Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар 12 березня 2012 року зустрівся з академічною спільнотою Університету.
“Маю велику честь і надзвичайну приємність представити Вам Емеритованого Верховного Архієпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької церкви Блаженнішого Любомира Гузара. Сьогоднішня зустріч у рамках проекту “Університетські творчі зустрічі” не випадкова, бо припадає на час Великого Посту”, – представив почесного гостя Ректор Іван Вакарчук.
У вступному слові Блаженніший Любомир Гузар подякував Ректорові за нагоду зустрітися зі студентами та наголосив на важливості цього заходу для себе особисто: “Я мав багато зустрічей по всьому світу, але завжди почував себе невигідно, бо не мав такої зустрічі у рідному місті і в цьому славному Університеті”.
Кардинал Любомир Гузар розпочав свою розмову з відомої притчі Ісуса Христа, що згадується в Євангелії від Луки, про доброго самарянина, у якій ідеться про милосердя та безкорисливу допомогу. Блаженніший закцентував увагу присутніх на вічних темах: любові до Бога, потребі любити ближнього як самого себе та необхідності самопізнання.
“Любити самого себе означає розуміти, звідки я взявся, розуміти, що я існую, бо на це Воля Божа, бо саме Бог дав мені дар життя, талант і всі мої уміння. Він дав мені обов’язок робити певні речі в цьому світі. Лише після усвідомлення цього з’являється розуміння нашої важливості у світі”, – зазначив Любомир Гузар.
На думку Верховного Архієпископа, після усвідомлення власної важливості настає розуміння винятковості інших, проявляється любов до ближніх як до індивідуальностей, які також мають уміння, таланти та своє призначення в житті: “Має настати розуміння, що не лише я сам створений окремо від інших, а те, що я створений у суспільстві, і це суспільство складається з виняткових і безцінних індивідуальностей. Розуміння, що я не тільки створений для себе. Я не сам. Я – у суспільстві. І на цьому будується поняття суспільства – осіб, які мають свою особистість. Я не буду вповні людиною, якщо не буду спілкуватися з такими, як я. Якщо не пошаную самого себе, то не буду гідний спілкуватися з іншими”.
Після вступного слова Блаженніший Любомир Гузар закликав усіх охочих бути сміливими у своїх запитаннях, запевнивши, що важливим для нього є саме те, що цікавить присутніх. Питання, адресовані почесному гостю, торкались усіх сфер духовного, світського й освітнього життя, а також перспектив становлення Української Помісної Церкви. Зокрема Любомир Гузар зазначив, що Господнє Благословення і Господня Справедливість поширюється не лише на християн. На думку Кардинала, незважаючи на віросповідання людини, Бог нікого не карає, якщо людина поводиться гідно, дослухаючись до свого сумління: “Багато людей зростають в умовах, де вони не мають доступу до християнського вчення, але якщо вони живуть гідно, то не будуть покарані Господом. Наше завдання – допомогти їм настановлятись на шлях віри, але аж ніяк не засуджувати їх. Ці люди теж будуть благословенні Господом, якщо вони гідні цього”.
Що ж до питання Єдиної Помісної Української Церкви й офіційного визнання Української Греко-Католицької Церкви, то Блаженніший Любомир Гузар вірить у те, що Українська Церкви буде визнана у майбутньому. Це питання обговорюється та розвивається, починаючи від XVIII століття: “Ще тридцять років тому ми були не дозріли до визнання, проте сьогодні відчуваємо велику внутрішню єдність і повною мірою готові до цього. Патріархат – не ціль, а засіб для єдності людства у Церкві”, – наголосив Верховний Архієпископ.
У відповідь на запитання, яку модель повинна мати Помісна Українська Церква – православну чи католицьку, Любомир Гузар зазначив, що зараз в Україні немає чотирьох різних церков, а є лише чотири вітки однієї Церкви. “Передусім Єдина Українська Церква повинна бути християнською. Християнство не має різних церков. Христова Церква – одна. Багато розгалужень взялися від наших людських немочей”, – вважає Блаженніший.
Говорячи про прощення ворогів народу, почесний гість зауважив, що є велика різниця між патріотами і шовіністами, а до ненависті до національних ворогів потрібно ставитися надзвичайно обережно: “Це питання вимагає дуже ґрунтовного духовного процесу. Треба дуже послідовно, дуже мудро, дуже віддано любити власний нарід. Часто ми вважаємо нашими ворогами тих, хто нам щось зробив, тому, що ми самі до цього допустили. Якщо хтось чинить зло проти нашого народу, ми повинні його боронити, але ненависть – не розв’язок. Ми ніколи не дійдемо до порозуміння з людьми, які ненавидять, і якщо самі ненавидимо. Ми мусимо старатися зрозуміти, боронити своїх прав, якщо це потрібно, але не дати себе заманити у ненависть”.
У контексті обстоювання свого народу і боротьби з ворогами Блаженніший Любомир Гузар наголосив на важливості розрізняти види боротьби: “Якщо ми воюємо, бо ненавидимо, то це – погана боротьба, але якщо ми боремося, захищаючи свій народ і свою землю, – це війна, яку ми зобов’язані вести”.
Окрім того, Верховний Архієпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви говорив про потребу підтримання ідеалізму в молоді, значення Посту, роль богословської науки у світських університетах і про інші важливі питання духовного та матеріального життя людей і суспільства.
Ректор Іван Вакарчук подякував Любомирові Гузару за цікаву зустріч, побажав “доброго здоров’я, щоби такі запитання давали Його Блаженству новий простір для подальших роздумів, щоби ми, люди ХХІ століття, розвивали українське суспільство на загальнолюдських етичних засадах Любові, Добра, Милосердя” і передав добірку книг, виданих у Львівському університеті. Своєрідним музичним подарунком Блаженнішому стали духовні твори “Богородице Діво” та “Алілуя” у виконанні Народного дівочого хору “Ліра”. Присутні стоячи шквалом аплодисментів проводжали Емеритованого Верховного Архієпископа Києво-Галицького Української Греко-Католицької церкви Блаженнішого Любомира Гузара.
Зустріч із академічною спільнотою Львівського національного університету імені Івана Франка для Його Блаженства була “причиною великої радості та дуже гарною нагодою краще пізнати молодь наших днів”. Зі словами щирої вдячності за щедрі дарунки, а особливо книжки, звернувся Любомир Гузар: “Квіти, хоч які гарні та пахучі, скоріше чи пізніше в’януть і тратять свою символіку життя. Натомість книги залишаються на довгий час і становлять справжню нагоду спілкуватися з мудрими людьми”.
Олег Вівчарик
Фото Юлії Гриценко