Упродовж двох століть, від часу започаткування у 1812 р. викладання перших педагогічних дисциплін, у розвиток педагогічної освіти та науки у Львівському університеті вписано імена багатьох відомих учених-педагогів.
Із-поміж загалу видатних організаторів педагогічної освіти та науки у Франковому університеті слід віддати належне відомому педагогу й науковцю Галині Олександрівні Паперній, 100-ліття від дня народження якої виповнилося цьогоріч. З нагоди ювілею педагога-вченого на кафедрі загальної та соціальної педагогіки відбулися науково-педагогічні читання. У виступах завідувач кафедри Дмитро Герцюк, доцент Тетяна Равчин, аспірант Христина Калагурка проаналізували життєвий і творчий шлях Г. Паперної, акцентували увагу на її новаторських педагогічних ідеях. Спогадами про непересічну особистість Галини Паперної поділися колишні колеги: Євгенія Сявавко, Ольга Неровня, Катерина Ятлух, її студенти Петро Пітило, Галина П’ятакова, онука Галини Олександрівни – Олена.
Галина Паперна народилася 20 квітня 1912 р. у м. Артемівську Донецької області в сім’ї службовців. Початкову освіту здобула в місцевій школі, а згодом продовжила навчання у спеціальній економічній професійній школі та Харківському інституті народної освіти. Перший педагогічний досвід майбутня дослідниця здобула в дитячих садках і школах рідного міста. Після закінчення інституту була скерована у м. Тираспіль, де більше року працювала методистом Наркомпросу АМРСР (Автономна Молдавська Радянська Соціалістична Республіка).
Після повернення в 1933 р. до Харкова працювала впродовж року завідувачем по педагогічній частині дитячого кінотеатру ім. Дзержинського, а наступні п’ять років – методистом у відділі народної освіти Дзержинського району м. Харкова.
У 1939-1941 рр. Г. Паперна навчалася в аспірантурі Харківського державного педагогічного інституту при кафедрі педагогіки, де водночас і викладала фахові дисципліни. У 1941 р. була евакуйована до Ташкента, де наступного року захистила кандидатську й отримала вчений ступінь кандидата педагогічних наук.
У 1944 р. дослідниця повернулася до Харкова, де виконувала обов’язки завідувача кафедри дошкільної педагогіки Харківського державного педагогічного інституту. Однак через поважні сімейні обставини залишила Харків і переїхала до Львова.
Науково-педагогічна та дослідницько-пошукова робота у Львівському університеті стала однією з найяскравіших сторінок життя Галини Паперної. У 1944 році її призначили на посаду доцента кафедри педагогіки та психології, у а в період 1949-1950 та 1953-1960 рр. вона виконувала обов’язки завідувача кафедри.
Науковий доробок Галини Паперної налічує понад 70 праць. Дослідниця ґрунтовно вивчала проблеми дидактики середньої та вищої школи – «Лекція у вищій школі» (1968), «Про предмет і основні принципи дидактики вищої школи» (1969), а також проблеми сімейного виховання – «Сім’я і школа» (1955), «Завдання сім’ї в навчанні дітей» (1957).
Найбільший наголос у педагогічних напрацюваннях Г. Паперної зроблено на питаннях історії педагогіки. Науково-пошукова робота дослідниці була спрямована на висвітлення низки дискусійних, ідеологічно заангажованих історико-педагогічних проблем.
В історії педагогічної науки Г. О. Паперна відома як дослідник високого наукового рівня педагогічної спадщини славетного письменника, науковця, громадського діяча Івана Франка. Серед її наукових публікацій, присвячених вивченню педагогічної думки відомого вченого, варто виокремити наукову працю «Іван Франко про народну освіту», у якій цілісно, системно й ґрунтовно представлено його ідеї про народну освіту, навчання й виховання української молоді, діяльність вчителя, виховне й освітнє значення дитячої літератури. Ця книга вийшла у 1946 році, після тридцяти років від дня смерті Каменяра. Хоча дослідження Г. Паперною педагогічних поглядів І. Франка було опубліковано в період панування єдиної ідеології, воно вражає науковою об’єктивністю, ґрунтовністю, відсутністю стереотипів та ідеологічних шаблонів у висвітленні гуманістичного світогляду, національних інтересів українського мислителя. У зазначеній праці та подальших наукових роботах Галина Олександрівна аргументовано, посилаючись на об’єктивні докази, ненав’язливо, відверто аналізує педагогічні погляди Івана Франка, що засвідчують видатного діяча як натхненного борця за демократичну, народну, національну за формою й водночас загальнолюдську гуманну освіту. Як зазначає Г. О. Паперна, Іван Франко палко бажав, щоб український народ зайняв почесне місце серед європейських освічених народів.
