Міжнародна літня школа “Українська мова та країнознавство”
Бог не дає відповідей. Бог дає шанс ці відповіді знайти, коли посилає на твій шлях людей. Відповіді варто шукати у людях. Навіть на ті запитання, які ставиш собі сам, адже люди – завжди книги. Цього літа отримала в подарунок тридцять п’ять надзвичайно цікавих книг. Одні – наукові, інші – художні, філософські, однак цікавість їхня від того не змінюється. Чи здобула нові знання? Теоретичних, мабуть, не здобула – виключно практичні навики і розуміння того, що всього словами не скажеш.
Пункт перший (вступний): знайомство
Літні школи з української мови для Університету – не новизна. Повертаючись до минулого, бачимо, що історія подібних шкіл бере свій початок у 1997 році. Тоді при Львівському національному університеті імені Івана Франка діяв Австрійсько-український літній коледж, організований Австрійським федеральним Міністерством освіти, науки та культури. Уже згодом працювали школи для англомовних, німецькомовних студентів, студентів з Бразилії, Хорватії, Індії, Азербайджану, Туреччини, США та Пакистану. Однак перша міжнародна літня школа відкрилась у серпні 2008 року. Організував її новостворений Центр україністики.
Цьогорічна літня школа “Українська мова та країнознавство” була справді міжнародною, адже понад 30 учасників з’їхалися з усіх усюд – Німеччини, Італії, Греції, Австрії, Кіпру, Канади, Угорщини, Південної Кореї, Росії, Ірану, Японії та Анголи. На урочистому відкритті школи Ректор Університету Іван Вакарчук з особливим теплом побажав іноземним гостям гарних вражень від України та Львова, “щоб повернувшись у свої країни передали їх своїм рідним, близьким, колегам і розповіли про таку чудову країну, як Україна”.
Зважаючи на те, що сьогодні українська мова є під загрозою, маємо радіти, що її прагнуть вивчати іноземні гості: одні – як іноземну, інші – другу рідну, адже планують навчатися чи працювати в Україні.
“Парадоксальною є нинішня ситуація, коли в XXI столітті патріотична молодь мусить голодувати за утвердження української мови як державної… Нині Україна змушена руйнувати стереотипи власного сприйняття у світі через такі акції, як чемпіонат Європи з футболу. Світ має побачити Україну не лише через призму Чорнобильської трагедії чи досягнення Кличків, а насамперед через українську мову і культуру”, – зазначив на відкритті директор Центру україністики Ярослав Гарасим.
Після урочистого відкриття школи всі учасники складали тест на визначення їхнього рівня володіння мовою. Відтак, за цим критерієм сформувалися чотири групи (початкового, середнього та високого рівнів). Що важливо, тільки восьмеро людей взагалі не володіли українською. Решта ж сміливо (чи не зовсім) одягали свої думки та побажання в українські слова.
Перший день перебування у Львові виявився найбільш насиченим, адже після знайомства гості відразу вирушили на екскурсію містом. І здається, то гарний спосіб заглибитись у навчання, адже ніщо не розповість про Львів (та й Україну загалом) краще, ніж запах кави, вузенькі вулички і доброзичливі люди…
Пункт другий (потрібний): навчання
Програма літньої школи передбачала щоденні заняття з української мови у групах відповідно до рівня знання мови, а також лекції з історії, культури, мистецтва, релігії України. Відтак, Христина Павлик прочитала студентам лекцію “Економічний розвиток і стан бізнесу в Україні”, Остап Середа – “Культ Тараса Шевченка як фактор модерного націотворення”, Борис Потятиник – “Стереотипи про Україну: правда і вигадки”, Святослав Пилипчук – “Феномен Івана Франка”, Назар Козак – “Українське мистецтво: від найдавніших часів до сьогодення”, Оксана Кісь – “Ґендерна трансформація у пострадянській Україні”, Данута Мазурик – “Українська мова: історія та сучасність”. Окрім лекцій, учасники зустрічалися з керівником соціального проекту “Центр для мігрантів” о. Давидом Назаром, дивилися фільми з Галиною Тимошик та Маттіасом Ґуттке, брали участь у презентації українського народного вбрання від Марії Гнилякевич (там кожен відчув себе справжнім українцем, адже наша вишиванка личила абсолютно всім).
Щодо занять з української мови, то їх проводили у кожній із груп по-різному, залежно від рівня підготовки учнів. Важливо, що окрім теоретичних вправ, були й практичні – логічні вправи та співи. Під час занять лектори літньої школи використовували різні технічні засоби, а форми роботи на заняттях постійно змінювалися – у групі, парами чи самостійно.
Окрім того, всі учасники (кожен окремо чи групами) готували проекти – їхнє бачення Львова й України. Жодних обмежень щодо форми та стилю виконання не було, тому простір для фантазії був безмежним. Забігаючи наперед, скажу, що їхні погляди на наші мову, культуру, символіку справді приємно вразили. Хтось помітив незвичні візерунки на фасадах будинків, хтось знаходив поєднання жовтого й блакитного у найнеочікуваніших місцях, хтось демонстрував свої відеороботи, в основу яких лягли незабутні миті знайомства з містом Лева. Кожна з робіт по-своєму здивувала, адже крізь них проглядалися винятково творчі душі, що випромінюють тепло, яке нічого не коштує, але дає так багато…
Пункт третій (найцінніший): враження
Поміж навчанням учасники заглибилися й у культурно-мистецьке життя. Музеї, театри, кав’ярні Львова, міська ратуша, Високий замок, Шевченківський гай – галицький колорит відбився не лише на фотографіях, а й у закоханих поглядах. Тільки Львовом мандрівки не обмежились: нас усіх чекали країнознавчі поїздки до Жовкви ( “ідеального міста” доби Ренесансу) та Крехівського монастиря – пам’ятки архітектури національного значення XVII — XVIII століть. Встигли й скупатися у гірській річці, адже після другого тижня навчання поїхали у Карпати (м. Долина Івано-Франківської області). Дорогою відвідали Гошівський монастир, а повертаючись додому – батьківщину Івана Франка – село Нагуєвичі.
