5 серпня 2012 року відійшов у вічність Євген Іванович Гладишевський – видатний український хімік-неорганік, один із засновників і багаторічних керівників Львівської наукової школи з кристалохімії інтерметалічних сполук.
Науковці школи дослідили взаємодію металів у близько 2600 потрійних металічних системах, для майже 1100 систем побудували ізотермічні перерізи діаграм стану, виявили існування і визначили кристалічну структуру понад 6000 сполук, 430 з них є новими структурними типами, запропонували систематику структурних типів інтерметалідів за координацією атомів, систематизували види спорідненості структурних типів та трансформації одних типів у інші. Особливо вагомими є досягнення у дослідженні потрійних систем, за участю рідкісноземельних металів, а також систем, до складу яких входять бор, алюміній, галій, індій, карбон, силіцій, германій, станум, фосфор, стибій, літій, цинк. Доробком школи є близько 4000 наукових праць, 36 монографій, понад 100 авторських свідоцтв і патентів. Школа підготувала 25 докторів наук і 135 кандидатів наук.
Євген Іванович Гладишевський народився 14 квітня 1924 р. в селі Реклинець Жовківського (тепер Сокальського) району Львівської області в учительській родині Францішки Йосипівни та Івана Васильовича Гладишевських. Навчався у першому та другому класах початкової школи в с. Реклинець. У 1933 р. родина Гладишевських була вимушена переїхати в Західну Польщу в с. Ключе (повіт Олькуш, воєводство Кельце), де батько одержав посаду вчителя. Тут Євген закінчив початкову школу, а у 1936-1938 рр. навчався у гімназії м. Олькуш. У січні 1939 р. переїхав до Львова і навчався у Першій Українській академічній гімназії, а згодом – у СШ № 2 (1940-1941 рр.). Починаючи з 1942 р. впродовж трьох років студіював хімію у Львівській політехніці і з 1945 р. продовжив навчання на хімічному факультеті Львівського університету, який закінчив з відзнакою у 1947 році за спеціалізацією неорганічна хімія. З цього часу його життя пов’язане з нашим Університетом, у якому пройшов усі щаблі професійного зростання, обіймаючи посади лаборанта (1946–1947 рр.), асистента (1947–1954 рр.), доцента (1954–1968 рр.), професора (1968–1998 рр.), завідувача кафедри неорганічної хімії (1968–1989 рр.), декана хімічного факультету (1967–1970 рр.), проректора з наукової роботи (1971–1991 рр.), головного наукового співробітника (1999–2001 рр.), отримав вчені звання доцента (1954 р.) та професора (1968 р.).
Науковий напрям фізико-хімічний аналіз металічних систем та кристалохімія інтерметалічних сполук викристалізувався на кафедрі неорганічної хімії Львівського університету на основі праць відомих учених, завідувачів кафедри неорганічної хімії професорів В. Тшебятовского (завідував кафедрою до 1945 року, пізніше керував кафедрами неорганічної хімії Вроцлавського університету і Вроцлавського політехнічного інституту, був засновником польської матеріалознавчої школи та Інституту низьких температур і структурних досліджень, який носить сьогодні його ім’я, очолював Польську академію наук, був обраний почесним доктором АН СРСР) і Євгена Черкашина (вихованця Харківської школи фізико-хімічного аналізу, завідував кафедрою з 1945 до 1968 року). Професор Влодзімеж Тшебятовскі працював у галузі фізико-хімії твердого тіла та обладнав у Львівському університеті мікроскопічну і рентгенівську лабораторії. Професор Євген Черкашин – спеціаліст у галузі вивчення діаграм стану запропонував групі випускників хімічного факультету Євгену Гладишевському, Петру Крип’якевичу, Михайлу Теслюку й Олегу Заречнюку розпочати вивчення взаємодії між металами і напівметалічними елементами в подвійних і потрійних системах – тоді ще мало дослідженого розділу неорганічної хімії.
Сприятливі умови, що існували на кафедрі – наявність необхідного обладнання, висока наукова кваліфікація завідувача кафедри Є. Черкашина та завзятість молодих випускників, і насамперед Є. Гладишевського, виправдали сподівання. Уже у 1950 році вперше опубліковано результати досліджень потрійної системи Сu‑Мg‑Sn; синтезовано сполуку СuМgSn і методом порошку досліджено її кристалічну структуру. У цьому ж році вперше одержано авторське свідоцтво на спосіб виготовлення скелетних мідних каталізаторів при дії кислот на інтерметалічні сполуки. Через два роки на прикладі сполуки МgСu4Sn вперше розшифровано новий структурний тип.
Невдовзі, у 1953 р., Євген Іванович захистив кандидатську роботу – “Тверді розчини на основі інтерметалічних сполук”, а у 1967 р. докторську дисертацію – “Дослідження з кристалохімії силіцидів і германідів”. Євген Іванович захопив цією важливою і цікавою проблемою молодших колег Юрія Кузьму, Романа Сколоздру, Оксану Бодак, Ярослава Ярмолюка, які своєю чергою виховали низку молодих талановитих учнів, і які з честю підтримують високий науковий рівень започаткованих ним досліджень не тільки на теренах України, а і в багатьох країнах Європи й Америки.
Як викладач, Євген Іванович читав низку дисциплін, зокрема: “Загальна хімія”, “Неорганічна хімія”, “Методика викладання хімії” для студентів хімічного, біологічного, географічного факультетів, але найбільше опікувався загальним курсом “Кристалохімія” для студентів хімічного факультету та спеціальними дисциплінами “Рентгенографія” та “Методи рентгенівського аналізу”, які були добре забезпечені навчальним обладнанням і методичною літературою.
