100-річчя повстання вчений видав монографію “Героическая эпопея болгарского народа. Апрельское восстание 1876 г.”, яка отримала схвальні відгуки як українських істориків, так і вчених з Болгарії, Росії та Польщі. Донині вона не втрачає своєї цінності, будучи одним із найґрунтовніших досліджень цієї епохальної події в історії Болгарії. Крім того, за художнє оформлення (художники – А. Дмитрієв і В. Лужин; художній редактор – Е. Каменщик) книгу відзначено дипломом І ступеня на республіканському конкурсі “Мистецтво книги” (1977 р.).
Одномісячне стажування у м. Софії (грудень 1971 – січень 1972 років) започаткувало особисті контакти Володимира Павловича з болгарськими вченими. А після укладення 1974 року угоди про співробітництво між Львівським і Велико-Тирновським університетами його поїздки до Болгарії почастішали. Зокрема, увесь 1980/81 навчальний рік В. Чорній працював у Велико-Тирновському університеті, завдяки чому мав змогу вдосконалити знання болгарської мови, опрацювати значний масив наукової літератури, архівних джерел, а головне – ближче пізнати країну та її народ. У наступні роки неодноразово відвідував Болгарію для роботи в наукових бібліотеках та архівах, а також для участі в міжнародних наукових форумах, що їх організовували Болгарська академія наук, Софійський та Велико-Тирновський університети. Завдяки цьому налагоджувалися контакти з європейськими та американськими болгаристами, помножувався науковий досвід ученого.
Упродовж останніх десятиліть тематика наукових досліджень Володимира Павловича значно розширилася, охопивши історію української славістики, українсько-слов’янські взаємини, процес націотворення та національні рухи в країнах Центрально-Східної Європи, сорабістику тощо. Про широкий діапазон наукових зацікавлень ученого промовисто свідчать сім тематично різних кандидатських дисертацій, написаних і захищених під його керівництвом. Можна впевнено сказати, що не тільки їхні автори пройшли наукову школу Володимира Павловича, а й десятки інших випускників кафедри й історичного факультету загалом.
Підсумком багаторічних болгарознавчих студій ученого стала “Історія Болгарії” (Львів, 2007) – перша україномовна історія болгарського народу, яку написав український автор. Вийшовши у світ, вона відразу ж викликала значний резонанс у наукових колах і серед громадськості. Книга зацікавила читачів не тільки як спроба цілісного відображення понад 1300-літньої історії цієї балканської країни, а й як ґрунтовне дослідження, що в багатьох моментах пропонує нові оригінальні інтерпретації найголовніших явищ та процесів болгарського політичного, соціально-економічного, церковно-релігійного та культурного життя в різні історичні епохи. На особливу увагу заслуговує третя частина книги – “Болгарія в період османського панування (1396 – 1878)”, яка ґрунтується на власному науковому доробку автора. Дуже цікавими є також сюжети, які послідовно висвітлюють розвиток болгарсько-українських відносин від найдавніших часів аж до сьогодення.
Загалом наукові праці Володимира Павловича добре відомі не лише в Україні, а й далеко за її межами. Внесок українського вченого у вивчення історії й культури болгарського народу високо оцінено в Болгарії: його нагороджено трьома болгарськими урядовими медалями (1978, 1981, 1984) та почесним знаком “Марін Дрінов” Болгарської академії наук (2010).
Володимир Чорній провадить чималу науково-організаційну роботу. Від 1974 р. він – відповідальний редактор наукового збірника “Проблеми слов’янознавства”. Редакторська робота забирала й забирає чимало часу. Професор перечитує подані до друку матеріали, обговорює їх з авторами, а нерідко й сам виправляє тексти. Останніми роками збірник суттєво змінився: збільшився його обсяг і формат, покращилося художнє оформлення. Підготовано до друку 60-й випуск збірника “Проблеми слов’янознавства”. Значною мірою саме завдяки відповідальному редакторові забезпечено високий науковий рівень цього часопису, який, на думку фахівців, став найавторитетнішим славістичним виданням в Україні. Крім того, він добре відомий і зарубіжним ученим-славістам, які також визнають його наукову цінність. Підтвердження цього – занесення збірника до довідника наукової періодики та інформаційних видань вищої школи Європи “EVRO sources. A Directory of Scientific and Higher Education Media throughout Europe. Special Edition of EVROMECUM – European Higher Education and Research Institution” (Bonn, 1997).
З 1992 року В. Чорній є директором Інституту славістики Львівського університету – наукової установи, діяльність якої сприяє тіснішій співпраці славістів історичного та філологічного факультетів, а також інших кафедр університету. Володимир Павлович – ініціатор проведення і голова оргкомітету Міжнародного славістичного колоквіуму, на який щорічно (з 1992 р.) приїжджає чимало вчених-славістів. Цей науковий форум дає змогу дослідникам із різних країн обговорити дискусійні питання, отримати інформацію про найновіші здобутки в галузі славістики та налагодити особисті контакти.
Переступаючи восьмий десяток літ, професор Володимир Чорній і далі сумлінно й ретельно виконує покладені на нього обов’язки: працює зі студентами, ділячись своїм величезним досвідом; редагує “Проблеми слов’янознавства”, підсумовуючи результати роботи чергового (ХХ) Міжнародного славістичного колоквіуму; публікує результати власних досліджень тощо.
Роман Шуст,
декан історичного факультету
Тамара Полещук,
доцент кафедри історії Центральної та Східної Європи
Ігор Шпик,
асистент кафедри історії Центральної та Східної Європи