Двадцятилітній ювілей філософського факультету є органічним продовженням 350-річного ювілею Університету. Для випускників філософського факультету – це нагода для зустрічі та спогадів про студентські роки. Для нинішніх студентів – доба отримання знань, професійного становлення та сподівання на прийдешні перспективи. Для викладачів факультету – це насамперед свято, з яким пов’язане і минуле, і сьогодення нашої alma mater, час роздумів про майбутнє факультету, й Університету.
Львів із давніх-давен був осередком культури і духовного життя галицьких українців, тому справедливо претендував на центр університетської освіти. Однак до середини ХVІ ст. на українських землях не було жодного вищого навчального закладу. Саме Львів найшвидше став університетським осередком в Україні. Історія факультету розпочалася в 1661 р. Саме тоді Єзуїтський колегіум було перетворено в університет із 2 відділами: теологічним та філософським.
У ХVІІ ст. на філософському відділі навчалося близько 500 спудеїв (студентів), а в перші роки ХVІІІ ст. їхня кількість зросла до 700. В академії єзуїтів, окрім поляків, навчалися також і українці. Програма навчання була укладена за зразком навчальних програм єзуїтських шкіл XVI ст., а зміни були внесені лише в XVIІІ ст. В основу цієї програми було покладено систему Аристотеля, в якій пріоритет надавався логіці, фізиці та метафізиці. Викладали історію, географію, грецьку та латинську мови. Навчання тривало 3 роки, після чого студенти могли продовжувати навчання на теологічному відділі.
Відомо, що у XVIII ст. помітну кількість студентів становили уніати, здебільшого ченці-василіани. Чимало навчалося тут і православних, які, “вдаючи з себе католиків”, опановували курс філософії і теології, повертали додому, поповнюючи ряди освічених громадян.
У середині ХVIII ст. відкрито кафедру математики; як окремі предмети стали викладати польську, французьку, німецьку мови, географію та історію. Після ліквідації ордену єзуїтів 1773 року було закрито й університет, який знову відкрито 1784 р. за декретом австрійського імператора Йосифа ІІ. У його структуру, поряд з юридичним, медичним і теологічним, входив і філософський факультет. Тут філософський факультет виконував роль підготовчих студій до трьох інших факультетів. На першому році вивчали логіку, математику, загальну й природничу історію та дипломатію; на другому – фізику, прикладну математику і загальну історію; на третьому – метафізику, натуралістичну теологію й етику, загальну історію, нумізматику, естетику, практичну математику, геометрію і технологію. Навчання здійснювалось латинською мовою.
Львівський університет підтримував зв’язки з багатьма тогочасними університетами. Про взаємини між Києво-Могилянською академією і нашим Університетом свідчать тексти лекцій з філософії, що її читали у Львівському університеті, які збереглися в рукописному фонді академії.
Першим деканом філософського факультету відновленого університету став Ігнатій Юзех Мартинович (1755–1795), автор 2-томного підручника з експериментальної фізики. З 1869 по 1900 навчальні роки ректорами Львівського університету були представники філософського факультету (13 разів), теологічного (7 разів), юридичного (9 разів) і медичного (один раз). Серед відомих учених, які зробили чималий внесок у розвиток світової науки і читали лекції у Львівському університеті, – Юзеф Пузина (1856–1919), який з 1885 р. керував кафедрою математики, був деканом філософського факультету.
З викладачів філософських дисциплін слід згадати Петра Лодія (1764–1829), послідовника філософії І. Канта й автора підручників “Метафізика” та “Логічні настанови”; Ігната Яна Гануша (1821–1869); професора класичної філософії та естетики Віктора Вацлава Гана (1763–1816).
Упродовж XIX ст. на філософському факультеті щороку навчалось від 80-ти до 180-ти студентів. Серед них були відомі діячі української культури та політики: Яків Головацький, Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Володимир Навроцький.
