У рамках “Університетських діалогів” Центру гуманітарних досліджень Університету та проекту Британської ради “Багатомовна Європа” 23 лютого 2012 року у Дзеркальній залі відбулась зустріч із професором Тілбурзького університету (Нідерланди), завідувачем кафедри мови і меншин, директором Центру вивчення багатокультурного суспільства “Вавилон” (1998-2008), координатором “Проекту багатомовних міст” (1998-2004), співавтором трьох книг, присвячених багатомовності та мультикультуралізму, автором численних публікацій на теми другої мови, рідної мови іммігрантів і багатомовності в освіті Гуусом Екстра.
Нідерландський професор виступив із публічною лекцією “Багатомовна Європа: виклики і перспективи”, під час якої розповів про європейську й американську моделі різноманітності, мовне сузір’я Європи, розмаїття у багатокультурній Європі та за її межами, багатомовність в освіті та голландську мову за кордоном. Зокрема Гуус Екстра закцентував увагу на важливості розуміння та сприйняття багатьох культур і вивчення різних мов: “Якщо Ви хочете збагнути, ким Ви є, – повинні пожити серед іншої культури, пізнати інше для того, щоб зрозуміти себе”.
На думку професора Гууса Екстра, багатокультурність і багатомовність суспільств сприяє розширенню світогляду кожної людини. Європа, за словами вченого, більш відкрита для різноманіття мов і культур, аніж США чи інші багатокультурні країни. “У Європі всі подорожують зі словником, тоді як у США, якщо ти не знаєш англійської, то це виключно твої проблеми. Це свідчить про великий етноцентризм американців. Багато з них вважають, що їхня країна – перша у світі, а це – неправда”, – констатував голландський професор.
Порівнюючи американський і європейський менталітет, доповідач зазначив, що у США набагато вільніші правила щодо громадянства та мови на рівні законів і Конституції. Причину професор вбачає у тому, що батьки-засновники США самі розмовляли різними мовами і для захисту своїх нащадків у майбутньому задекларували, що кожна дитина, народжена у США, є американцем.
Утім, Гуус Екстра наголосив, що, незважаючи на різне ставлення до багатомовності і мультикультуралізму, жодне велике місто сучасності не може вважатися одномовним.
Багатокультурність і багатомовність професор сприймає як невід’ємний і потрібний елемент сучасного світу, який сприяє обміну досвідом і посиленій здатності сприймати різні ідеї у різноманітному світі.
Окрім зустрічі у Дзеркальній залі 24 лютого 2012 року, професор Гуус Екстра взяв участь у засіданні круглого столу “Багатомовне місто: як не зруйнувати Вавилонську вежу” у конференц-залі Центру міської історії Центрально-Східної Європи. Учасники засідання обговорили сучасні проекти багатокультурних міст у Європі, досвід мовної політики Австро-Угорщини у Львові, питання ідентичності на прикладі Львова і Донецька й інші проблеми, які безпосередньо торкаються глобалізаційних процесів у сучасному світі.
Про виклики глобалізованого багатокультурного світу, ідентичність та ідентифікації Гуус Екстра розповів “Каменяру”.
– Мова і світогляд – взаємозалежні поняття. Як на Вашу думку впливає рідна мова і друга вивчена мова на світогляд людини, її ідентифікацію?
– Я вірю у багатомовність і багатозначність. Немає єдиної ідентичності, кожна людина – багатогранна. Ідентичність – концептуальний феномен, тому в одному місці вона може відрізнятися від тієї, якою є в іншому місці. Моя ідентичність тут полягає в тому, що я є професором, який приїхав у Східну Європу. Вдома моя ідентичність полягає в тому, що я є батьком. Те саме стосується мови. На роботі я себе ідентифікую з англійською мовою. У Європі англійська – моя кар’єра, бо у своїй академічні праці я використовую саме її. А в Голландії – це голландська мова. Можливо, вдома я розмовляю ще якоюсь іншою мовою. Отже, кожен із нас має багато ідентичностей. Кожна мова має свою функцію. І це не становить проблеми. Проблема настає, коли є лише одна мова. Адже мови відчиняють двері до нових культур.
– Глобалізація має позитивні та негативні сторони. За неоптимістичними прогнозами невпинний мультикультуралізм і глобалізаційні процеси можуть спричинити до смерті багатьох мов і культур. Чи вважаєте це явище незворотнім?
– Ні, я так не думаю. Взагалі треба бути дуже уважним, дуже обережним із обмеженнями глобалізації, яка є незворотною. У сучасному світі не можна бути націоналістом, бо це здебільшого спричиняє до виключення іншого. Минуле нашої цивілізації продемонструвало, що в таких явищах дуже багато негативного. Тому потрібно бути дуже обережним, остерігатись повторення старих звичок.
Я цілком погоджуюся з тим, що для національної ідентичності мова відіграє надзвичайно вагому роль. Але не менш важливо, щоб люди мали доступ до інших мов. Тому я є великим прихильником вивчення більш, аніж однієї мови. Зокрема, дуже прихильно ставлюсь до ідеї Європейської комісії тримовності. Чимало людей у країнах ЄС говорять більш, ніж трьома мовами… Гляньте на Львів, скільки тут людей, народів, мов! Саме це робить його особливим. Тому в цьому місті дуже приємно бути. Бо тут не лише одна мова й одна культура, у Львові їх багато. Чому ми часто згадуємо квіти, рослини, дерева? Тому, що вони різноманітні. Те саме з мовами. Тобто, знання більше, ніж однієї мови – відчиняє нам двері до іншого і закриває наш етноцентризм.
