(Вшанування перекладача як засіб навчання і популяризації перекладної літератури: з досвіду кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура)
20 квітня 2012 р. заходами Літературного музею Григорія Кочура для учителів Приірпіння організували конференцію-презентацію “Кочурівська весна”, у рамках якої провідні науковці і літератори обговорювали викладання світової літератури у середній школі. Представники кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура нашого Університету висвітлили наукову й виховну роботу, пов’язану із вивченням перекладацької та перекладознавчої спадщини Григорія Кочура.
Своєю твердою рукою Григорій Порфирович Кочур веде викладачів, аспірантів, студентів кафедри шляхом творчих шукань, пізнання, розмірковування, праці. Присутність Майстра як натхненника відчувається у всій діяльності кафедри. І тепер хочемо поділитися своїм досвідом щодо вшанування Майстра українського перекладу.
Щороку у кочурівські дні влаштовуємо поетичні вечори. Кожний вечір має два складники: виступи й доповіді мережаться декламаціями. Виступають видатні українські перекладачі й перекладознавці – спеціаліст з античних мов і перший лауреат Літературної премії Григорія Кочура Андрій Олександрович Содомора; д-р філологічних наук, проф., другий лауреат Літературної премії Григорія Кочура Роксолана Петрівна Зорівчак; шекспірознавець Марія Богданівна Габлевич; поет, перекладач і дипломат Роман Мар’янович Лубківський; співв’язень Григорія Кочура і культурний діяч Кузьма Миколайович Хобзей (на жаль, відійшов у вічність 2006 року)…
Серцевина таких виступів – спомини про роботу й життя Майстра, про умови, в яких доводилося творити українській інтелігенції, та про науку, яку кожний виносив для себе від Григорія Порфировича. На превеликий жаль, люди – не вічні, і тому їхні виступи є цінним джерелом інформації, яку ми потрохи втрачаємо. А живе слово найкраще впливає на молодь.
Обов’язкова частина академій – декламації. Оскільки Майстер перекладав з 25 мов і 30 літератур світу, намагаємося повно представити мови: поруч з англійською, французькою та німецькою, лунають старо- і новогрецька, чеська, словацька, польська. Залучаємо студентів та викладачів. У випадку з рідкісними мовами вдаємося за допомогою до знавців цих мов, яких маємо дуже обмежену кількість. І шукаючи таких фахівців, ще більше подивляємо, як міг Григорій Порфирович творити настільки дивовижні переклади з такої кількості мов та літератур. Ці урочисті академії для нас – завжди свято, яке дає можливість поринути в атмосферу поетичного слова, а студентам-першокурсникам – долучитися до тієї майстерні перекладу, керманичем якої свого часу був Григорій Порфирович і учасників якої він і надалі продовжує надихати своїм прикладом і своїми поетичними перекладами.
Наукова робота кафедри щільно пов’язана з творчістю Григорія Порфировича. У своїх дисертаціях, магістерських і бакалаврських роботах на матеріалі Кочурових перекладів молоді дослідники розробляють багатоаспектну методику перекладознавчого аналізу, пізнають секрети перекладацької стратегії.
Початок справі проведення конференцій, присвячених Григорію Кочуру, було покладено 1993 р., коли і самої кафедри ще не існувало. Вона відбувалася за життя Майстра упродовж двох днів у Студентському клубі Львівського університету. 2003 р. у Києві проводилася міжнародна кочурівська конференція. А от уже 2005 р. у стінах Франкового університету у Львові за участю Літературного музею Григорія Кочура, Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Наукового товариства імені Шевченка було проведено ІІІ Всеукраїнську, а 2008 р. – IV Міжнародну наукові конференції, які були присвячені творчості Григорія Кочура в контексті української культури ХХ – початку ХХІ століття. Основну організаційно-наукову роботу проводили кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура нашого Університету і комісія всесвітньої літератури імені Миколи Лукаша НТШ.
На конференціях працювали секції, що розкривали діяльність Григорія Кочура як культуролога, як теоретика та історика перекладу у колі сучасників і послідовників та його внесок до української перекладної літератури, зосереджуючись на перекладах з англійської, німецької та слов’янських мов. У конференціях брало участь чимало видатних особистостей, представників багатьох інтелектуальних центрів України. Зокрема, варто відзначити виступ на конференції 2008 року найкращого англійського перекладача Шевченкової поезії та української літератури загалом – Віри Річ на тему “Вірність і художність у Кочуровому перекладі Шекспірового “Гамлета”. Це уперше британський шекспірознавець аналізувала український переклад трагедії Вільяма Шекспіра.
