Каменяр: Інформаційно-аналітичний часопис Львівського національного університету імені Івана Франка

Ботанічний сад Університету: історія і сучасність

(до 160-річного ювілею)

Ботанічний сад Львівського національного університету імені Івана Франка – один із найстаріших садів України. Заснований у 1852 році професором Г. Лобажевським на території старого саду монастиря отців Тринітаріїв поряд з переданим Університету будинком єзуїтського конвікту. Цей невеликий сад, площею 2,5 га, розміщувався у центральній частині міста на північно-східному схилі Калічої гори (тепер ділянка ботанічного саду на вул. Кирила і Мефодія, 4).

Від часу заснування у ботанічному саду проводилася копітка робота зі збору колекцій оранжерейних рослин і рослин відкритого ґрунту, зокрема, тут було закладено дендропарк в англійському стилі, збудовано теплиці та оранжерею з високим каркасом, створено колекцію квітково-декоративних рослин та рослин місцевої флори.

У 1862 році посаду директора обійняв проф. Адольф Вайс (1862-1872). За час його керівництва значно зріс науковий рівень ботанічного саду і вже невдовзі він став одним з найвідоміших не лише на теренах Австро-Угорщини, але й поза її межами. Тут працювали такі відомі на той час садівники як Карл Бауер та Адам Блажек. Ботанічний сад підтримував наукові зв’язки з понад 120 установами світу, видавав власний каталог насіння. Були започатковані і наукові дослідження у галузі агротехніки вирощування сільськогосподарських рослин.

Однак, будівництво у 1890 році хімічного корпусу університету, а у 1903 році бібліотеки, призвело до суттєвого зменшення загальної площі ботанічного саду. Частину колекцій довелося перенести, а деякі, зокрема дослідні ділянки та лише започатковану колекцію “біологія рослин”, втратили. У 1911 році для розширення території Університет, під керівництвом директора ботанічного саду проф. Теофіла Цєсєльського (1872-1916), придбав закинутий старий парк Цетнерівку площею 4,5 га на східній околиці Львова. Тут уже росли американські сосни, акації, червонолисті буки, ясени, клени, були розбиті газони і квітники, оскільки колишній власник цієї території, белзький воєвода Ігнатій Цетнер, був великим знавцем садово-паркового мистецтва, талант якого високо цінували сучасники. Саме з цією ділянкою пов’язана нова хвиля розквіту саду, оскільки тут проф. С. Кульчинський (1924-1939) створив сад-музей місцевої флори. Нерівний рельєф, ставок, заболочені долини, численні схили і сухі підвищені плато дали можливість штучно сформувати фрагменти природної рослинності. До початку ІІ світової війни тут було зібрано близько 2 тисяч видів рослин природної флори і частково створені рослинні угруповання за типом природних, зокрема фрагменти природної рослинності лісів, лук, степів, водойм, боліт, високогір’я Карпат.

У роки Другої світової війни садові було зав­дано великої шкоди. Через відсутність опалення і догляду загинуло багато оранжерейних рослин і колекцій відкритого ґрунту. Багато дерев було вирубано. На новій території була знищена багата колекція степових та альпійських рослин. Однак чимало рослин, навіть закритого грунту, вдалося зберегти. Як свідчать архівні дані, було збережено 754 види оранжерейних рослин у кількості 3183 екземпляри.

У повоєнний період необхідна була повна реконструкція території, потребували відновлення знищені колекційні фонди. Тому на долю директорів І. В. Боговика (1945–1946), А. С. Лазаренка (1946–1950), Р.І. Торського (1950–1966) випало чимало випробувань. Уже 1945 року у структурі ботанічного саду утворилося 2 науково-дослідних відділи: інтродукції та акліматизації рослин і фізіології рослин. Завдяки вдалому керівництву А. С. Лазаренка активно розвивались наукові дослідження, зокрема випробовувались перспективні харчові та технічні культури, проводились селекційні роботи. Завдяки організаторським здібностям Р. І. Торського працівники саду стали постійними учасниками ВДНГ у Києві та Москві, брали участь у всесоюзних виставках. За час керівництва С. Г. Кривокульського (1966–1975) та О. М. Урбанського (1975–1979) більше уваги почали приділяти добору асортименту декоративних рослин закритого та відкритого грунту, зокрема, для розширення асортименту видів для озеленення. Упродовж 20 років під керівництвом З. М. Живицького (1979–1998) вивчали еколого-біологічні властивості декоративних і рідкісних рослин, розробляли способи їх розмноження та вирощування. З 1998 р. завдяки ініціативі А. І. Прокопіва особлива увага почала приділятись вивченню рідкісних і зникаючих видів місцевої флори, яким загрожує зникнення з природних місцезростань, дослідженню шляхів збагачення та відновлення ресурсів флори, а також визначене коло перспективних колекцій саду.