Дошкульна спека вдень і холодне гірське повітря вночі випробовували на міцність тіло, а спільні забави, конкурси та й просто теплі розмови доводили інше, важливіше: душі вже пройшли свій тест на сумісність. Справді, душі якось обходяться без визначення рівня розуміння – або відчуваєш когось, або ні. Мабуть, неважливо, – словами розмовляєш, вчинками чи просто поглядом. Останнє, здається, огололює кожен нерв.
Спочатку якось дивно було пояснювати людям, що таке “повністю”, “вкотре”, “обов’язково”… Спостерігати за тим, як хтось позначає у словнику вивчені слова… Це так дивувало, що тепер важко стриматися, щоб не усміхнутися чи не впиватися сумом, проглядаючи фото. І тоді, коли дуже хочеться повернутися у найкраще в моєму житті літо, докладаю мінімум зусиль: заплющую очі і повертаюся у ті дні, яких виявилося замало, проживаю їх ще раз. Але хіба важлива кількість? Якщо таки важлива, то попри те, що у нас було мало днів, у нас було дуже багато годин, хвилин, секунд. Насправді щасливих!
Кожен із учасників школи отримав багато приємних вражень від Львова й України, адже міг уже вільно висловити свої думки українською мовою. Подяки та щирі побажання – тому доказ. Університет, своєю чергою, дякує учасникам Міжнародної літньої школи “Українська мова та країнознавство 2012” за три тижні обміну не лише культурними традиціями, а й надзвичайно позитивною енергетикою. Адже саме завдяки таким заходам українські мова та культура популяризуються у світі.
Повертаючись до відповідей, то їх таки варто шукати в людях. Навіть на ті запитання, які ставиш собі сам, адже люди – завжди книги. А цього літа я отримала в подарунок тридцять п’ять надзвичайно цікавих книг. І зовсім не важливо, що сьогодні кожен “займає свою полицю”, живе своїм життям і лише час від часу про тебе згадує. Попри кілометри, знаю: щось між нами залишилося, мабуть, те, чого жодне фото передати не може…
Юлія Гриценко
Андрій Чулаєвський,
секретар Міжнародної літньої школи:
Цьогорічна літня школа запам’яталась дуже класною і позитивною атмосферою, новими знайомствами, щирістю, дружбою. Цьогорічні учасники були дуже приємними і відкритими людьми. Вони завжди прагнули дізнатися щось нове про Львів, Україну, наші мову, культуру, історію, охоче і з дитячою цікавістю зверталися за допомогою. Допомагати їм пізнавати наш край – було суцільним задоволенням.
На моє переконання, три тижні – це досить короткий термін, але за цей період, при хорошому бажанні, можна зробити дуже багато. Зокрема, вивчити українську мову, полюбити Україну. Для мене ці дні промайнули дуже швидко, і коли згадую хвилини прощання з учасниками, то на душі стає якось сумно, хочеться зустрітися знову. Тому ще раз запрошую усіх друзів до Львова. Львів – відкритий для світу.
Леся Антонів,
координатор Міжнародної літньої школи:
Цього року організатори вчилися працювати 24 години на добу. На відміну від попередніх років, учасники школи часто брали ініціативу у свої руки і висловлювали бажання розширити програму, здійснити додаткові подорожі, акцентувати увагу на темах, які їм цікаві.
Три тижні достатньо для того, щоб вивчити алфавіт, навчити писати і читати, а також навчити “виживати” в іншомовному суспільстві. Маю на увазі вживати типові фрази у типових ситуаціях, вміти запитати ХТО? ЩО? ДЕ?, привітатися і попрощатися. Насправді обсяг засвоєної інформації залежить від мотивації самих учасників і майстерності викладача.
Здивували проекти учасників: наприклад німецький студент Андреас Бекхаус розповідав про відомого світового економіста, який родом зі Львова, професор з Південної Кореї Джон Хо Парк робив презентацію про те, як почуває себе іноземець в Україні і Росії, викладач з Італії Еміліано Раноккі читав вірші Богдана-Ігоря Антонича, ліцензований екскурсовод з Росії Михайло Хамінський презентував гумореску Павла Глазового “Кухлик” (якраз після підписання президентом України закону про регіональну мову). Кіпріот Денис Чайковський, швейцарець Давід Цуршміттен і німець Ян-Філіп Ніц робили інсценізацію пісні “Несе Галя воду”, та ін.
Цьогоріч у нас була найширша “географія” учасників. Приємно, що приїхали надзвичайно цікаві люди, різні за фахом, віком і національністю, яких об’єднувало бажання пізнати українську культуру. Школа запам’яталася відкритістю її учасників, щирістю, ентузіазмом, який не згасав, незважаючи на інтенсивну навчальну ранкову програму і післяобідню культурну. А ще, мабуть, надзвичайною толерантністю студентів один до одного й до іншої культури. Напевне, вперше за ці роки безпосереднє спілкування на літній школі перейшло у теплу комунікацію в соціальних мережах, а це свідчить, що і організатори, і учасники готові продовжити початий діалог, і їм є про що розмовляти.