У 70-х рр. ХІХ ст. на філософському факультеті Університету навчався Іван Франко. Записався на філософський факультет Львівського університету 14 жовтня 1875 р., щоб студіювати класичну філологію та українську мову і літературу. У червні 1877 р. його заарештували за “поширення та пропаганду комуністичних ідей та поширення книг соціалістичного та революційного змісту”. Закінчив І. Франко Чернівецький університет. З жовтня 1892 до кінця червня 1893 р. І. Франко перебував у Віденському університеті, де під керівництвом відомого славіста Ватрослава Яґича 1 липня 1893 р. захистив дисертацію й отримав ступінь доктора філософії з відзнакою. 22 березня 1895 р. І. Франко прочитав свою габілітаційну лекцію у Львівському університеті. Лекцію визнали успішною і відповідні документи скерували для затвердження у Відень, у міністерство освіти. Однак ні в 1985 році, ні згодом у 1907 році І. Франко так і не отримав посади доцента у Львівському університеті. Як зазначив в одному зі своїх виступів Ректор Іван Вакарчук, “…доля пророків важка і трагічна. І справді, І. Франко як вияв національного інтелекту, як Академія наук в одній особі не зробив академічної кар’єри. Його не допустили викладати рідну мову та літературу у Львівському університеті. Однак це стало кривдою не лише для Франка, цим завдано кривди всій українській нації”.
Знаменно, що в середині ХІХ ст. у Львівському університеті було відкрито кафедру української словесності. Розпорядженням міністерства віровизнань і освіти від 19 грудня 1848 р. було призначено Якова Головацького на новостворену українську кафедру. Проте вирішальним кроком до легалізації навчання українців у Львівському університеті стала імператорська постанова від 4 липня 1871 р. за № 523, яка встановила двомовний (польський і український) характер викладання в цьому навчальному закладі. Скасовувались будь-які обмеження щодо польських і українських викладів на юридичному та філософському факультетах, а викладачі були зобов’язані знати одну з двох краєвих (польську чи українську) мов. Постанова чітко стверджувала, що “найвищим наміром Його Величности є створити вільне поле науці на Львівському університеті в обох тамошніх краєвих мовах”, забезпечити розвиток української і польської культури. Імператорська постанова давала змогу українцям здобувати вищу освіту рідною мовою, без обов’язку навчатись іншою краєвою мовою. Вона була чинною до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.
На зламі ХІХ–ХХ ст. за кількістю студентів Львівський університет був одним із найбільших в Австро-Угорщині й посідав третє місце після Віденського і Празького. У ці роки кількість студентів сягала від 6000 до 7000.
На початку ХХ ст. у Львівському університеті працювали відомі українські професори та доценти: Олександр Колесса, Кирило Студинський, Степан Рудницький (1877–1937), Іларіон Свєнціцький, Степан Томашівський, Ілля Кокорудз (філософський факультет), Станіслав Лорія, Євгеніуш Ромер, Казимир Твардовський, Ян Птасьнік.
У 1924 році філософський факультет було поділено на гуманітарний і природничо-математичний. Перша половина XX ст. на філософському факультеті Львівського університету пов’язана з іменем учня Ф. Брентано, представника аналітичної філософії Казимира Твардовського (1866–1938), та учня й критика Е. Гусерля – феноменолога Романа Інґардена (1863–1970).
Після Другої світової війни філософський факультет було закрито, натомість створено лише кафедру філософії, яка фактично перебрала на себе обов’язки з викладання філософії в Університеті. Викладачі кафедри проводили дослідження в галузі історії філософії, методології та логіки наукового пізнання, філософських проблем природознавства. У різні роки кафедру очолювали Андрій Брагінець, Борис Кубланов, Тамара Старченко, Андрій Пашук.
Першим завідувачем кафедри у 1939–1941 рр. став Андрій Брагінець. Ключове місце в його філософських дослідженнях займали питання з історії філософської та громадсько-політичної думки в Україні, зокрема творчість І. Франка. У 1956 р. у Львові вийшли друком дві монографії Андрія Брагінця – “Філософські та суспільно-політичні погляди Івана Франка” та “Іван Франко – видатний просвітитель”. У цих творах автор детально розглянув не лише філософські та суспільно-політичні погляди Каменяра, але й його ставлення до релігії, літератури, літературної критики, проаналізував естетичні погляди, психологічні основи художньої творчості тощо.
Як завідувач кафедри Андрій Степанович запровадив викладання філософії в університеті українською мовою, а як проректор університету доклав багато зусиль для того, щоб викладання в Університеті велося українською мовою на всіх факультетах. Така патріотична позиція подобалась далеко не всім, тому не випадково у квітні 1952 р. його звільнили з посади проректора з навчальної роботи.
У 1992 році філософський факультет поновлено. Відновлений філософський факультет розміщений у головному корпусі Університету. До нього увійшли кафедри філософії, психології, теорії та історії культури, політології; створено кафедру історії філософії (1995) і кафедру теорії та історії політичної науки (2007). Першим деканом відновленого факультету був Андрій Пашук (1992–1997).
