Учасники Карпато-Балканської геологічної асоціації. Зліва направо: Володимир Павлишин, Орест Матковський, Володимир Мельников, Євген Лазаренко, Ірина Гуцва (Польща), Людовик Барич (Югославія), Войцех Нарембський (Польща). Київ, 1977.
Чи не найвагомішим досягненням Євгена Лазаренка як мінералога є створення повнокровної, світового рівня наукової регіонально-мінералогічної школи. Про це в дуже авторитетному виданні «Горная энциклопедия» (1987. Т. 3) написано вичерпно лаконічно: «Е. К. Лазаренко – создатель украинской научной школы в области региональной минералогии».
Саме з іменем Є. Лазаренка пов’язують нове уявлення про мінералогію України, її унікальність, закономірності розподілу мінералів у земній корі, генезис і практичне значення мінералів. Видатний російський мінералог акад. М. Юшкін, оцінюючи у 1982 р. стан вивчення топомінералогії Радянського Союзу і віддаючи пальму першості Є. Лазаренку, зазначив: «Территория Украины является наиболее детально изученным в минералогическом отношении регионом страны».
Цим стислим висновкам передувала велетенська дослідницька і науково-організаційна праця вченого, завдяки якій у Києві фактично на порожньому місці у стислі терміни вдалося сформувати добре підготовлений творчий колектив, що безупинно вдосконалювався за такою методологією: кожний член колективу мусив знати основи регіональної мінералогії й водночас спеціалізуватися у якійсь вузькій галузі – кристаломорфології, кристалохімії, термобарогеохімії тощо. У цьому разі Євген Костянтинович вимагав, усіляко сприяючи, щоб усі вузькоспеціалізовані фахівці стали лідерами щонайменше в Україні. Так і сталося. Насамперед Євген Костянтинович тісно пов’язав розвиток мінералогії з функціонуванням двох ним заснованих і очолюваних структур – відділу регіональної та генетичної мінералогії (1944-1969 – у складі ІГН АН УРСР, з 1972 р. – ІГФМ АН УРСР) і Українського мінералогічного товариства.
Медаль імені академіка Є. К. Лазаренка
Євген Костянтинович спішно та результативно здійснював крок за кроком науково-організаційні заходи. Через два тижні після призначення на посаду директора ІГН АН УРСР домігся постанови Президії АН УРСР про призначення його завідувачем відділу регіональної та генетичної мінералогії (24 червня 1969 р.) (далі – Відділ).
Оригінально підбирав кадри для укомплектування Відділу. Він ефективно використовував усі можливості, у тому числі запрошував відомих фахівців з різних наукових центрів і вищих навчальних закладів СРСР, проте віддавав перевагу випускникам Львівського університету. Я запитав – чому? Тому що, наголосив Євген Костянтинович, геохіміки Львівського університету, завдяки наявності в ньому другої в світі за часом утворення кафедри кристалографії, отримують, як ніде в Україні, добротну кристалографічну підготовку, без якої мінералог – не мінералог. Далі Євген Костянтинович замахнувся на глобальну й досі живу наукову тематику «Мінералогічний опис України», яка охоплювала також питання космічної мінералогії. Щоденно дбаючи про озброєння Відділу науковим устаткуванням, Є. Лазаренко широким фронтом розгортав дослідження мінералів України, диференціюючи його на певні етапи.
Перший етап – підбиття підсумків мінералогічного дослідження архіважливих у науковому та практичному сенсі камерних пегматитів Волині, розпочатого ще у Львові. На одному із засідань УМТ, які регулярно проводили в ІГН АН УРСР, Євген Костянтинович доручив мені доповісти в контексті майбутньої книги про сучасну на той час мінералогію волинських пегматитів. Після обговорення доповіді, ґрунтовного аналізу рукопису він зобов’язав мене виправити наявні недоліки. Акцентував увагу на доцільності висвітлення прикладної мінералогії пегматитів, яке завершилося появою в монографії «Минералогия и генезис камерных пегматитов Волыни» (автори Є. К. Лазаренко, В. І. Павлишин, В. Т. Латиш, Ю. Г. Сорокін, 1973) оригінального розділу «Критерии поисков и оценки продуктивности камерных пегматитов». Книга отримала високу оцінку науковців і виробничників, особливо найавторитетнішого знавця пегматитів, московського мінералога А. Гінзбурга.
На другому етапі досліджень, який фактично розпочався ще на першому, Євген Костянтинович продемонстрував зразковий підхід до висвітлення питань мінералогії всесвітньо відомого гірничорудного регіону – Донецького басейну. По-перше, він залучив широке коло фахівців, особливо загальногеологічного спрямування, у співпраці з якими підготував досконалий вступ до мінералогії Донбасу, опублікований у першій частині монографії «Минералогия Донецкого бассейна» (Е. К. Лазаренко, Б. С. Панов, В. И. Груба, 1975). По-друге, організував і блискуче провів небачене широкомасштабне та предметне обговорення проблем мінералогії Донбасу на мінералогічній нараді в Комунарську (1971). Яскраві виступи, нові результати, жваві дискусії, які прозвучали на цій нараді, Євген Костянтинович вдало поєднав з кількарічними експедиційними роботами, допрацював з Відділом мало або зовсім не вивчені мінерали, результати досліджень яких органічно поєднав з літературним матеріалом і опублікував спільно зі своїми учнями у другій частині монографії (Е. К, Лазаренко, Б. С. Панов, В. И. Павлишин. Минералогия Донецкого бассейна, 1975).
Монографія отримала високу оцінку і з іншими книгами Є. Лазаренка та О. Поваренних була висунута на Державну премію в галузі науки і техніки СРСР.
