Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

Якби ти знав, як много важить слово…

Уже сьомий рік поспіль на базі Львівського національного університету імені Івана Франка відбуваються “Франкові читання”. Безперечно, і цей рік не був винятком. У дні пам’яті видатного письменника за круглим столом Дзеркальної зали нашої alma mater зібралися ті, хто любить і шанує Каменяра, ті, хто готовий вістити його слово. З ініціативи завідувача кафедри перекладознавства професора Роксолани Зорівчак, доктора філологічних наук, професора Михайла Гнатюка та Інституту франкознавства звучала лірична поезія Івана Франка. Захід розпочався з програмної доповіді доцента кафедри теорії і практики журналістики Богдана Тихолоза під назвою “Іван Франко – Doctor universalis”.
Михайло Гнатюк (один із співорганізаторів) в інтерв’ю нашій газеті поділився своїми враженнями від чергових “Франкових читань”.
– Михайле Івановичу, що спонукало Вас уже вкотре організовувати такий захід?
– Франко у моєму житті відіграє колосальну роль. Безперечно, коли я навчався у школі на Івано-Франківщині, Франко був для мене серед числа україн­ських геніїв, але бажання дізнатися про нього більше та передати це знання іншим з’явилося в другій половині 60-х років ХХ ст., коли я переступив поріг Львівського університету. Пізніше, у ті страшні для нашого вищого навчального закладу 70-ті роки, пробивався промінчик нескореності, “дух, що тіло рве до бою”. Попри намагання комуністичних ідеологів зробити з нього периферійну вищу школу, він усе ж був осередком вільнодумства.Також мою любов до Франка посилили вчителі, передусім доцент Олексій Мороз, згодом професор Іван Дорошенко. Тоді я зрозумів, чим насправді хочу займатися, на якій ниві провадити дослідницьку роботу. А найглибшу школу франкознавства дав мені професор Іван Денисюк.
На жаль, часто знання студентів творчості Івана Франка – лише кілька художніх творів. У своїй педагогічній і науковій роботі намагаюся заповнити цю прогалину. Спецкурси про творчість Івана Франка читаю в різних університетах України.
У квітні цього року читав спецкурс для студентів Університету імені Томаша Масарика в Брно у Чехії. Як у цих молодих студентів, аспірантів світилися цікавістю очі, коли я розповідав їм про українсько-чеський контекст і роль Івана Франка в цьому процесі!
– Як Ви вважаєте, чи “Франкові читання” досягли основної мети – глибшого зацікавлення молоді постаттю Каменяра. І якщо так, то про що це свідчить?
– Наші читання відбуваються на зразок читань, присвячених пам’яті геніїв тієї чи іншої нації: Дні поезії Йогана-Вольфґанґа Ґете в Німеччині, Дні Адама Міцкевича в Польщі та Пушкінські читання у Росії. Захід є добровільним і відкритим. Усі зацікавленні читають твори письменника. Тішить, що аудиторія щороку зростає. Це свідчить про чималий резонанс події. Серед тих, хто відвідав цьогоріч “Франкові читання”, не тільки фахівці – літературознавці, філологи, франкознавці, а й математики, геологи та хіміки. За круглим столом поєдналися вчені мужі та студентство, і поєднало їх Франкове слово.
– Чиє декламування творів Івана Франка на цьогорічних читаннях вразило Вас найбільше?
– Кожен, хто впродовж двох із половиною годин долучився до нашого спільного діалогу, був неперевершеним. Але особливо хотілося б сказати про члена Національної академії наук, доктора фізико-математичних наук Богдана Пташника. Коли Богдан Йосипович читає напам’ять дві, а то й три пісні з поеми “Мойсей”, це справляє значне враження на аудиторію.
Участь у заході взяли також професор географічного факультету Олег Шаблій та доцент Степан Кузик, і це свідчить про інтердисциплінарність постаті Франка.
– Чи й далі організовуватимете такі заходи?
– Так, звісно. Сподіваюся, що наступ­ного року “Франкові читання” обов’язково відбудуться. Хотілося б, аби такі виступи були прецизійними, адже Франко – цілий океан. Про нього важко судити тим, хто не вийшов за межі шкільної програми. Потрібно сформулювати собі завдання популяризувати Франка серед ширшого кола читачів. Дехто думає, що постать Івана Франка можна пізнати одномоментно, але Франко – незглибима глибина. Я ціле життя досліджую його спадщину і не можу сказати, що знаю все. Тож провадьмо далі пошуки й обов’язково знайдемо щось нове, незвідане, цікаве, яке допоможе нам у ХХІ ст. глибше осягнути минуле, сучасне і майбутнє.

Розмовляла Уляна Барановська,
Студентська інформаційна мережа
Фото Олега Гордійчука

Категорія: №6, червень 2011 р.