Руйнування мови –
основи національної культури –
це вже не просто вина,
а злочин держави перед народом
А. Мокренко
Як не парадоксально, однак щорічні відзначення Дня української писемності та мови в незалежній Україні все частіше нагадують «крик душі» чи прохання про допомогу. Прикро, що нашим манкуртам (не дивуймося чужинцям!) вдається перетворити колись неспокійну й нескорену націю у «рабів, які не мають слова», які не спроможні стати на свій захист. Підступно, але впевнено нам нав’язали свою волю, узаконивши право вільного функціонування «мови міжнаціонального спілкування».
Здавалося б, українському уряду не повинно бути байдуже, яке мовне обличчя має сьогодні українська освіта й наука. «Чия освіта, того й мова», – добре знана істина, якою в усі часи керуються антиукраїнські сили на всіх розшматованих теренах нашої держави. Саме через освіту проходить основний вектор асиміляційних процесів української мови. «Народ повинен учитися, народ хоче вчитися; якщо ми не дамо йому умов і засобів учитися на своїй мові – він стане учитися на чужій – і наша народність загине з освітою народу», – писав на початку 60-их років XIX століття М. Костомаров. Російська правляча верхівка та її «ставленики» в Україні добре це усвідомили. І продовжують робити все для того, щоб українці «загинули з освітою». Академік М. Грушевський писав: «Український народ, як порівняти його до московського приміром, – далеко розумнійший, освіченійший, проворнійший. З України находили на Московщину люди, що там заводили школи, бібліотеки, вчили, писали і друкували. Довгий час усі вищі духівники в Московщині були з українців, бо своїх учених там не було. Довгі часи Московщина жила українською наукою, поки своєї нарешті не розвела, працею та заходами тих же українських учених».
І сьогодні мовознавці Львівського університету переконують, що «академічні філологи непохитно стоять на сторожі української мови як фундаментальної основи побудови міцної незалежної держави».
Так, лише впродовж цього року студентська спільнота, викладачі Львівського національного університету імені Івана Франка на чолі з Ректором Іваном Вакарчуком оприлюднили десятки звернень, організували й взяли участь у різноманітних акціях, вічах, інших заходах, відстоюючи пріоритетні позиції української мови.
«Наша рідна українська мова стоїть на чатах коло вівтаря національного храму! І від кожного з нас залежить, чи житиме вона у нащадках, чи знатимуть і любитимуть вони її», – йшлося у цьогорічному зверненні Ректора Університету Івана Вакарчука до університетської громади.
Беручи до уваги складну мовну ситуацію в Україні, коли численні акції протестів не дають відчутного ефекту, виникла гостра потреба в дієвих кроках, які системно здійснює Львівський університет. Уже традиційним стало проведення низки конкурсів (Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, Міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської і студентської молоді імені Т. Шевченка, Всеукраїнський конкурс творчих робіт про Івана Франка «Іван Франко: дух, наука, думка, воля»), які утверджують державний статус української мови та її престиж серед молоді, підвищують рівень мовної освіти в Україні та поза її межами.
З огляду на відсутність об’єднання знавців української мови та словесності, коли існує Українська асоціація викладачів російської мови і літератури, важливою є ініціатива філологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка щодо створення Всеукраїнської асоціації викладачів української мови, перше засідання обласного осередку якої відбулося 8 листопада 2012 року.
Українські мовознавці закликали об’єднати всі свої організаційні та науково-інтелектуальні зусилля задля утвердження державного статусу української мови, запропонувавши такі завдання: подолання прірви між середньою і вищою школою, що зазвичай контактують лише під час проведення олімпіад, встановлення ефективного зв’язку між ними; відновлення видання журналу «Українська мова та література в школі» як друкованого органу Асоціації; ініціювання відновлення діяльності Правописної комісії; боротися за чистоту української мови, адже ефіри телеканалів переповнені елементарною неохайністю та безвідповідальністю в ужитку мови, на що потрібно реагувати гострою критикою та висміюванням у результаті професійно здійсненого аналізу; поставити питання відзначення 200-річного ювілею Тараса Шевченка на високому рівні, оскільки очікувати належного святкування на державному рівні не варто, особливо після промовистих заяв влади про організацію ювілейних заходів разом із Росією. А зробити цю акцію гідним «найважливішим об’єднавчим заходом у новому українському існуванні».
Парадоксальна та неприпустима для цивілізованих країн ситуація дискримінації національної мови, тотальне зросійщення різних сфер життя, українофобські настрої владної верхівки, заполітизованість мовного питання, кульмінацією якого став сумнозвісний закон «Про засади державної мовної політики» Ківалова-Колісниченка, змусили небайдужих студентів-філологів Львівського університету відгукнутися на виклики часу. Про факти правових і неофіційних утисків української мови магістри філологічного факультету під керівництвом професора кафедри загального мовознавства Галини Мацюк дискутували під час засідання круглого столу, у ході якого учасники торкнулися питання суспільної свідомості, закцентували увагу на маніпулятивній діяльності ЗМІ в контексті мовного питання та реакції суспільства на нинішню мовну ситуацію в нашій державі.
Окрім філологів, покликаних берегти, розвивати і помножувати багатство української мови, очищати рідне слово від кальок, суржику й інших засмічень, активно долучилися до відзначення Дня української писемності та мови студенти-журналісти проведенням мовознавчих заходів: брейн-рингу «Словограй» і квесту «Стежками Університету».
Урочистої атмосфери, яка панувала днями в Університеті, додала демонстрація соціальних роликів про красу та милозвучність української мови, якою спілкуються також і молоді люди різних національностей як в Україні, так і поза її межами.
Своєрідною візуалізацією кращих зразків української писемності стали тематичні виставки. Зокрема в Науковій бібліотеці представлено книжкову експозицію, а в головному корпусі студентський актив організував конкурс стіннівок із висловами видатних людей про роль української мови, її цінність у житті кожного громадянина нашої держави.
Поєднання музики, поезії і прози, помножене на емоційний студентський запал і мудре виважене слово викладачів-філологів, професорів, поетів і письменників, яскраво продемонстрували під час літературного вечора. Захід, ініційований студентами філологічного факультету, засвідчив повагу, відданість і любов академічної спільноти Львівського національного університету імені Івана Франка до РІДНОГО УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА, яка ревно береже, шанує та розвиває державну мову і закликає до цього святого обов’язку й інших.
Молодь зі Східної України тягнеться до української мови, шукаючи підтримку й допомогу в колег із Львівського університету, виражає свій протест, видає україномовну продукцію, бере участь у різноманітних конкурсах, вступає до західноукраїнських ВНЗ. Таким чином, окреслюють нинішнім «політиканам» перспективний розвиток України як європейської держави, що твердо стоїть на мовному національному ґрунті, а не совєтського раба-виконавця із позиченим «общепонятным языком». Більше того, як показали дослідження, значний відсоток опитаних в Інтернеті респондентів із центральних, східних і південних областей виявляють бажання, аби їхні нащадки спілкувалися українською, попри власну двомовність.
З огляду на це особливої ваги набувають і заслуговують масштабної підтримки мовні ініціативи Львівського національного університету імені Івана Франка, який упродовж віків відстоював пріоритетні позиції української мови й заслужено набув символічного статусу охоронця українськості й надалі створюватиме та розвиватиме наш український світ на засадах національної гідності, культури, історичної пам’яті та мови.
Тетяна Шемберко,
доцент кафедри сучасного українського прикладного мовознавства