Наука, особливо фундаментальна, не може існувати без покровителів, зокрема без особистостей, яким притаманні високий професійний рівень, вміння мислити і бачити далі ніж інші, широта світогляду, а також високі академічні позиції. Саме такою особистістю в мінералогії був академік Євген Лазаренко – видатний український учений-мінералог світового значення.
26 грудня 2012 р. минає 100 років від дня його народження. Пішов він із життя в розквіті творчих сил після важкої хвороби, не завершивши багато задуманих планів. Але залишив він після себе неперевершену спадщину, яка є невід’ємною часткою золотого фонду української освіти, науки і культури. Вона потребує ще вивчення, а висловлені ним ідеї – втілення в життя й подальшого розвитку. Саме тому у 1997 р. були започатковані періодичні наукові читання імені академіка Євгена Лазаренка.
Уже відбулося шість наукових читань, три з яких (перші, другі й п’яті) проходили на базі Львівського національного унівесрситету імені Івана Франка. Перші були присвячені проблемам регіональної мінералогії, другі – проблемам генетичної мінералогії, п’яті – проблемам мінералогічної кристалографії (приурочені до 100-річчя від дня народження І.І. Шафрановського і 95-річчя від дня народження Євгена Лазаренка). Цього року (13-16 вересня) відбулися сьомі наукові читання імені академіка Євгена Лазаренка теж у нашому Університеті, зокрема на базі чудового спортивно-оздоровчого табору ”Карпати” біля Чинадієво у Закарпатті, заснованого з ініціативи Євгена Лазаренка. Вони були приурочені до 100-річчя від дня його народження і присвячені розвитку ідей академіка Євгена Лазаренка в сучасній мінералогії. Отже, більша частина Лазаренківських наукових читань проходила в ЛНУ ім. Івана Франка, що, очевидно, закономірно. Адже чверть століття його життєвого і творчого шляху припадає на львівський період: він був на посадах завідувача кафедри мінералогії (1944–1969 рр.), декана геологічного факультету (1945–1949 рр.), проректора (1949–1951 рр.) і ректора (1951–1963 рр.).
Майже 45 років Євген Лазаренко розкривав таємниці мінерального царства і виховував молоде покоління, був організатором науки, навчального процесу, видавничої справи, багатьох культурних і мистецьких заходів. Але, беззаперечно, що Євген Констянтинович був, передусім, видатним вченим мінералогом. Відомий російський кристалограф і дослідник історії мінералогії і кристалографії професор І.І. Шафрановський поставив його ім’я в один ряд з іменами таких світових корифеїв мінералогічної науки ХХ ст., як В.І. Вернадський, О.Є. Ферсман, М.В. Бєлов, В.С. Соболєв. Отже, Євген Лазаренко є українським корифеєм мінералогії. Немає жодної проблеми мінералогії, у вирішенні якої він не брав участі безпосередньо або опосередковано.
Євген Лазаренко – класик мінералогії ХХ ст. Понад 300 грунтовних статей, 10 класичних монографій, найкращі для свого часу підручники з мінералогії (шість видань: три російською, два українською і одне китайською мовами), великий тримовний мінералогічний словник (співавтор О.М. Винар, 1975), аналогів якому немає досі, потужна українська мінералогічна школа, що й нині знана та плідно функціонує, – такою є головна науково-педагогічна спадщина академіка Лазаренка. Більшість його праць є новаторськими й піонерськими.
Почнемо з загальних теоретичних питань мінералогії, які займають чільне місце в доробку Євгена Костянтиновича і без яких неможливо ефективно вирішувати інші проблеми мінералогії, особливо прикладні.
У 1955–1960 рр. Євген Лазаренко багато уваги приділяв питанням номенклатури, термінології і класифікації мінералів, зокрема глинистих. Результати цих досліджень він оприлюднив на двох міжнародних форумах в Англії та Чехословаччині.
У цей період з’являється низка публікацій Євгена Лазаренка узагальнючого характеру про окремі мінерали і групи мінералів. В кожній з них учений торкається питань термінології, номенклатури і класифікації. Він разом з Ю.М. Мельником і В.С. Мельниковим вперше довели, що змішано-шаруваті утворення є самостійними мінералами. Серед них Євген Костянтинович виявив новий впорядкований змішано-шаруватий силікат, названий тарасовітом. Йому належить також відкриття ще одного нового мінералу – донбаситу.
