Відкриття першого засідання комісії мінералогії і геохімії КБГА в Дзеркальній залі Львівського університету, 1961 р. Зліва направо: Є. К. Лазаренко, перекладач, С. Карамата (Югославія), А. Ф. Коржинський, В. Янович (Румунія), І. Костов (Болгарія).
Я завдячую долі, що звела мене з такою людиною, як Євген Костянтинович Лазаренко. Моє спілкування з ним почалося зі студентських років і продовжувалось до кінця його життя.
Перша зустріч відбулася 1948 р. у кабінеті декана, в якому молодий професор проводив співбесіду з абітурієнтами. Мені пощастило скласти успішно вступні випробування і стати студентом геологічного факультету. З цієї нагоди я разом з іншими першокурсниками почув його незабутні вітання як декана факультету.
Під час навчання слухали чимало талановитих педагогів, серед яких особливо виділялися лекції Є. К. Лазаренка. Вони були дохідливими, змістовними, вражали новизною та історизмом, читав їх українською мовою. Конспекти лекцій з курсу мінералогії досі зберігаються у моєму бібліотечному архіві і, проглядаючи їх інколи, я дивуюся, як вдавалося Євгену Костянтиновичу вкладати у них стільки фактичного матеріалу.
Завершилося моє навчання в Університеті написанням дипломної роботи, науковим керівником якої був проф. Є. К. Лазаренко – в той час уже ректор. З його рук в урочистій обстановці у Дзеркальній залі Університету я отримав 1953 р. диплом з відзнакою.
Майже щоденне спілкування з Є. К. Лазаренком почалося вже тоді, коли я навчався в аспірантурі під його науковим керівництвом та під час подальшої праці на кафедрі мінералогії на посаді асистента й доцента.
У 1957 р. я захистив кандидатську дисертацію «Минералогия гранитоидов осницкого комплекса Волыни», яка, з подання Євгена Костянтиновича, була надіслана на виставку кращих наукових робіт молодих учених у Брюссель. Таке подання було не випадковим. Адже в дисертацію увійшли матеріали моєї першої невеликої книжечки «Акцессорные минералы гранитоидов осницкого комплекса Волыни», опублікованої 1956 р. з ініціативи і за редакцією Є. К. Лазаренка, згодом перекладеної японською мовою і надрукованої 1957 р. в одному з японських журналів. Сприяла цьому також висока оцінка роботи геологічною громадськістю.
Уже в цей час Є. К. Лазаренко задумав створення мінералогічних зведень по окремих регіонах України і для втілення цього задуму залучав усіх працівників кафедри й аспірантів. Перше таке колективне зведення «Мінералогія вивержених комплексів Західної Волині» (автори Є. К. Лазаренко, О. І. Матковський, О. М. Винар, Г. М. Гнатів, В. П. Шашкіна) опубліковане за його редакцією 1960 р.
Найбільш пам’ятними і незабутніми були експедиційні поїздки, які відбувалися за участю Є. К. Лазаренка майже кожного літнього сезону, навіть у часи його великої ректорської зайнятості, а також екскурсії під час нарад, які проводили в Університеті, і під час виїздів на наукові конференції в межах Союзу та інших країн. Вони супроводжувалися не тільки роботою на геологічних об’єктах і збиранням різноманітного мінералогічного матеріалу, а й ознайомленням з історією і культурною спадщиною відвідуваних регіонів, які Євген Костянтинович знав достеменно.
Таких виїздів було дуже багато, усіх не перелічити. Євген Костянтинович був неперевершеним гідом. Він ретельно розробляв маршрути кожної поїздки, щоб якнайповніше ознайомити учасників з пам’ятними й історичними місцями відповідних регіонів України.
Особливо повчальною була його робота на відслоненнях чи в кар’єрах. Тут він вирізнявся великим ентузіазмом, захопленістю, миттєвим виявленням чогось цікавого і, особливо, роботою з молотком. Євген Костянтинович надзвичайно любив брати великі колекції взірців.
Пригадую нашу з ним поїздку у 60-х роках в Приазов’я. Це було після однієї з перших Всесоюзних нарад, присвячених закономірностям розміщення родовищ корисних копалин, що відбувалася у Києві. Найбільше нас вразили своєю мінералогією рідкіснометалеві гранітні пегматити Західного Приазов’я і масиви лужних порід Східного Приазов’я.
Уже не пригадую, скільки ящиків зібраних взірців було наповнено і як відправлено до Львова, але один з таких унікальних взірців маріуполіту з досить крупними тетрагонально-біпірамідальними кристалами циркону є й нині окрасою Лазаренківського мінералогічного музею.
Не менш цікавою була наша екскурсія після VII з’їзду Карпато-Балканської геологічної асоціації, що відбувався у Болгарії, де також був зібраний унікальний мінералогічний матеріал, який тільки завдяки Є. К. Лазаренку вдалося доставити до Львова й виставити у Мінералогічному музеї Львівського університету.
Надзвичайно насиченою, пізнавальною і приємною була поїздка на Поділля разом з Є. К. Лазаренком, Л. І. Колтуном, Б. І. Сребродольським та У. І. Феношин, під час якої ми набрали масу взірців з різноманітних геологічних утворень цього краю, побували в печерах Кармелюка на Хмельниччині, ознайомилися з Кривчицькими гіпсовими печерами на Тернопільщині та відвідали з нічлігом мою матір в с. Терпилівка Підволочиського району (тут я народився), яка раділа і плакала від зустрічі з моїми вчителями і друзями.