Є. К. Лазаренко розповідає учасникам IV з’їзду КБГА про геологічні експонати біля корпусу геологічного факультету Львівського університету, 1958 р.
Не можу не згадати казус, який трапився з нами у зв’язку з публікацією «Мінералогії Донецького басейну». Впливові політики та вчені порадили Євгену Костянтиновичу особисто подарувати її першому секретарю Донецького обкому КПРС товаришу Дегтярьову і заодно обговорити з ним сучасні проблеми мінералогії Донбасу. Нам влаштували запис на прийом до нього, точно узгодивши число та годину, відповідно до яких ми з Євгеном Костянтиновичем прибули в приймальню секретаря. Євген Костянтинович каліграфічно виписав змістовний дарчий напис українською мовою і попросив секретарку занести книги секретарю, що вона й зробила. Ми просиділи чимало часу, проте нас не запрошували. Євген Костянтинович, як він умів, увічливо, з вибаченням попросив секретарку нагадати про нас. Розчервоніла секретарка дуже швидко вибігла з кабінету з нашими книгами і, вручаючи їх Євгену Костянтиновичу, нерозбірливо сказала йому приблизно таке: у нього немає часу, щоб витрачати його на таких, як Ви, а Ваші книги йому не потрібні. Пригнічений шеф розтлумачив мені «культуру» партійних лідерів, проте швидко відійшов – ми випили по 100 грамів і подалися на польові роботи.
Якось до мене в кімнату завітав Євген Костянтинович, розповів, як завжди, про останні наукові й політичні новини і насамкінець запитав: а чи знаєте Ви, що таке кирилінська тематика? Я сказав, що знаю, але мало. «Отож, терміново йдіть у Президію АН УРСР і з’ясуйте всі обставини підготовки проекту з кирилінської тематики (так учений люд називав престижні проекти, затверджувані Державним комітетом СРСР з науки та техніки, який очолював академік В. Кирилін), оскільки без нього ми не зможемо забезпечити посадами у Відділі всіх наших аспірантів». Запитую: «На коли потрібен проект?» – «На вчора».
У максимально стислий термін проект з мінералогії кварцу України підготовлений, відвезений у Москву Є. Лазаренком і в жорсткій конкуренції отримав позитивне рішення. А тим часом, допоки не запрацював кирилінський проект, Євген Костянтинович таємно платив зарплату випущеним аспірантам зі своєї кишені.
Третій етап досліджень був присвячений мінералогії ще одного басейну – Криворізького, який у радянські часи забезпечував 56 % товарного заліза Радянського Союзу. Він відбувався за методологією досліджень другого етапу, хоча і мав деякі особливості: експедиційні роботи проводили майже цілий рік – узимку в шахтах, улітку на поверхні та з рідкіснішою присутністю Є. Лазаренка, який у Києві намагався реформувати ІГН АН УРСР, витрачав на це багато нервів і часу, однак зустрів шалений супротив. Врешті-решт потужно спрацювали чорні партійні сили і звільнили Є. Лазаренка з посади директора ІГН АН УРСР. Московська комісія, яку очолював відомий академік В. Смирнов, рекомендувала Президії АН УРСР перевести Відділ до ІГФМ АН УРСР, що й було зроблено у вересні 1972 р.
Четвертий етап регіонально-мінералогічних досліджень реалізовували у Приазов’ї – регіоні, що має породи і руди, як і в інших частинах Українського щита, проте з властивою лише їм мінералізацією. Мінералогічну специфіку регіону Євген Костянтинович сприйняв адекватно, розуміючи, що вивчення регіону потребуватиме залучення широкого арсеналу фахівців. Водночас орієнтовно в 1976-1977 рр. Відділ якісно та кількісно був підготовлений до виконання будь-якого мінералогічного завдання.
Тим часом прогресував рак шлунка Євгена Костянтиновича. Відомий хірург О. Шалімов зробив розтин і, побачивши розвинені метастази, зашив. Невдовзі після операції в травні 1978 р. Євген Костянтинович героїчно провів у Керчі останню союзну нараду «Основные понятия минералогии», на якій у чотирьох зразкових за формою та змістом доповідях, останніх у його житті, дав вичерпний аналіз мінералогічної термінології.
Євген Костянтинович, долаючи біль і слабкість, інтенсивно працював над мінералогією Приазов’я, навіть перебуваючи на лікуванні в санаторії (Пуща Водиця, кінець літа 1978 р.), куди я йому, одного разу з Дмитром Возняком, привозив свіжі мінералогічні результати. Врешті-решт він здав рукопис «Мінералогія Приазов’я» до друку, ліг у лікарню, де, цілковито забувши про хворобу, захопився новим проектом – чотиритомною «Історією мінералогії», яку планував видати спільно з І. Шафрановським. Треба було бачити його очі, які на виснаженому хворобою ще недавно козацькому тілі випромінювали неймовірну енергію, силу духа, бажання творити. І так до самої смерті, яка настала 1 січня 1979 р.
Через деякий час видавництво «Наукова думка» повернуло мені рукопис на доопрацювання під кутом зору численних зауважень цензора. Приазов’я – край рідкісних металів, який у всі радянські часи був на гаку в цензорів. Довелося вилучити весь «секретний» матеріал, частково його закамуфлювати та розпорошити по розділах, цілком вилучити металогенічний розділ, посилити розділ «Типоморфізм мінералів». Монографія «Минералогия Приазовья» побачила світ після смерті Є. Лазаренка, у 1981 р.
Отже, 20 активних років дослідженгь (1958-1978), проведених під керівництвом Євгена Лазаренка, дали світу вісім фундаментальних монографій.
Володимир ПАВЛИШИН,
професор кафедри мінералогії, петрографії і геохімії
Київського національного університету імені Тараса Шевченка