У наступні роки питання номенклатури й термінології в мінералогії були постійно в центрі уваги ученого. Адже з його ініціативи в 1971 р. створюється спеціальна комісія з номенклатури й термінології при Всесоюзному мінералогічному товаристві (ВМТ), яку очолював до кінця свого життя. У цьому ж році на черговому з’їзді ВМТ Євген Лазаренко виступив з доповіддю, в якій обґрунтував і запропонував для широкого обговорення актуальну на той час проблему головних понять мінералогії. За його ініціативи 1974 р. проведено загальні збори комісій ВМТ і УМТ, на яких продовжено обговорення змісту головних понять мінералогії та рекомендовано провести з цього питання спеціальний симпозіум, який відбувся 1978 р. у Керчі (Крим). До початку роботи цього симпозіуму було видано за його редакцією спеціальний збірник “Основні поняття мінералогії”. На цьому симпозіумі академік, будучи тяжко хворим після безнадійної операції, виголосив чотири зразкові за формою та змістом доповіді, які виявилися останніми в його житті. В цих доповідях було всебічно проаналізовано найважливіші теоретичні напрями мінералогії, в тому числі проблемні питання мінералогічної термінології і номенклатури, наведено визначення основних понять: мінерал, мінералогія, мінеральний індивід і мінеральний вид, різновид мінерального виду.
У 1951 р. вчений увів у науку нове поняття мінералогічна кристалографія, яке запропонував виділити у самостійну наукову дисципліну геолого-мінералогічного профілю. З його ініціативи у Львівському університеті 1966 р. скликано першу Всесоюзну нараду з проблем мінералогічної кристалографії, на якій вчений виголосив проблемну доповідь “Стан і завдання мінералогічної кристалографії”. За його визначенням, мінералогічна кристалографія вивчає кристаломорфологію, внутрішню будову й онтогенію мінеральних індивидів, їхніх закономірних зростків і є сполучною ланкою між кристалографією та геолого-мінералогічними науками.
Євген Лазаренко – один з ініціаторів відродження у повоєнний час вчення про типоморфізм мінералів, яке є чи не найголовнішою науковою проблемою мінералогії. На типоморфізм мінералів звернуто особливу увагу в його підручниках з мінералогії, монографічних зведеннях з регіональної та генетичної мінералогії. Генетичну концепцію цієї проблеми академік окреслив так: “Мінерал – важливий геологічний документ, без якого неможливо відтворити історію Землі і зрозуміти процеси, що відбуваються в ній”.
В різні роки Євген Костянтинович неодноразово звертався до історії, шляхів розвитку і завдань мінералогії взагалі та мінералогії України зокрема. Особливо важливою в цьому плані була його публікація за 1967 р. у співавторстві з М.М. Сливком про шляхи розвитку мінералогії на сторінках російськомовного і англомовного журналів. Ці публікації зумовили бурхливий розвиток мінералогії у другій половині ХХ ст. і набуття нею фундаментального статусу серед наук геологічного циклу, про що неодноразово зазначав Євген Костянтинович та багато інших видатних учених (академіки Д.С. Коржинський, О.В. Сидоренко, О.С. Поваренних та ін.).
Євген Лазаренко в кабінеті завідувача кафедри мінералогії, 1951.
В мінералогічному плані особливе значення посідає його довголітня титанічна праця разом з О.М. Винар над упорядкуванням української мінералогічної термінології, що тріумфально завершилася виданням уже згадуваного тримовного “Мінералогічного словника”, який був високо оцінений не тільки вітчизняною, але й світовою мінералогічною громадськістю.