– Етноцентризм Ви розцінюєте як негативне явище?
– Звичайно. Це означає, що ви вірите виключно у свою національність і свою мову, але це закриває Вас для оточуючих. Тоді наступає дефіцит, повна нестача іншого. Це неприйнятне і шкідливе становище для країн у сучасному світі.
– Які виклики постають перед кожним індивідом у процесі глобалізації?
– Їх насправді дуже багато. Перший і найголовніший виклик – потреба співпереживання, уміння себе поставити на місце іншої людини. Це – емпатія. Ми часто вживаємо це слово, але насправді воно має дуже складне значення. Більшість людей сприймають власну позицію як норму. Але ми не повинні цього робити, маємо відкрити власний розум і позбутися національних упереджень. Ми змушені бути відкритими для інших.
Можу навести приклад турецьких емігрантів у Голландії. Вони мають голландський паспорт, розмовляють голландською, вони є голландцями. Але ці люди також можуть говорити іншими мовами. Суспільство розуміє їх і співпереживає з ними. Вони, своєю чергою, також розуміють суспільство, тож я не бачу якихось проблем у процесі глобального взаємопорозуміння, якщо люди володіють емпатією.
– Чи могли б ми вважати ту чи іншу особу голландцем, якщо б вона не знала голландської мови?
– Цікаве і суперечливе питання… Дуже мало людей у Голландії, які не говорять голландською. Більше того, у нашій країні конституційно нічого не прописано щодо мовного питання. У нас є місцеві діалекти й у сільській місцевості є значна кількість людей, які говорять краще на діалекті, аніж офіційною мовою. Проте переконаний, якщо є національна мова, то всі повинні її знати та вивчати.
Окрім рідної, діти повинні вчити й інші мови. Вивчення іншого не означає, що ми заперечуємо національну ідентичність. Це лише засвідчує, що в цьому глобалізованому світі ми повинні володіти емпатією і сприймати інше, а не використовувати глобалізацію для того, щоб зачиняти двері.
– Панівною мовою світу свого часу була латина, іспанська, французька. Тепер домінує англійська. Які основні чинники впливають на домінування тієї чи іншої мови у світі?
– Відповім старим анекдотом: “Яка різниця між мовою та діалектом..? Ті, хто мають мову, мають армію. Ті, хто говорять на діалекті, армії не мають”. (усміхається). Це, звісно, жарт, але в мовному питанні варто говорити передовсім про силу і престиж. Сьогодні мова сили і престижу – англійська.
В університеті я читаю курси англійською і запитую студентів, хто говорить англійською вдома. Виявляється, що ніхто. Але через неї легко знаходити порозуміння в багатонаціональному світі. Отже, мова відчиняє двері до спілкування. Тепер наші студенти можуть спілкуватись із поляками, французами та громадянами інших країн. Раніше це було неможливо, бо ні голландці, ні поляки не знали англійської. У результаті відбувається обмін між молодими людьми, міжкультурний діалог, налагоджуються міжнародні зв’язки. У нас в країні англійською викладають багато предметів. Якби я викладав голландською, то іноземні студенти не приїжджали б до нас вчитися. Це спосіб приваблення і заохочування закордонних студентів.
– У процесі утвердження глобальних домінантних мов часто послаблюються мови національні. Це можемо простежити, зокрема, на прикладі України чи Ірландії. Як, на Вашу думку, це впливає на національну культуру?
– Розумію, про що йдеться… Україна має невелику історію Незалежності. Тому я погоджуюся з тим, що українська мова повинна підтримуватися в Україні на законодавчому рівні. Але Ви повинні забезпечити вивчення й інших мов. Вони повинні не замінювати, а доповнювати українську. Голландською мовою, окрім Голландії, майже ніде не розмовляють, але вона має сильний національний статус. З іншого боку, якщо ми хочемо заохочувати іноземних студентів вчитися в Голландії, то повинні впроваджувати англійську. Тобто мову потрібно оберігати, бо вона є основою культури, але обмежуватися лише своїм – нерозумно.
– Зіткнення культур багато в чому спричинює розмиття міжкультурних кордонів. Чи може в результаті народитись праобраз єдиного світу?
– Ні, впевнений, що цього не відбудеться. Якось я брав участь в англомовній конференції у Сіднеї. Коли давав інтерв’ю, мене запитали: коли Ви почнете говорити одним голосом. Журналісти мали на увазі однією, тобто англійською мовою. Я сказав, що цього ніколи не буде. І в глобальному сенсі цього теж ніколи не відбудеться. Принаймні, не за нашого життя. Тож не варто переживати! Різноманіття світових культур не похитнеться.
– Чи плануєте ще побувати у Львові?
– Так, можливо, я приїду восени, у рамках проекту “Багатомовна Європа”. Мені дуже подобається Україна. У Львові я себе почуваю, як в Австрії. Тут надзвичайна, європейська атмосфера. Я знаю, що ця частина України завжди відкрита для Заходу, тому мені тут затишно і комфортно.
Олег Вівчарик
Фото Юлії Гриценко