Г. О. Паперна – одна з перших дослідників педагогічної спадщини Івана Франка, яка обґрунтовує його ідеї освіти, навчання й виховання на підставі глибокого вивчення архівних матеріалів, зокрема періодичних видань, у яких він друкував свої статті або був редактором. Вона висвітлює педагогічні ідеї видатного письменника шляхом аналізу його наукових праць, статей, художніх творів. У дослідженнях Г. О. Паперної знаходимо ґрунтовний огляд наукового й літературного доробку Івана Франка педагогічного спрямування, що не знайшов належного висвітлення у педагогічній літературі. Це оповідання «Гірчичне зерно», повість «Перехресні стежки», поема «Панські жарти», стаття «Педагогічні тумани», у яких видатний письменник розмірковує над проблемами освіти, навчання й виховання. Вражає також мова наукових праць Г. О. Паперної, яка, передовсім, справді українська, тобто літературна, позбавлена русизмів, мовних шаблонів і неточностей; цілком відповідає сучасному стилю.
Увагу вченої завжди привертали проблеми рідномовного навчання, що найчастіше ставали каменем спотикання в розвитку вітчизняної школи. Г. Паперна віддавала належне тим педагогам, які сприяли розвитку таких ідей у власних працях.
До класиків педагогічної науки, які порушували вкрай необхідні педагогічні проблеми, у тому числі й ідею навчання дітей рідною мовою, вона зачисляла К. Ушинського. Г. Паперна належала до тих дослідників, які відстоювали ідею українського походження К. Ушинського. Яскравим прикладом цього є стаття (співавтор Ф. Науменко) «Великий педагог-демократ». Видатний професор Я. Струмінський у рецензії на неї писав: «[…] та ідея, котру Ви проводите в цій статті, ідея про українське походження Ушинського, висвітлення цього факту, що ігнорується великоруськими істориками й педагогами, це, звісно, правильно».
Одним із напрямів роботи кафедри, до якого активно долучалася Галина Паперна, стала пропаганда педагогічних ідей Антона Семеновича Макаренка. Дослідниця у співавторстві з Федором Науменком підготувала й опублікувала першу україномовну монографію «Новатор радянської педагогіки» (1948). А з наступного року Г. Паперна стала членом редакційної колегії науково-педагогічного збірника «А. С. Макаренко», який почав виходити з ініціативи Науменка.
Серед перших макаренкознавчих праць дослідниці, що побачили світ у збірнику «А. С. Макаренко», – «Великий педагог сучасності», «Стягнення і заохочення як метод виховання свідомої дисципліни в працях і в практиці А. С. Макаренка» (у співавторстві з Ф. Науменком), «Зустріч з Антоном Семеновичем [Макаренком]» й інші.
Вищезгаданий науково-педагогічний збірник став популярним у всьому Радянському Союзі та далеко за його межами, а львівські макаренкознавці стали знаними у світі. В одному з численних позитивних відгуків на це видання читаємо: «Так склалося, що Львівський університет імені Івана Франка став у нашій країні одним з основних пропагандистів педагогічної спадщини Антона Семеновича Макаренка. […] найперше бачиш, що серед авторів збірника Г. Паперна, Ф. Науменко, М. Година, Ю. Львова. І це добре. Це свідчить про те, що для всіх тема, пов’язана з життям і творчістю А. С. Макаренка, не є випадковою. […] Львівський збірник дуже цінний із різних наукових точок» (В. Проценко).
Дослідження Г. Паперної, присвячені А. Макаренку, залишаються актуальними й досі. Сучасні дослідники про її внесок у макаренкознавство в повоєнні часи пишуть: «Одним із перших пропагандистів цього етапу розвитку макаренкознавства стала Галина Олександрівна Паперна – одна з тих яскравих особистостей, які першими представляли макаренківський рух в Україні».
Загалом доробок дослідниці, присвячений вивченню життя й педагогічних ідей великої новаторки, налічує понад 30 позицій, які наповнені новизною, актуальністю й суттєво доповнюють макаренкознавчу складову.
Образ Галини Паперної як педагога успішно доповнювала її робота зі студентами, аспірантами та молодими дослідниками. Колишній студент Петро Пітила згадує свою наставницю як постать, яка втілювала ідеал педагога: «Вона завжди усміхалася, коли заходила в аудиторію. Це був добрий оратор, який виступав без ідеологічних шпаргалок. Галина Олександрівна вміла зацікавити, підказати та заохотити, а на практичних заняттях поводилася зі студентами, наче з рідними дітьми».
Друзі й колеги Галини Паперної додають, що вона була не лише добрим фахівцем своєї справи, а й чудовим організатором і керівником, вміла навколо себе збирати аудиторію однодумців. «А коли мала якийсь намір, – згадує О. В. Неровня, доцент кафедри психології Університету, колишня студентка Галини Паперної, – то без позитивної відповіді від керівництва не поверталася».
Ще однією, чи не найважливішою особливістю цієї дослідниці, була її відданість справі навчання й виховання молоді, якій зробила повну посвяту. Г. Паперна завжди говорила, що на роботу потрібно ходити, як на свято, а педагогіку читати цікаво, бо саме такою наукою вона і є.
Багата науково-педагогічна складова Г. Паперної засвідчує, що вона вчилась у великих педагогів: від Макаренка черпала великий оптимізм, від Ушинського вчилась давати якомога більше корисного своїй Батьківщині. 6 січня 1992 року Галини Олександрівни Паперної не стало, проте вона залишила велику науково-педагогічну спадщину для майбутніх поколінь.
Христина Калагурка,
аспірант кафедри загальної та соціальної педагогіки