Серйозні наукові дослідження неможливі без належно оснащених лабораторій, наявності унікального обладнання. За ініціативою Євгена Івановича на кафедрі було здійснено реконструкцію і надбудову приміщень, що дало можливість переобладнати діючі і відкрити нові навчально-наукові лабораторії: плавильну, термічну, мікроструктурну, рентгеноструктурну тощо. Розуміння надзвичайної важливості інформації про фізичні властивості інтерметалічних сполук ініціювало створення у 1969-1971 рр. лабораторії магнітних та електричних властивостей. Лабораторії оснащувались сучасним обладнанням, придбаним на кошти із госпдоговірних тем і бюджетних надходжень (полікристальні дифрактометри ДРОН-2, HZG-4а, металмікроскопи NEOPHOT, прилади для термічного аналізу тощо).
Велике значення в удосконаленні усіх видів роботи, насамперед наукової, відіграли міцні наукові зв’язки кафедри із спорідненими кафедрами та лабораторіями України (Київський університет, Інститут проблем матеріалознавства, Інститут металофізики, Інститут загальної та неорганічної хімії), Росії (Московський університет, Інститут кристалографії, Інститут металургії ім. Байкова, університети Санкт-Петербурга, Єкатеринбурга), Польщі (Вроцлавський університет, Вроцлавська політехніка, Інститут низьких температур і структурних досліджень), Німеччини (Інститут Макса Планка у Штутгарті), Австрії (Віденський та Віденський технічний університети), Швейцарії (Женевський університет), США (університет штату Айова). Тісні наукові контакти кафедри з цими установами та особисті зв’язки професора Є. Гладишевського із всесвітньовідомими вченими академіками М. Бєловим, Є. Савицьким, М. Порай-Кошіцем, І. Францевичем, В. Єрьоменком, Г. Самсоновим, професорами Є. Соколовською, Ф. Спеддінгом, Г. Новотни, Е. Парте, К. Івоном, К. Шубертом, Лунстремом та багатьма іншими давали можливість кооперувати зусилля навколо вирішення наукових проблем, стажуватися молодим вченим кафедри у цих наукових центрах, освоювати нове унікальне обладнання й отримувати цікаві результати. Треба зауважити, що сьогодні ці зв’язки посилюються і множаться. Про високу кваліфікацію спеціалістів, яких готує Львівська кристалохімічна школа, свідчать чисельні міжнародні наукові стипендії, отримані аспірантами, докторантами, викладачами та науковими співробітниками.
Особливою подією, започаткованою у сімдесятих роках, було проведення на базі кафедри спочатку Всесоюзних шкіл із кристалохімії неорганічних сполук та Всесоюзних, а надалі Міжнародних, конференцій із кристалохімії інтерметалічних сполук. Ці конференції викликали інтерес у багатьох закордонних вчених і стали традиційними.
У 1967 р. Євгена Івановича обирають деканом хімічного факультету. На цій посаді він працював лише три роки, оскільки у 1970 р. його призначено на посаду проректора Львівського державного університету імені Івана Франка, на якій він перебував до 1991 р. У 1967 році з його ініціативи було відкрито на хімічному факультеті кафедру хімічної кібернетики і технології. Заснування цієї кафедри дало потужний імпульс до комп’ютеризації навчального процесу та наукової роботи.
Як проректор університету багато зусиль доклав для удосконалення наукової роботи Львівського університету, зокрема створенню умов для написання докторських дисертацій, розширення та підвищення ефективності аспірантури, збільшення обсягів держбюджетних та госпдоговірних тем, придбання унікального обладнання. При його активному сприянні у ті часи в Університеті були створені нові лабораторії на природничих факультетах, у ботанічному саду, астрономічній обсерваторії.
Професор Є. Гладишевський був членом Міжнародної спілки кристалографів, головою Комітету кристалографів України (1993-2004 pр.), дійсним членом Наукового товариства Шевченка, головою його хімічної комісії (1992-2012 рр.), членом секції хімії Комітету з Державних премій в галузі науки і техніки (з 1987 р.), членом редколегії Українського хімічного журналу і Міжнародного журналу Journal of Phase Equilibria; відповідальним редактором Вісника Львівського університету, серія хімічна (1971-1991 рр.).
Заслуги Євгена Івановича гідно оцінені Університетом і державою. Євген Іванович – заслужений діяч науки і техніки України (1979 р.), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, з 1999 року стипендіант Призидента України видатним діячам науки і освіти, Соросівський професор (1994-1995 рр.), неодноразово нагороджувався Почесними грамотами Президії ВР України, Міністерства освіти, Університету, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1976 р.).
Наукові дослідження професора Євгена Гладишевського вирізняються багатогранністю тематики, чистотою експерименту, глибоким аналізом отриманих результатів та пошуком закономірностей і встановленням взаємозв’язків. Його особистий внесок у досягнення створеної ним школи це понад 550 наукових праць, 20 авторських свідоцтв та патентів, трьох монографій та восьми оглядових статей. Він вперше виявив і визначив кристалічну структуру близько 850 сполук і серед них 75 нових структурних типів, дослідив взаємодію компонентів у 700 потрійних системах, безпосередньо керував 31 кандидатською та був консультантом чотирьох докторських дисертацій. Був організатором або учасником понад ста наукових конференцій, здійснив чисельні закордонні наукові відрядження.
Дослідження, розпочаті професором Є. І. Гладишевським у Львівському національному університеті імені Івана Франка, мають гідне продовження у творчій праці його чисельних учнів, які вдячні йому за науку, добро та радість спілкування, честь називатися його учнями.
Ярослав КАЛИЧАК,
декан хімічного факультету.
Фото з архіву “Каменяра”