Виступ гурту “On the edge” (філософський факультет)
Відомо, що Львівський національний університет імені Івана Франка славиться талановитими у всіх жанрах мистецтва студентами. Саме для тих, хто має чим похвалитися, і для тих, хто є справжнім поціновувачем прекрасного, у нашому Університеті щорічно проводять фестиваль “Таланти Франкового університету”. Тішить, що дедалі більше студентів подають заявки на участь у конкурсі.
“Таланти Франкового університету” дають змогу виявити себе в номінаціях: пісенне мистецтво (соліст-вокаліст), пісенне мистецтво (вокальні та фокально-інструментальні гурти), інструментальне мистецтво, танцювальне мистецтво, театральне мистецтво (художньо-поетичне слово, літературно-музична композиція, театральна вистава, моновистава), оригінальний жанр.
Зазначимо, що більшість учасників у номінації “Пісенне мистецтво” мають такий же рівень, як зірки естради. Студенти вразили не лише голосовими якостями, а й умінням вільно поводитися на сцені, іти на контакт із публікою.
Дійство вдалося на славу й запам’яталося не лише учасникам, а й глядачам, більшість із яких, упевнена, наступного року спробує себе в “Талантах Франкового університету”.
Про враження від цьогорічного конкурсу, страхи і сподівання “Каменяр” запитав в учасників фестивалю. 
Лілія Колотило, студентка факультету іноземних мов:
– У цьому конкурсі беру участь уперше, адже навчаюся на першому курсі. Проте все своє життя я на сцені. Завжди брала участь у заходах художньої самодіяльності в школі, виступала з концертними програмами на міжнародних, обласних та міських фортепіанних конкурсах та фестивалях. Тож, вступивши у Львівський університет, вирішила не пасти задніх (усміхається). Щойно дізналася про проведення “Талантів Франкового університету”, одразу ж подала заявку й нині про це зовсім не шкодую.
Такі конкурси я, звісно ж, підтримую, бо вони дають змогу заявити про себе, свій талант, стимулюють особистий розвиток у тому жанрі, в якому ти працюєш. Задоволена і, безперечно, вражена кількістю учасників “Талантів…”!
Моя порада всім, хто боїться вийти на сцену: не варто боятися. Як на мене, тільки практика й упевненість у собі можуть здолати страх. Звісно, коли ти переживаєш, це свідчить про серйозне ставлення до заходу, бажання бути на висоті, але повірте, значно краще, коли ти спокійний, навіть трішки байдужий. Мені це завжди допомагає! Навіть якщо виступиш невдало, життя й далі триває, і не варто гризти себе, це абсолютно зайве! Отож не бійтеся, а просто отримуйте від свого перебування на сцені задоволення, і даруйте його всім глядачам!
Олександр Шевчук, студент історичного факультету:
– У конкурсі “Таланти Франкового університету” брав участь минулого року, у номінації “соліст-вокаліст” (лауреат ІІІ ступеня), а цьогоріч потрапив до номінації “вокально-інструментальні гурти”. Вирішив спробувати щось нове, тому організував дует. Чому подався на конкурс? Просто люблю співати, а такі конкурси – хороша можливість відпочити від навчання за улюбленою справою. Обожнюю конкурси й отримую від них багато позитивних емоцій!
Мої побажання майбутнім учасникам “Талантів Франкового університету” – не треба боятися! Якщо любиш свою справу, варто отримувати від неї задоволення.
Лілія Сахон, студентка факультету журналістики:
– “Таланти Франкового університету” відкрила для себе ще на першому курсі – у 2008 році. Чому наважилися взяти участь? Насправді це не найстрашніше, на що я наважилася! Завжди хотіла заспівати одну пісню, яка подобалася мені ще з дитинства, і от нарешті випала нагода. Мої одногрупники та однокурсники просили, щоб я виступила. От я й погодилася. Хочуть слухати, подобається їм, то нехай насолоджуються.
Конкурси люблю, але все залежить від учасника та членів журі. Якщо журі справедливе й оцінює об’єктивно, тоді все чудово. Захопливо провести час, розважити університетські будні – цікаво та корисно. Щодо цьогорічних “Талантів…”, то організація хороша. Але мікрофон… Треба співати впритул до нього, не відвертаючись ані на міліметр (усміхається).
Проте все це – речі побутові. Для мене сцена – це життя. На ній я щаслива. Не бійтеся сцени, не бійтеся звуку, не бійтеся світла прожектора чи суддів, не бійтеся залу, адже ніхто не знає, як правильно і що саме ви хотіли зробити і як заспівати. Головне – донести емоцію, почуття, аби самому відчути, як “мурашки по шкірі пішли”. Інколи страх вбиває будь-яке бажання. Усе ж, per aspera ad astra!
Юлія Гриценко
Фото Юлії Гриценко
та Олега Гордійчука