26 квітня 2012 ріку – 26-а річниця аварії на Чорнобильській АЕС. Чи пам’ятаємо ми про це?! Як сприймає цю дату постчорнобильська генерація та як нині бачать Чорнобильську трагедію українці?!
Вибух 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС – 26 квітня 1986 року – одна з найтрагічніших подій в історії України та світу. Українській простір докорінно пронизаний переживанням і наслідками цієї трагедії. Українське суспільство та культура сучасної України увібрали в себе смуток, відчули гіркий присмак “полину” постчорнобильського.
Чорнобиль – як найбільша аварія ядерного реактора та найбільша радіаційна промислова катастрофа – з кожним роком все більше “проростає” міфами ЗМІ. Сучасна ідентифікаційна свідомість українців формується у “зараженій”, “шокованій” атмосфері. Образ Чорнобильської трагедії стає одним із головних факторів у процесі формування молодої нації України.
26 квітня 1986 року світовий лінгвопростір збагатився словом “Чорнобиль”, котре згодом стало символом, тавром і навіть прототипом “кінця” ХХ століття, а згідно з думкою української дослідниці Марії Мицьо, воно стало синонімом “жахливої катастрофи”, що асоціюється з радіацією, тема якої дійсно актуальна у наш час – час таємної “ядерної війни” між Сходом та Заходом. Саме ж українське містечко Чорнобиль, своєю чергою, стало стійко асоціюватися з ядерною небезпекою та “зоною відчуження”. Можливо, це і є поясненням, чому першою алегорією багатьох іноземців, яких запитують: “Що Ви знаєте про Україну?”, є лаконічне: “It’s Chornobyl!” [“Це Чорнобиль!”], та того, що чорнобильська тема й досі невпинно резонує у сучасній суспільній свідомості. Таким чином, не зважаючи на плин часу і загальний стан сучасного світового соціуму, людство пам’ятає про українське атомне лихо та визнає його особливий трагізм і для нашої молодої країни, і для світу в цілому.
Починаючи з 1987 року у науковому дискурсі ведеться гостра полеміка стосовно статусу аварії на ЧАЕС. Проте, незважаючи на довготривалий період дослідження цього питання, консенсусу не дійшли. Головною причиною термінологічних розбіжностей є різноплановість підходів для визначення причини вибуху і його наслідків.
Сергій Мирний, наприклад, акцентує увагу на тому, що Чорнобильська аварія перетворилася на глобальну катастрофу через унікальне поєднання саме таких обставин: Чорнобиль – це радіаційна аварія великого масштабу, яка сталася в культурно й економічно важливому регіоні світу (в Європі) у критичний історичний момент; її наслідки глобальні, комплексні та довгочасні. Тим паче, що вибух на Чорнобильській АЕС став “подвійним”, тобто спочатку стався вибух реактора (техногенний), а після вибухнули ЗМІ (інформаційний).
Інформаційний вибух ЧАЕС спричинив більшої шкоди світові, ніж фактичний, радіаційний. Коли інформацію про події на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року оприлюднили, світова свідомість, особливо українська, зазнала невідворотного масового шоку, котрий спричинив глобальну паніку, наніс масову психологічну травму. Стрес від отриманої інформації був не лише від самої звістки про трагедію, а й від “смислового навантаження”, яким почали наділяти наслідки аварії вже у перші тижні після вибуху. Жах і смуток, нерозуміння радіаційної сили, наче вакуум, оточив українців, у стані оціпеніння країна чекала на нові “реальні” звістки.
Вибух ЧАЕС дестабілізував соціальне середовище України, став навколишньою реалією. Українська спільнота найбільше потребувала роз’яснень постчорнобильської ситуації, а влада мовчала.
Чорнобильська ситуація в ЗМІ та художньо-документальній літературі наприкінці 80-х років день за днем набирала все нові оберти, ще дужче формуючи панічний “синдром Чорнобиля”, моделюючи систему “нових” цінностей “постчорнобильського” періоду, надаючи клеймо статусу постраждалих від наслідків Чорнобильської трагедії, чим сприяла появі та розповсюдженню радіофобії, так званого “комплексу жертви”, в українському суспільстві, породжуючи міф про “радіаційне” буття України в цілому.
Завдяки такій інформації складались певні тенденції творення образу “чорного лиха”, образу радіоактивного існування. “Чорнобильці”, ліквідатори, письменники, журналісти, науковці – всі, хто не був байдужим – сприяли процесу переосмислення трагедії квітня 1986 року.
Так образ Чорнобильської трагедії поступово стає одним із домінантних елементів у процесі інкультурації (процесу залучення індивіду до етнічної культури) громадян України, засобом впливу на національну свідомість українців, що підсилюється ефектом “живої пам’яті” великої кількості ліквідаторів та колишніх мешканців Чорнобиля, котрий поступово стає певним невід’ємним педагогічним аспектом виховання майбутніх поколінь.
Особливо актуальними в контексті Чорнобильського лиха також стають сучасні тенденції реісторизації української історії, що переважно полягає у критичному підході до офіційної історії та відродження “репресованої історії”, а також у стрімкому посиленні інтересу українців до національного коріння та генеалогії, пам’ятних заходів і нових музеїв, до “культу спадщини”. Простіше кажучи, після розпаду СРСР Україна переживає своє “повернення пам’яті”, де Чорнобильська трагедія є “місцем пам’яті” нової історії, нового покоління.
Проте незважаючи на таку реальність, Чорнобильська катастрофа в руках владних структур продовжує перетворюватися на державний “бренд”, на звичайнісіньку пам’ятну дату в календарі. Сьогодні Чорнобиль здебільшого лишається темою свідомого обговорення переважно радянського покоління українців, натомість нова генерація, народжена вже після аварії, за часів незалежності, цю тему демонстративно ігнорує, тішачись хіба що грою “S.T.A.L.K.E.R.” чи, у кращому випадку, занадто популяризованими “капіталістичними” пропозиціями, на кшталт “темного” туризму, у вигляді екскурсій до Чорнобильської зони. Це нове бачення й розуміння базуються на дещо інших принципах – більш відсторонених та позбавлених переосмислення трагедії. Та незважаючи ні на що, сьогодні Чорнобильська трагедія – найпотужніший соціально-психологічний, історичний досвід України, на якому будуються педагогічні аспекти виховання майбутніх та сучасних поколінь. Тому можна з впевненістю сказати, що саме образ Чорнобиля та пам’ять про нього є головними елементами у процесі соціалізації нашого народу. Факт Чорнобильської трагедії на тлі історії України, безумовно, вплинув на подальший розвиток країни. Події 26 квітня 1986 року навіки вкарбувались у свідомості українців, залишили невиліковний рубець на долі української культури…радіаційний відбиток все більше поростає полином…
Ярослава Яковлєва,
студентка 5 курсу
філософського факультету