Чи не найважливішим є внесок Євгена Лазаренка у розвиток регіональної мінералогії. Він уважав, що систематичне регіонально-мінералогічне вивчення території країни є завданням, яке за результатами сумірне з геологічним картуванням. Головним об’єктом цих досліджень були перш за все геологічні утворення України. Результати їх узагальнені у восьми класичних колективних монографічних працях, опублікованих за його участю і редакцією; Мінералогія вивержених комплексів Західної Волині (1960); Мінералогія осадочних утворень Прикарпаття (1962); Мінералогія Закарпаття (1963); Мінералогія Поділля (1969); Мінералогія і генезис камерних пегматитів Волині (1973); Мінералогія Донецького басейну у двох частинах (1975); Мінералогія Криворізького басейну (1977); Мінералогія Приазов’я (1981). “Ці прекрасно видані книги – писав згодом відомий російський мінералог проф. А.І. Гінзбург (1983) – кожна з яких має свою специфіку, є прикладом регіонально-мінералогічних досліджень… Є.К. Лазаренко створив фактично перше велике узагальнення по мінералогії України, значення якого важко переоцінити”.
У тому, що нині Україна широко відома світовій мінералогічній громадськості й належить до числа чи не найліпше мінералогічно вивчених країн світу, величезна заслуга насамперед академіка Євгена Лазаренка.
Важливе значення мав задум Євгена Лазаренка, виголошений на першому засіданні Комісії мінералогії і геохімії Карпато-Балканської геологічної асоціації (КБГА), яку заснував і очолював, що проходило у Львові 1961 р., щодо створення мінералогічного словника-довідника Карпато-Балканської гірської системи, пізніше названого мінералогічною енциклопедією. В спеціальних доповідях, виголошених на першому і третьому засіданнях Комісії мінералогії і геохімії КБГА, він виклав основні принципи і макет складання мінералогічної енциклопедії та навів схему мінералогічного опису. Частково цей задум реалізовано в монографічних зведеннях з мінералогії окремих країн-учасниць КБГА. Зокрема, по Українських Карпатах учнями Євгена Лазаренка видано чотири книги під загальною назвою “Мінерали Українських Карпат”. Перші дві, за редакцією академіка М.П. Щербака, присвячені простим речовинам, телуридам і сульфідам (1990) та оксидам, гідроксидам, фторидам, хлоридам і бромідам (1995); дві останні, за редакцією професора Ореста Матковського, присвячені боратам, фосфатам, арсенатам, молібдатам, сульфатам, карбонатам, органічним мінералам і мінералоїдам (2003) та силікатам (2011).
В регіонально-мінералогічних дослідженнях Євген Костянтинович не замикався тільки на земних об’єктах. В 60-х роках він разом з А.А. Ясинською стали основоположниками космічної мінералогії. У відомих публікаціях “Деякі сучасні аспекти космічної мінералогії” (1970, 1972) вони першими у світі класифікували космічні (метеоритні і місячні) мінерали, проаналізували характер їхнього поширення порівняно із земними мінералами та зробили важливі висновки про загальні закономірності розвитку мінеральної речовини. Науковці одні з перших звернули увагу на доцільність та важливість дослідження в місячних метеоритах і земних утвореннях такого явища як ударний метаморфізм, чим сприяли розвитку нового (імпактного) наукового напряму в мінералогії, що нині набув широкого розвитку.
Новаторськими є праці Лазаренка з генетичної мінералогії. Він був послідовним прихильником динамічної концепції акад. В.І. Вернадського і тому не випадково перше значне узагальнення з генетичної мінералогії “Основи генетичної мінералогії” (1963) присвятив засновникові генетичної мінералогії В.І. Вернадському. В цій праці генетичні питання всебічно розглянуто з хімічного, онтогенічного, фізико-хімічного і геологічного поглядів. В ній запропонована ґрунтовна характеристика природних асоціацій мінералів відповідно до напрацьованої ним класифікації, наведена кількісна оцінка розподілу мінералів відповідно до головних процесів мінералоутворення, вперше після праць О.Є. Ферсмана в широкому плані висвітлено типоморфні ознаки, які дають змогу визначати генетичні особливості мінералів.
