Останній день заключної виставки проекту «Від голки з ниткою до об’єктива» Ірини Бердаль-Шевчик добіг кінця. Казка, що протягом двох тижнів тішила очі гостів та відвідувачів Виставкової зали, закінчилась. Та була права Ліна Костенко, що «кожен фініш – це, по суті, старт», адже пані Ірина не збирається зупинятися. Майстриня поділилась з нами своїми творчими планами та відкрила деякі секрети свого успіху.
– Розкажіть про свій шлях до того, як ви вирішили створити власну казку?
– Як народилась моя казка? Напевно, це почалось ще тоді, коли я була маленькою і, дивлячись на те, як в руках мого батька народжуються шедеври з дерева, я теж хотіла робити щось цікаве своїми руками. Коли вчилась у школі пробувала малювати – живопис, квіти, а також малювала на березовій корі. Пробувала плести з соломи, робила аплікації. Але, це все було мені не настільки близьким, як писанкарство. Допомогла мені відкритись в цьому виді народного мистецтва моя мама. Саме вона попросила мене у великодній кошик зробити якусь особливу прикрасу. Я й зробила 3 чи 4 писанки на справжньому яйці. Вони були настільки вдалими, що мама вже 10 років носить їх у своєму великодньому кошику. Напевно, це і були перші рядки моєї казки…
– Наступним кроком було бісероплетіння в писанках та авторських фотографіях?
– Бісероплетінням я займаюсь вже близько 10 років. Фотографувати ж почала у 2009 році, хоча цю справу любила завжди. Напевно, ще одним поштовхом до створення авторських світлин, став подарунок мого чоловіка – дзеркальний фотоапарат. Якість знімків вражала. Маленькі деталі було видно ідеально. І, як кожен митець, я теж прагну у своїй творчості досягнути ідеалу. А що може бути кращим, аніж те, що є природнім, справжнім. Отож я взяла в одну руку фотоапарат, іншою – везла візок з Катрусею (донечка пані Ірини), і ми обоє помандрували львівськими закутками. Довго думала, над тим, на якому матеріалі друкувати світлини. Полотно підійшло ідеально. Фактура додає цікавості, і далеко не всі глядачі розуміють, що це саме фотографія.
– Експозиція Ваших робіт у Виставковій залі Львівського національного університету імені Івана Франка – це заключна виставка проекту. Які емоції Вас супроводжують?
– Я щаслива. Перевірила, як то кажуть, «на власній шкурі», що мрії здійснюються. Якщо попри всі перешкоди докласти максимум зусиль, то обов’язково отримаєш бажаний результат. Проект допоміг зрозуміти, що можна створити власну казку і показати її жителям щонайменше 11 міст Львівської області. Я не сумую з приводу закінчення проекту. Так, це завершення, але це не кінець. Є нові цікаві ідеї та проекти, правда, не такі масштабні і не настільки довготривалі.
– Розкажіть про техніку бісероплетіння, в якій Ви працюєте.
– Мої роботи – авторські колекції писанок та ялинкових іграшок, для створення яких використовую бісер і техніку плетіння «Ндебеле». Цей спосіб бісероплетіння використовується більше 200 років жінками племені Ndebele в Південній Африці. У бісерному полотні, виготовленому з використанням цієї техніки, вгадується малюнок «ялинки». Завдяки тіткам, українська вишивка супроводжує мене від дитячих років і до сьогодні. Коли планую нову колекцію великодніх писанок, то за основу здебільшого використовую саме фрагменти українського візерунку. Під час Різдва, коли дивишся, як на святковій ялинці переливається світло, завжди перехоплює дух – саме під цей святковий настрій і народилась ідея створення ялинкових іграшок з автентичним українським орнаментом.
– В українській традиції бісероплетіння має свою багатовікову історію. Ви ж вирішили поєднати традицію та новацію, роботи з бісеру та фотографію. Хто чи що спонукало до народження такої ідеї?
– Так, я працюю і в іншому руслі – це авторські світлини. Через фото, в яких час зупиняється, я прагну розповісти свою маленьку казку. Фотографія в моєму житті з’явилась завдяки моєму дідові Дмитру Паніву (1930-1974рр.). Коли знайомився з моєю бабусею, ще в далекому 1953 році, їхав на велосипеді з фотоапаратом за плечима. Фотографія для нього була не лише захопленням, але й заробітком. Світлини до сьогодні зберігаються в архівах історико-краєзнавчого музею у Бориславі. Життя в селі було важким і бідним, коли не вистачало на хліб, заробляли копійки саме світлинами. Після смерті все, що було пов’язаним з фотографією залишилось у спадок дружині та дітям. Пам’ятаю, як я маленька з дядьком сиділи в темній кімнаті з купою ванночок, з різними реактивами і за мить на папері «вимальовувалася» фотографія. Сьогодні фотографія народжується по-іншому, але суть не змінилася. Важливо спіймати момент, адже він може більше ніколи не повторитись. Фотографую писанки та ялинкові іграшки на фонах міста Львова. На світлинах легко пізнати мальовничі будинки площі Ринок та прилеглих вулиць, палац Потоцьких, музей мистецтва давньої української Книги, парк мініатюр замків та оборонних споруд давньої України у Львові, вулицю Коперника, музей народної архітектури та побуду – «Шевченківський гай».
– Знайшовши «золоту середину» між фотографією та мистецтвом Ви взялись за реалізацію власних проектів?
– Починаючи з 2002 року і до сьогодні я брала участь у більш ніж 35 виставках, серед яких:
колективні (м.Трускавець, м.Ужгород, м.Луцьк, м.Луганськ, м.Дрогобич, м.Львів, м.Івано-Франківськ, м.Вінниця, м.Рівне, м.Київ, м.Хмельницький);
родинні (м.Трускавець, м.Львів);
персональні (2011 рік: м.Трускавець, м.Борислав, м.Дрогобич, м.Перемишляни, м.Броди, м.Стрий; 2012 рік: м.Городок, м.Жовква, м.Червоноград, м.Яворів, с.Бортятин)…
Сьогодні реалізувала свою давню мрію – власний проект «Від голки з ниткою до об’єктива». Протягом двох років, крок за кроком, відвідала всі куточки Львівської області.
– Заключна виставка відбулася в Університеті, де ви у 2003 році закінчили факультет прикладної математики та інформатики. Напевно, приємно було знову повернутись до рідної Alma-mater, але вже не як студентка, а як сформований митець?
– Випадковостей в нашому житті не буває. І те, що я повернулась в університет знову, лише тішило мене, адже рідні стіни завжди тепліші. Мене радо зустріли на кафедрі КСІ, при якій я була студенткою, приємно було побачити та поспілкуватись із своїми викладачами, особливо з своїм куратором Горлачем Віталієм. Особливу подяку хочу висловити заступникові декана факультету прикладної математики та інформатики Гнатишин Олександрі Павлівні та Бордуляк Марті, яка допомогла мені в організації виставки в університеті.
Чимало було гостей у Виставковій залі протягом експонування робіт Ірини Бердаль-Шевчик. Всі із захопленням переглядали її роботи, спілкувались з авторкою та бажали нових творчих панів і не менш цікавих експозицій. Я також бажаю пані Ірині не зупинятись на досягнутому і, як казав Олесь Гончар, «не чадіти, а іскрити».
Розмовляла Уляна БАРАНОВСЬКА, магістр філософського факультету, адміністратор Виставкової зали
Фото Олега ВІВЧАРИКА