У повоєнний період межі території саду (нова ділянка) неодноразово змінювалися. У 1946 р. за рішенням міської ради для саду було виділено 39 га землі. У 1949 р. внаслідок приєднання частини лісопарку – ґрунтів вірменського єпископату та володіння Богдановича, територія збільшилась до 104 га, а у 1957-1959 рр. навіть було розроблено генеральний план розбудови, за яким сад мав стати другим за розмірами в Україні. Та у життя було втілено лише частину задумів. Невдовзі сад почав втрачати свою територію: спочатку за рахунок земель на південному сході біля військового цвинтаря, а у 1980-1990 рр. – за рахунок теренів колишнього монастиря бенедектинок, після чого набув сучасних розмірів (16,5 га).

Планування ботанічного саду відповідає вимогам наукової організації його території. Чітко розмежовані основні функціональні зони: колекційні та дослідні ділянки, дендрарій, оранжерея, теплиці, парники, споруди науково-допоміжного характеру і господарський двір.

У старій частині саду (вул. Кирила і Мефодія, 4) розташовані теплиці, збудовані ще у XIX cт., де зібрана частина колекції тропічних та субтропічних рослин, на партерній частині – групи та колекції декоративно-квітникових рослин. На більшій частині території розташований дендропарк з окремими деревами, що є свідками створення ботанічного саду, ці дерева залишилися від колись монастирського саду. Пейзажне планування дендрарію демонструє прийоми створення різноманітних паркових груп і окремих насаджень. У ньому прекрасно почувають себе як дерева наших лісів, так і екзоти.

У новій частині саду (вул. Черемшини, 44) цінними є експозиції місцевої флори, рослини в яких групуються за екологічним принципом. Для цього тут штучно створено ділянки з різними екологічними умовами для культивування рослин боліт, водойм, гір, степів, лук, чому значною мірою сприяв нерівний рельєф, а також наявність великого штучного ставка в нижній частині ботанічного саду. Тут укладено також ботаніко-географічні зони Карпат, Поділля, Полісся, Кавказу й інші. Дендропарк прилягає до фрагменту природного лісу (північно-східна межа поширення буку). Яскравістю та розмаїттям кольорів захоплюють також колекції квітниково-декоративної флори. Важко виокремити найцікавіші колекції, бо їх чимало, зокрема унікальна колекція рододендронів (близько 130 таксонів), шпилькових та декоративно-квітучих кущів, ботанічна система, лікарські рослини, степові та ужиткові рослини, колекції цибулинних, ірисів, жоржин, лілійників, хризантем, гладіолусів та мало поширених декоративних багаторічників, що у різні пори року приваблюють яскравими кольорами квітів та плодів.

У самому центрі саду височіє 24-метровий оранжерейний комплекс загальною площею 1250 м2, скляні верхівки якого проглядаються з усіх навколишніх вулиць. Його будівництво завершили у 1974 році. Тут зібрано чимало екзотичних тропічних та субтропічних рослин – вихідців з Африки, Південної Америки, Австралії, Середземномор’я. На зовсім невеликій території можна ознайомитися як з представниками пустель, так і вологих тропічних лісів, а також з бананами, пальмами, оливками, лавром та іншими, відомими нам лише з малюнків, теплолюбними рослинами. У 2002 році колекцію тропічних та субтропічних рослин занесено до Державного реєстру наукових об’єктів, які становлять національне надбання.

Особливо цінна колекція тропічних і субтропічних рослин, вік яких сягає понад 100 років. Серед найцінніших рослин колекції 150-річний агатіс Броуна; араукарія Бідвіла, вік якої близько 100 років; група саговиків, що утримуємо в колекції понад 100 років, зокрема саговик равликоподібний, саговик похилий, діоон їстівний; 125-річний фінік канарський та хризофілюм пануючий. Деякі з них ростуть у колекції ще від часу її заснування.

На сьогодні ботанічний сад займає площу 18,5 га і територіально знаходиться на двох ділянках: на вул. Черемшини, 44 (16,5 га) і на вул. Кирила і Мефодія, 4 (2 га). У ньому зібрано близько 4000 таксонів рослин флори України та світу, які згруповані у колекціях, розташованих на території за систематичними і ботаніко-географічними принципами. У структурі ботанічного саду п’ять науково-дослідних відділів: природної трав’яної флори, культурної флори та озеленення, тропічних та субтропічних рослин, дендрології, фізіології та біохімії рослин.

У 1969 році ботанічному саду присвоєно статус наукової установи ІІІ категорії, а у 1983 – статус наукової установи І категорії. З 1992 року ботанічний сад Львівського університету входить до складу природно-заповідного фонду України як об’єкт загальнодержавного значення.

Головним напрямом наукової діяльності є розробка біологічних основ збереження та раціонального використання ресурсів флори України і світу шляхом інтродукції нових цінних та реінтродукції рідкісних і зникаючих видів рослин. Особлива увага приділяється вивченню видів, яким загрожує зникнення з природних місцезростань. Основна колекційна робота спрямована на урізноманітнення колекцій, покращення їх систематичного складу та естетичного вигляду.

Андрій Прокопів,
директор Ботанічного саду
ЛНУ ім. Івана Франка

Категорія: №4, травень 2012 р.