Класичною є остання його книга “Досвід генетичної класифікації мінералів” (1979), яку він уже не побачив. В ній узагальнено давно задумані ним принципи й особливості генетичної класифікації мінералів, які ґрунтуються на процесах мінералоутворення і типоморфізмі мінералів. Він уважав, що саме генетична класифікація мінералів найприродніша в мінералогії та найповніше відповідає розумінню її сучасної суті. Свою новаторську книгу вчений закінчує такими словами: “… вона є першою спробою такого роду і, звичайно, далека від досконалості. Її треба розглядати як першу спробу на шляху створення генетичної класифікації”. Разом з тим він відзначає, що генетична класифікація мінералів є надійним фундаментом прикладної мінералогії, яка була в центрі його уваги протягом всієї творчої діяльності.
Євген Костянтинович Лазаренко постійно тісно співпрацював з геологічним і гірничорудним виробництвом, активно відгукувався на їх запити і домагався впровадження результатів мінералогічних досліджень у практику геологорозвідувальних робіт. На тісний зв’язок геологічної науки з геологічною практикою була спрямована діяльність створених і очолюваних академіком Лазаренком Львівського геологічного і Українського мінералогічного товариств, на базі яких засновано низку тематичних видань і перше в Україні періодичне видання з мінералгії – “Мінералогічний збірник”. На сторінках цього збірника друкувалися праці не тільки видатних науковців всього світу, але й геологів-практиків. На його сторінках побачили світ знамениті нариси зі структурної мінералогії видатного кристалографа і кристалохіміка українського походження академіка М.В. Бєлова та його учнів. І.І. Шафрановський у своїй книзі “Кристалография в СССР (1917–1991)” зазначив: “Публікація …Нарисів, що склали епоху в розвитку теоретичної мінералогії, є однією з найбільших заслуг укладників “Мінералогічного збірника” і в першу чергу його відповідального редактора Є.К. Лазаренка. Значення цієї заслуги важко переоцінити”.
Більшість наукових праць Є.К. Лазаренка, особливо регіонально-мінералогічного спрямування, містять елементи прикладного характеру. Він успішно поєднував мінералогічні дослідження з металогенічними побудовами. Це стосується головно Донбасу і Карпатського регіону. Йому належить розробка макета металогенічної карти Карпат і умовних позначень до неї, яка була виконана за дорученням IX з’їзду КБГА. За його редакцією видано Металогенічну карту Карпат масштабу 1 ׃ 1 000 000. Важливою працею прикладного змісту є монографія у співавторстві з Д.Н. Коваленком “Агрономічні руди України” (1966), у якій, крім характеристики українських родовищ цих руд, науково обґрунтовано розширення сировинної бази для виробництва мінеральних добрив в Україні.
Все викладене вище беззаперечно засвідчує реформаторські й новаторські ідеї Лазаренка у розвитку тогочасної мінералогії і що він дійсно є всесвітньо визнаним вченим в галузі мінералогії. І.І. Шафрановский у статті “Є.К. Лазаренко – засновник і глава мінералогічного центру України” (Мінер. журн., 1992) писав: “Тут хотілось би нагадати про деякі факти, які характеризують Є.К. Лазаренка як прекрасного організатора і палкого пропагандиста новаторських напрямів нашої науки. Саме з цією метою він об’єднав і згрупував передусім близьких учнів, яких залучав до своїх творчих починань як найактивніших співробітників і співавторів своїх задумів і розроблюваних тем. Всім запам’яталась плеяда його вихованців, які стали пізніше видатними і активними діячами на ниві мінералогії. … Завдяки організаторському таланту, захопленню та енергії Євген Констянтинович створив свого часу у Львівському університеті життєздатний і повний інтересів центр мінералогічної науки, який приваблював до себе багатьох мінералогів і кристалографів. У їх числі і автор”.
Пам’ять про Євгена Лазаренка увіковічена не тільки в його науковій і педагогічній спадщині, а й у присвячених йому поезіях, назвах нових мінералів (лазаренкоїт) і викопної фауни (Nodobaculariella Lazarenkoi), музею, вулиці, меморіальних таблицях, наукових читаннях, пам’ятних академіях та інших заходах. З ініціативи УМТ спілкою геологів України засновано медаль імені академіка Є. Лазаренка, якою нагороджують за видатний внесок у мінералогію та розвиток мінерально-сировинної бази України. Серед перших її удостоєний і автор цих рядків.
Орест МАТКОВСЬКИЙ,
заслужений професор
Львівського національного університету імені Івана Франка