З першим томом “Енциклопедії Львівського національного університету імені Івана Франка” університетська спільнота зустрілась 15 лютого цього року. Праця, яка забрала майже десять років роботи, наближається до свого завершення – виходу в світ другого тому. Оскільки належу до тієї групи працівників Університету, яких з самого початку роботи над Енциклопедією нарекли потужним словом “енциклопедисти”, дозволю собі поділитися деякими роздумами про цю роботу. Назвав ці роздуми “Три уроки Енциклопедії”.
Урок перший – “Історія кафедр”
У процесі опрацювання великої кількості гасел (а говоритиму про факультет іноземних мов) відкрилася широка панорама науки одного з найстаріших університетів Європи. Не було, здається, чужої мови, яка б не звучала тут у наукових дослідженнях – від санскриту до албанської, румунської, каталонської, перської та інших. Вивчалися різноманітні літературознавчі проблеми – від chansons de gestes (середньовічних пісень про героїчні діяння, в яких маємо до 60 згадок про Київську Русь) до велетнів німецької літератури XVIII ст. – Шиллера, Лессінга, Ґете. А ще був Шекспір, література і театр єлизаветинської доби. Отже, виникла настійна необхідність написання історій тих кафедр, які ще таких історій не опрацювали. Написання історій кафедр з використанням великого нагромадженого матеріалу під час роботи над двома томами “Енциклопедії Унівесритету” як історій не окремих підрозділів, а окремих напрямів цілої університетської науки.
Урок другий – “Велетні науки”
Це – науковці, професори, викладачі, які, всупереч тим реаліям, що існували в офіційній університетській науці часів тоталітарного режиму, що, за словами Михайлини Коцюбинської, “не відкривала, а закривала істину”, творили університетську школу, навчаючи правди у житті і в науці, в науці і в житті. На часі, отже, серійні видання “Видатні учені”, на кшталт того, що вже зробив філологічний факультет добірками важливіших досліджень Івана Денисюка, Теофіла Комаринця. А маємо ще романіста Остапа Домбровського [1906‑1982] з його непересічними дантезнавчими студіями порівняльного характеру, безмежно відданого класичній науці Йосипа Кобіва [1910‑2001] із його науковими передмовами до власних перекладів “Листів темних людей”, “Утопії” Томаса Мора, автора досліджень, які дуже потрібні для науковців-початківців, а надто для студентів. Згадаймо хоча б “Життя Карла Великого” авторства літописця імператора франків Айнгарда, переклад, який учений, повністю втративши зір, робив в останні роки життя з допомогою своєї дружини Софії Гоздецької. Переклад, доповнений великим науковим апаратом, з’явився у № 5‑6 журналу “Всесвіт” за 2006 рік вже по смерті видатного ученого. На кафедрі світової літератури розпочалася робота над однотомником літературознавчих праць Олексія Чичеріна [1899‑1989], що обійматиме журнальні статті ученого, писані чотирма мовами, які визначний літературознавець використовував у своїх наукових дослідженнях. Вартує свого перевидання і цікава праця Марії Шаповалової [1915‑1994] про Шекспіра в українській літературі, яка з’явилася 1976 року і досі не має собі рівних.
Урок третій – це “Урок пам’яті”
Доповнення до “Енциклопедії”, яке безперечно з’явиться через декілька років після друку т. 2 “Енциклопедії”, окрім традиційних гасел про нових молодих науковців, кандидатів наук, нові напрями в університетській науці, повинно включати і гасла про тих випускників Університету, які не працювали в Університеті, але стали гідними носіями академічних традицій в тих галузях науки і культури, яким присвятили життя. А маємо тут випускників факультету іноземних мов – лауреатів літературних премій, активних діячів “Просвіти” (В. Бойченко, поет і перекладач англійських письменників), дипломатів, перекладачів з екзотичних мов – нідерландської (Яр. Довгополий), японської (М. Федоришин), германіста, поета, одного із дослідників творчості Р.‑М. Рільке (М. Нагірний), авторитетних шевченкознавців (В. Мовчанюк). Усі вони, звісно, заслуговують своїх гасел в “Енциклопедії Університету”. А ще й ті, хто гартував свою національну свідомість і громадянську гідність в Університеті, але не закінчив навчання, кого змусили покинути виш у роки репресій. Маю на увазі насамперед Олега Лишегу, відомого поета і перекладача, члена Міжнародного пен-клубу, або Віктора Морозова, перекладача Паульо Коельо, восьмитомника про Гаррі Поттера, який не потребує особливої реклами. І таких був легіон.
Безперечно, на сторінках таких додаткових томів повинен знайти своє місце і Богдан Христинич [1929‑2007], який, навчаючись на п’ятому курсі англійської філології у Львівському університеті, 1952 р. був заарештований за приналежність до студентської підпільної групи “Пробоєм” і засуджений військовим трибуналом на 25 років ув’язнення. Б. Христинич залишив по собі книгу “На шляхах до волі. Підпільна організація “Об’єднання” (1956‑1959)”, опубліковану 2004 р. Видавничим центром Львівського національного університету імені Івана Франка.
Обов’язком “енциклопедистів” є повернення пам’яті про учасників гучного політичного судового процесу – “процесу 59‑ти”, що відбувся у Львові 17‑19 січня 1941 року над 59‑ма молодими українцями (переважно студентами львівських вишів). Серед 21 засуджених до страти і розстріляних 14 квітня 1941 року були студенти Львівського університету – юні борці за незалежність України.
Львівський національний університет імені Івана Франка в часи окупаційного комуністичного режиму, завдяки позиції своїх патріотично настроєних студентів і викладачів, не ганьбив себе колабораціонізмом або пристосуванством. Таким він був і залишається в годину найбільших випробувань. При опрацюванні додаткових томів “Енциклопедії Університету” видається доцільним окреме гасло про патріотичний рух спротиву у Львівському університеті в часи комуністичного тоталітарного режиму.
Як бачимо, нас чекає велика робота, що не завершується із появою другого тому “Енциклопедії”. Тож побажаймо усім нам натхнення, і промовмо словами Пантелеймона Куліша “Науко-нене! викуй ти нам плуга І ним сама орати поможи”.
Ярема КРАВЕЦЬ,
доцент кафедри світової літератури
член Видавничої ради “Енциклопедії Університету”