Будинок Львівського університету
До 350-річчя Університету.
Продовження.
Початок у № 1-2 (січень-лютий) та № 3 (березень) 2010 р.
УНІВЕРСИТЕТ ЗА ЧАСІВ ПОЛЬСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
У 1919–1939 рр. Університет мав ім’я Яна Казимира і належав до Польської держави. Тоді він складався з чотирьох факультетів: юридичного, медичного, теологічного і філософського, який у 1924–1925 рр. поділили на два окремі – гуманістичний і математично-природничий. За кількістю студентів Університет був одним із найбільших у Польщі. У ці роки кількість студентів сягала від 6000 до 7000. У 1923 р. Університетові передали приміщення колишнього Галицького сейму, де донині є головна споруда Університету. Серед відомих наукових постатей того часу – Станіслав Лорія, Євгеніуш Ромер, Казимир Твардовський, Ян Птасьнік. У 20-30-х роках в історію світової науки увійшла Львівська математична школа Стефана Банаха. Широке визнання в біологічній науці здобули праці І. Бадіяна. Далеко за межами Львівського університету відомою була Львівсько-Варшавська філософська школа. Водночас за наказом ректора українським студентам та професорам доступ до Львівського університету практично заборонили. Права українців украй обмежили, і у відповідь на це було організовано Львівський (таємний) український університет (1921–1925 рр.), першим ректором якого був відомий філолог Василь Щурат. Єдиний український учений, котрий працював у 30-х роках у Львівському університеті, – Іларіон Свєнціцький.
УНІВЕРСИТЕТ РАДЯНСЬКИЙ
Після приєднання Західної України до Радянської України Львівський університет Яна Казимира перейменували на Львівський державний університет. Президія Верховної Ради УРСР Указом від 8 січня 1940 р. надала Львівському університету ім’я Івана Франка. На працю до Університету запросили Михайла Возняка (1881–1954), Василя Щурата (1871–1948), Філарета Колессу (1867–1945), Михайла Рудницького (1889–1975), Івана Крип’якевича (1886–1967), Миколу Зарицького та ін. 17 жовтня 1939 р. Михайла Марченка (1902–1983) призначили ректором Університету. До речі, мало хто знає, що саме за М. Марченка на фасаді головного корпусу нашого Університету містився напис Львівський Державний Український Університет ім. Івана Франка. Самого ректора заарештували у 1941 р. “за націоналізм та занадто поспішну українізацію університету”. Радикальних змін зазнала і структура Університету. Змінюються факультети Університету, навчальні плани і програми – за зразком радянських. Ліквідували теологічний факультет, а медичний – виокремили, і на його базі створили медичний інститут. В Університеті почали працювати п’ять факультетів: історичний, юридичний, філологічний, фізико-математичний, природничий, на яких у цей період навчалося близько 2000 студентів. Відкрито нові кафедри, відділ заочного навчання, аспірантуру.
З нападом Німеччини на Радянський Союз і вторгненням у червні 1941 р. німецьких військ у Львів навчання у Львівському університеті припинилося. Після трирічної вимушеної перерви 15 жовтня 1944 р. перші студенти повоєнної пори розпочали навчання, а вже на кінець 1945 р. їх було приблизно 800 осіб. У 1944 р. в.о. ректора Університету призначили М. Паше-Озерського. Відбулися також деякі структурні зміни. В Університеті почало діяти дев’ять факультетів. Однак той дух вільнодумства і демократизму, який певною мірою був притаманний університетові австрійських часів, на довгі роки витіснили зі стін Львівського ордена Леніна державного університету імені Івана Франка. Комуністичні партійні керівники не визнавали інакомислення, за що поплатилося місцем праці та навчання чимало професорів і студентів Університету. Проте, незважаючи на часткову русифікацію та переслідування інакодумців, у радянський період Університет і надалі був одним із провідних навчально-наукових осередків України. Тут відкривали нові факультети та кафедри, формували наукові школи й закладали основи різноманітних наукових напрямів. Побудували нові університетські приміщення.
Створення нових факультетів, поява нових спеціальностей і спеціалізацій супроводжувалися зростанням набору студентів. І якщо у 1950 р. на перший курс стаціонарного навчання зараховано 575, то у 1970 р. – понад 1100, а в 1985 р. – більш ніж 1300 осіб. У 1948 р. ректором Львівського університету призначили відомого вченого-механіка професора Г. Савіна. З 1951 по 1963 рр. Університет очолював знаний геолог, професор Євген Лазаренко. З 1963 по 1981 ректором був учений у галузі електротехніки, професор Микола Максимович, у 1981 – 1990 – історик, професор Володимир Чугайов. Серед відомих академіків і професорів того часу були О. В’яллов, Іван Крип’якевич, В. Соболєв, О. Парасюк, Ігор Юхновський, В. Панасюк та багато інших. Серед випускників – відомі українські письменники, зокрема Ростислав Братунь, Дмитро Павличко, Роман Іваничук, Роман Федорів, Євген Сверстюк, Ірина та Ігор Калинці та ін.