Є.К. Лазаренко і В.І. Павлишин весело шукають мінерали у підвалі. Київ, 1977.
Завершилася поїздка відвіданням садиби-музею Маркіяна Шашкевича у Підлиссі Золочівського району на Львівщині, оглядом пам’ятника, встановленого з ініціативи і за активної участі Євгена Костянтиновича. Такі експедиції були пізнавальними не тільки з професійного боку (ознайомлення з геологічною будовою окремих регіонів України, їхнім мінеральним розмаїттям), а й прекрасною культурознавчою і літературознавчою школою. Вони завжди супроводжувалися читанням віршів, у якому Євген Костянтинович був неперевершеним, і піснями, які він любив до безтями. Таке єднання поезії і пісні з красою мальовничої природи нашої землі залишило незабутні враження на все життя.
Є. К. Лазаренко вирізнявся надзвичайними організаторськими здібностями. Адже саме завдяки його ініціативі та наполегливості були створені Львівське геологічне та Українське мінералогічне товариства, низка видань («Минералогический сборник», «Минералогический журнал» та ін.), проведено десятки наукових форумів різних рівнів, громадсько-політичних і культурознавчих заходів тощо. Надзвичайно вражаючими залишилися у моїй пам’яті наукові форуми, які передбачали екскурсії й товариські зустрічі. На всіх таких форумах Євген Костянтинович задавав тон своїми блискучими доповідями і виступами.
Він був неперевершеним тамадою, швидко розкривався його талант декламатора, любителя пісні і танцю, джентльмена. Ніколи не забував про жінок і завжди третій тост проголошував за наше славне жіноцтво. Пам’ятними залишилися подібні товариські заходи на чолі з Лазаренком, присвячені різним датам, зокрема зустрічам Нового року в нашому сімейному мінералогічному товаристві кафедри, які проходили у помешканні нашого колеги Григорія Гнатіва на вулиці Драгоманова, 10.
Є. К. Лазаренка характеризували велика доброта і людяність, він був простим і доступним, чутливим до людського горя. Поважав людей не за чин, а за роботу, однаково ставився до професора і до робітника. Будучи ректором університету, він, коли заходив у головний корпус чи на факультет, вітався за руку не тільки зі своїми колегами, а й з черговим і двірником. Він майже не користувався ректорським транспортом для переїзду з факультету в ректорат. Щоденно, за винятком деяких обставин, починав свій робочий день з кафедри: робив обхід по музею, заходив у кімнати викладачів, аспірантів, у лабораторії, цікавився, як виконують те чи інше завдання, і давав нове. Майже ніхто не наважувався не виконати його завдання, а коли його запитували, на коли треба зробити, то він відповідав – на вчора.
Після переїзду до Києва Є. К. Лазаренко не поривав зв’язків з кафедрою, адже він залишився відповідальним редактором «Минералогического сборника», і приїжджав на засідання редколегії, брав участь в окремих заходах факультету й кафедри. Він постійно цікавився діяльністю кафедри, радів з її успіхів і боляче сприймав негаразди.
Пригадую, з якою радістю Євген Костянтинович зустрів моє повідомлення про завершення докторської дисертації. Після схвальної її апробації на факультеті мені дехто радив утриматися із захистом у зв’язку з тим, що саме в цей час відбувалися певні переміни у ВАК СРСР. Коли ж я приїхав з дисертацією у Київ, в Інститут геохімії і фізики мінералів АН УРСР, і розповів про ці застереження, Є. К. Лазаренко відповів: «Не слухайте нікого! Давайте роботу, і йдемо до директора». Через 20–30 хвилин була резолюція директора інституту з рекомендацією про заслуховування на двох відділах. Через день чи два, уже не пам’ятаю точно, відбулося успішне попереднє слухання з рекомендацією прийняти дисертацію до захисту. Шостого грудня 1975 р. відбувся прилюдний захист дисертації, після якого рішенням ВАК 8 квітня 1977 р. мені присуджено науковий ступінь доктора геолого-мінералогічних наук, а 25 листопада цього ж року присвоєно вчене звання професора по кафедрі мінералогії. Радість Учителя була безмежною, і, вітаючи мене, він сказав: «А Ви хотіли чекати!».
Наступні мої зустрічі з Є. К. Лазаренком відбулися навесні 1978 р. під час Керченської наради, яка була присвячена головним поняттям мінералогії. На цій нараді він, уже важко хворий, після операції, виголосив чотири доповіді й узяв активну участь в екскурсії та у різних розважальних заходах, але вигляд у нього був втомлений і сумний. Восени цього ж року я провідував його вдома, він тримався бадьоро, а хворобу, яка його мучила, вгамовував напруженою працею над монографією з мінералогії Приазов’я. Останній раз я відвідав його в лікарні. Євген Костянтинович був маломовним, худим, з ледь помітною властивою йому усмішкою.
Другого січня разом з іншими його учнями зі Львова я попрощався з ним, проводжаючи в останню путь. На траурному мітингу я дав клятву продовжити його починання і задуми, традиції, які він заклав у Львівському університеті.
На кафедрі мінералогії дух Лазаренка витав при житті, витає й після його смерті. Всі ми, його учні й послідовники, прагнемо всюди і в усьому наслідувати свого Вчителя. Працюючи 25 років завідувачем кафедри мінералогії, 16 років деканом геологічного факультету, а також відповідальним редактором «Мінералогічного збірника», я намагався робити усе по-Лазаренківськи.
Орест МАТКОВСЬКИЙ,
заслужений професор
Львівського національного університету імені Івана Франка