Відновлення філософського факультету стало можливим завдяки послідовній та принциповій позиції Ректора Університету, професора Івана Вакарчука, який не лише висунув ідею відновлення філософського факультету, але й практичними кроками реалізував її.
На факультеті працюють близько 100 викладачів, в тому числі 14 професорів, докторів наук та 71 доцент, кандидат наук. Навчається майже 1000 студентів, із них на заочній формі – 200 (відділення психології).
Факультет готує бакалаврів, спеціалістів та магістрів напрямів та спеціальностей – філософія, психологія, політологія, культурологія.
На факультеті діє аспірантура з відривом та без відриву від виробництва за 11 спеціальностями. В аспірантурі навчається 65 аспірантів, з них 49 – з відривом від виробництва.
На філософському факультеті діють дві спеціалізовані вчені ради:
Викладачі факультету опубліковали понад 60 підручників та посібників, 21 монографія. На факультеті виходить “Вісник Львівського університету: Серія: філософські науки” (відп. ред. – проф. Мельник В.П., відп. секретар – доц. Рижак Л.В.), спільно з Західним науковим центром НАН України видається журнал “Соціогуманітарні проблеми людини” (головний редактор журналу – проф. Мельник В.П., відп. секретар – доц. Рижак Л.В.); Вісник Львівського університету. Серія: Релігієзнавчі студії (відп. редактор – проф. Мельник В.П., відп. секретар – доц. Васьків А. Ю.) та електронний Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії (відп. редактор – проф. Денисенко В.М., відп. секретар – доц. Угрин Л.Я.).
З 2011 року під егідою Ректора Університету відновлено роботу загальноуніверситетського філософсько-світоглядного семінару “Філософія науки”. Засідання семінару проводяться щомісячно.
На всіх кафедрах філософського факультету працюють теоретичні семінари. На кафедрі філософії діє спеціальний міждисциплінарний семінар “Семіотика соціально-культурних процесів”, у роботі якого беруть участь учені, митці, письменники ЛНУ ім. Івана Франка та інших наукових і навчальних закладів. Викладачі кафедри історії філософії та соціальної філософії є консультантами філософсько-методологічних семінарів на природничих і гуманітарних факультетах університету.
У рамках співпраці проведено міжнародний науковий семінар “Філософія А. Шопенгауера і сучасність” за участю вчених Інституту філософії НАН України, Київського національного університету імені Т. Шевченка, Донецького національного університету та вчених з Німеччини й Австрії.
На філософському факультеті діє чотири студентські гуртки, в яких беруть участь понад 120 студентів філософського, культурологічного, психологічного та політологічного відділень.
На базі кафедри теорії та історії культури діє студентський науковий культурологічний клуб “Гілея”, в роботі якого беруть участь понад 40 студентів. В його структурі функціонують чотири проблемні групи: культурологічна, етична, естетична та релігієзнавча. Щорічно видається студентський науковий часопис “Гілея”. (Відповідальна за випуск студентського культурологічного часопису – доц. Дарморіз О.В.).
На засіданнях студентського клубу “Гілея” проводяться різноманітні майстер-класи, зокрема з писанкарства.
При кафедрі теорії та історії політичної науки щомісячно проводяться засідання студентського гуртка з політології, методологічні семінари з проблем теорії та історії політичної науки з магістрантами відділення “політології”. (Науковий керівник – доц. Сорба О. М.).
На психологічному відділенні працює Студентське науково-практичне товариство (СНПТ), у роботі якого беруть участь понад 30 студентів. Щорічно у травні на базі кафедри психології проводиться науково-практична конференція для студентів та молодих вчених “Психологічні проблеми сучасності” та видаються матеріали конференції (Науковий керівник – доц. Галецька І.І.).
Традиційно у квітні відбувається щорічна наукова студентська конференція філософського факультету з філософії, політології, культурології та психології.
Студенти беруть участь у всеукраїнській студентській олімпіаді, всеукраїнських і міжнародних студентських конференціях та посідають призові місця. Вчена рада філософського факультету бере до уваги участь студентів у роботі наукових гуртків і конференцій при рекомендації випускників до вступу в аспірантуру.
Завдяки наполегливій роботі науково-педагогічних працівників та за підтримки ректорату на факультеті створені належні умови для підготовки висококваліфікованих фахівців та наукових кадрів.
Володимир МЕЛЬНИК,
декан філософського факультету