Кочурівські святкування висвітлюються у пресі, що сприяє поширенню інформації про Майстра українського перекладу та популяризації його спадщини.
Конференція 1993 р. започаткувала добру традицію – публікувати статті, виголошені на секціях конференції. Уже з’явилося друком чотири збірки у співпраці Літературного музею Григорія Кочура, Київського та Львівського університетів і НТШ. Вони – неоціненні для істориків українського перекладу, для людей, які хочуть осягнути цілісну картину українського перекладу та перекладознавства ХХ сторіччя. Загалом опубліковано 128 статей на Кочурівську тематику. У збірки включено такі розділи, як особистість і творча діяльність Григорія Кочура, його перекладацька концепція і перекладацька спадщина. Окремим підпунктом є “Гамлет” В. Шекспіра в українських перекладах, серед яких переклад Григорія Кочура, зважаючи на масштабність цієї теми і значну кількість дослідників, що зосереджуються на цій проблематиці. І все це – на тлі українського літературного та перекладацького процесу ХХ століття.
1999 р. вийшов перший книжковий покажчик “Григорій Кочур” унаслідок співпраці кафедри та Наукової бібліотеки ЛНУ ім. Івана Франка, а 2006 р. вийшло друге видання – доповнене, а за розміром – утричі більший двотомник. Його і відзначило журі ХІІІ Форуму видавців у Львові як найкращу книгу року. Видання супроводжуються ґрунтовними передмовами Роксолани Зорівчак.
У другому виданні додалися не тільки нові публікації, а й проведено велику текстологічну роботу для встановлення авторства Григорія Кочура щодо кількох десятків непідписаних статей у першому виданні УРЕ та в “Шевченківському словнику”. Така ж доля і деяких перекладів Григорія Порфировича, які він змушений був друкувати під чужим прізвищем у другій половині 1970-х рр. Відома історія зі знаменитими 35-м (“В полях, де тиша й самота німа”) й 132-м (“Як не любов, то що ж це бути може?”) сонетами Петрарки. В антології “Світанок” 1978 р. їх надруковано за підписом Дмитра Паламарчука, і зараз, коли авторство встановлено беззаперечно, їх подекуди ще передруковують за підписом Кочурового товариша й учня.
У 2003-2005 рр. дев’ятеро викладачів і аспірантів кафедри працювали над виконанням наукової теми, яка фінансувалася з Державного бюджету України, – “Дослідження перекладацьких поглядів Григорія Кочура та використання їх у практиці сучасного українського художнього перекладу” (Номер державної реєстрації: 0103U001874).
У рамках держбюджетної теми осмислено та обґрунтовано головні принципи перекладацької стратегії Григорія Кочура – абсолютна увага до поетики оригіналу: відтворення за змогою віршової семантики засобами цільової мови; відтворення вербалізованих концептів оригіналу мовними засобами перекладу із незначними елементами одомашнення; розширення кола перекладуваних літератур та письменників; велика увага до античної літератури, з одного боку, та до модерної, з другого. Досліджувалося, як їх втілюють найвидатніші українські перекладачі, сприяючи перетворенню етнічних мас України в монолітну націю.
Опубліковано бібліографічні покажчики “Микола Лукаш” (укладач – В. Савчин) та “Роксолана Зорівчак” (укладачі – Г. Домбровська, З. Домбровська, У. Романюк), що теж є значним внеском у кочурознавство. Нові матеріали до бібліографічного покажчика Г. Кочура доводилося розшукувати по рідкісних виданнях у різних країнах світу. Випрацьовували також концепцію коментування теоретичних праць Г. Кочура.
Опубліковано ряд статей, присвячених з’ясуванню своєрідностей сучасного перекладацького процесу в Україні та розвитку перекладацької думки у нас, осмисленню діяльності найвідоміших українських перекладачів та перекладознавців, що широко використовують надбання “Ірпінського університету”.
На кафедрі зберігаємо подарунок від заслуженого художника України Є. Безніска, який був особисто знайомий з Григорієм Кочуром, – два портрети свого Патрона.
Усе це дає підстави стверджувати факт становлення нової перекладознавчої дисципліни – Кочурознавства. Звання “Кочурівець” – найвище для нас – від доктора наук до першокурсника. Воно надихає, зобов’язує і змушує мислити в перекладацькому ракурсі.
Роксолана Зорівчак
Тарас Шмігер
Галина Пехник