Львівський національний університет імені Івана Франка
УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНСЬКИЙ
У нове тисячоліття Львівський національний університет імені Івана Франка вступив як один із найпрестижніших ВНЗ України. За роки незалежності він знаний своїми здобутками не лише в нашій країні, а й далеко за її межами. З 1991 р. до 2010 р. подолано тільки невелику частину історичного шляху. Але саме в цей короткий відрізок часу відбулися значні реформи, які докорінно змінили обличчя нашої alma mater. Дух вільного університету з новою силою постав зі здобуттям незалежності України та першими в історії Університету демократичними виборами. Виступаючи на урочистій інавгурації 5 грудня 1990 р., перший ректор демократично оновленого Львівського університету висловив своє бачення перспектив майбутнього розвитку Університету. “Я, Іван Вакарчук, приступаючи до виконання обов’язків ректора Львівського університету […], перед Богом, людьми і перед 330-літньою історією університету присягаю, що всі свої зусилля, помисли і дії спрямую на відродження Львівського університету як одного з центрів української науки, освіти і культури, осередку світової цивілізації, джерела високої духовності і загальнолюдської моралі”. 29 березня 1990 року Конференція трудового колективу Університету, на пропозицію Студентського братства Університету, ухвалила рішення підняти національний прапор над головною будівлею Університету. На зламі ХХ–ХХІ ст. справдилися пророчі слова геніального історика М. Грушевського: “У Львові, столиці Галицької Руси, в центрі національного, культурного життя в першій лінії мусить бути задоволена потреба українсько-руського народу. Львівський університет належиться русинам!”. Утім, лише з проголошенням Незалежності України у серпні 1991 р. ідею створення національного університету у Львові реалізовано остаточно. Відтак минуло ще дев’ять років, доки в офіційній назві Університету з’явилося слово “національний”. 11 жовтня 1999 р. Указом Президента України за № 1311/99, “враховуючи значний внесок Львівського державного університету імені Івана Франка у підготовку висококваліфікованих фахівців та розвиток науки”, Університетові надано “статус національного”.
Сьогодні Львівський університет – один зі знаних не лише в Україні, а й у Європі та в багатьох державах світу. В Університеті функціонує 130 кафедр на 17 факультетах, які готують фахівців із 79 спеціальностей та за 12 спеціальностями у трьох коледжах. Щороку на факультеті доуніверситетської підготовки навчається понад 2 тисячі слухачів. В інституті післядипломної освіти здобувають освіту приблизно 6 тисяч осіб. Загалом на денній формі Львівського університету навчається понад 18 тисяч, а на заочній – понад 2 тисячі студентів. Станом на 1.09.2009 навчальний процес в Університеті забезпечує 1708 осіб професорсько-викладацького складу, зокрема 166 докторів наук, професорів, 841 кандидат наук, доцент. Цього ж року Університет закінчили: 211 молодших спеціалістів, 474 бакалаври, 2063 спеціалісти і 1925 маґістрів. 1327 випускників отримали дипломи з відзнакою. На перший курс 2009 р. зараховано 6505 абітурієнтів та слухачів. У складі науково-дослідної частини функціонує 19 науково-дослідних лабораторій, 7 науково-дослідних інститутів: франкознавства, історичних досліджень, археології, славістики, екології інформації, європейської інтеграції, літературознавчих студій, а також Астрономічна обсерваторія (1771) та Ботанічний сад (1852). Однією з найдавніших книгозбірень України є Наукова бібліотека, якій у 2008 р. виповнилося 400 років. У забезпеченні студентів новітніми науковими досягненнями та допомогою у навчальній роботі значна роль належить центрам, що діють при Львівському університеті. Зокрема, Центр інформаційних технологій і дистанційного навчання, Центр магістерських програм, Центр гуманітарних досліджень, Британський центр, Німецький мовний центр, Австрійський, Французький у ЛОІПП, Центр країн Північної Європи та ін. При Львівському університеті працюють: Львівський фізико-математичний ліцей (1991), Класична гімназія (1999), Буська гімназія імені Євгена Петрушевича (2001), Навчальний комплекс “Стрілківська школа-інтернат із поглибленим вивченням окремих предметів”, Навчально-виховний комплекс “Середня загальноосвітня школа-ліцей” с. Козьови, підписано угоди з численними загальноосвітніми школами, гімназіями. Матеріальну базу Університету становлять понад 20 навчально-лабораторних корпусів, 8 студентських гуртожитків. У навчальному закладі діє 20 спеціалізованих Вчених рад із захисту докторських та кандидатських дисертацій. Університет співпрацює з 20 навчально-науковими закладами закордонних країн, зокрема Польщі, США, Канади, Австрії, Німеччини, Італії, Угорщини та ін. За часи незалежності Почесними докторами Львівського університету обрано: Івана Драча (1997), Леоніда Рудницького (1998), Дмитра Павличка (2000), Івана Дзюбу (2001), Ігоря Юхновського (2004), Євгена Сверстюка (2005), Ліну Костенко (2006), Валерія Шевчука (2007) та ін. У 2007 р. ректора Львівського університету Івана Вакарчука призначили міністром освіти і науки України. Сьогодні обов’язки ректора Львівського університету виконує професор Василь Височанський. Елементом герба Львівського університету є гасло, яке чи не найкраще відображає головну ідею Університету: “Patriae decori civibus educandis” (“Освічені громадяни – окраса Батьківщини”).
Підсумовуючи сказане про Львівський університет, зацитуємо слова Івана Вакарчука, які мали б бути платформою діяльності для всієї університетської громади на тривалий час: “Прагнення нашої академічної спільноти добре відомі всім – бути Українським Університетом за духом і Європейським за зразком. Уся наша діяльність іде під цим гаслом. Ми будемо й надалі творити, зберігати й розвивати нашу українську духовну культуру, нашу ідентичність. Оберігатимемо наші академічні традиції і академічні свободи – засадничі цінності європейських університетів. І будемо це робити за будь-яких обставин, активно й без конформізму, пам’ятаючи, що Честь, Гідність та індивідуальна Свобода людини є найвищими цінностями”.
Володимир Качмар