(До ювілею Андрія Олександровича Содомори)
У кожному національному письменстві, крім давньогрецького, функціонують оригінальна й перекладна літератури. Залежно від історії нації роль перекладної літератури то зменшується, то збільшується, але загалом вона ніколи не втрачає своєї ваги. Особливістю Андрія Олександровича Содомори як творчої особистості є те, що цей видатний Майстер українського красного письменства має колосальний доробок і в оригінальній, і в перекладній літературі, оскільки своїми перекладами, оригінальними творами та критичними працями він збагатив душу української нації.
А. Содомора народився першого грудня 1937 року, а перед тим – третього листопада того ж року, – за вироком трійки НКВД Ленінградської області, в карельському урочищі Сандормох розстріляли М. Зерова, В. Підмогильного, Г. Епіка, М. Вороного, М. Куліша, П. Филиповича, О. Слісаренка, Мирослава Ірчана, К. Поліщука, С. Рудницького, А. Крушельницького та чимало інших інтелектуалів різних націй. Знищення таких Талантів, як М. Зеров, – це всенаціональна трагедія. Та доля подарувала Україні в тому ж році інший великий Талант.
А. Содоморі, синові священика зі села Вирів Кам’янко-Бузького району на Львівщині, дуже поталанило в житті. Рідне село прищепило любов до своєї землі, розуміння найкращих наших духовних традицій, подарувало атмосферу української пісні – козацької, стрілецької, повстанської. Ця атмосфера супроводжує його все життя, відчувається в перекладах, коментарях, оригінальній творчості. Андрій Олександрович навчався (1954-1959) на відділі класичної філології Львівського державного (з 1999 р. – національного) університету імені Івана Франка. Навіть в окаянні роки тоталітарного режиму цей університет був Франковим не лише іменем, а й суттю, і тут зберігалися глибокі традиції античності. Викладачі кафедри класичної філології, зокрема Ю. Мушак, М. Білик, Й. Кобів, перекладали твори античних авторів українською мовою й заохочували до цього своїх студентів. Від них уперше студенти почули (правда, спершу пошепки), про М. Зерова та його творчість. Але ця творчість владно скеровувала неофітів до живого світу античності.
Після закінчення університету Андрій Олександрович працював архіваріусом у Львівському історичному архіві, де панувала атмосфера середньовічної латини. Згодом упродовж довгих років викладав латину в Львівському медичному інституті, (з 1997 р. – Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького), де, до речі, працював над перекладом латиномовних трактатів, і нарешті з 2002 р. він знову у Франковому університеті, куди повернувся завдяки старанням Ректора – професора І. О. Вакарчука. Саме на університет припадає найурожайніший період творчості Ювіляра.
Подвижницька праця (Андрій Олександрович вірний батьківській науці: «Взявся за чепіги – не випускай з рук») розпочалася наприкінці 50-х років і виповнила вщерть його духовне єство. Ще студентом відчув А. Содомора великий потяг до перекладання античних творів, зрозумів, що переклад живить думку, збагачує виразові засоби мови, допомагає осмислити дійсність. 1961 роком датується перший його друкований переклад оди Горація «До друга». 1962 р. вийшов перший книжковий переклад А. Содомори новознайденої тоді в пісках Єгипту комедії «Відлюдник» чільного давньогрецького драматурга Менандра. Перекласти її здібному студентові довірив грецист світової слави професор С. Лур’є, що викладав у Львівському університеті в 1952-1964 роках та був для студентів не лише великим науковим авторитетом, а й наставником і дуже близькою та дорогою людиною. Таким чином Андрій Олександрович продовжив борозну, що її започаткував І. Франко, переклавши 1908 р. фрагменти Менандрової комедії «Право дитини» (опубліковано в «Літературно-науковому вістнику», т. XLI, кн. 1). На переклад А. Содомори як видатну подію в культурному житті України відгукнувся рецензією в «Літературній Україні» Г. Кочур 6 липня 1962 р. Ця увага визнаного Метра, передусім його критичні зауваження щодо мови перекладу, важила дуже багато для талановитого початківця. Зворушливо, що через 49 років, 17 листопада 2010 року, Андрій Олександрович став першим лауреатом Літературної премії імені Григорія Кочура Міністерства культури України за присвоєння українській культурі скарбів давньогрецької та давньоримської літератур. 1968 р. А. Содомора захистив кандидатську дисертацію про переклад поезії лесбійських ліриків українською мовою, визначивши кінцево напрям своєї наукової діяльності.
За довгі роки невтомної праці (не забуваймо, що після декількох років праці в архіві Андрій Олександрович постійно викладає у вищих навчальних закладах, де педагогічне навантаження неймовірно високе) А. Содомора суттєво збагатив українську перекладну літературу, а в рідній – есеїстику, поезію, жанри новели й мініатюри. Твори Андрія Олександровича друкують найчастіше львівські видавництва «Літопис», «Срібне слово» і «Піраміда«, київські «Дніпро» й «Основи», з журналів – «Всесвіт» та «Дзвін» (до 1990 р. – «Жовтень»).
Між 1962 та 2012 роками – низка перекладених творів: від давньогрецького поета Архілоха (VII ст. до н. е.) до окремих авторів новітньої літератури (поезії Й. В. Ґете, М. Ю. Лермонтова та ін.), що стали явищем великої культурної ваги. Серед перекладеного – твори найрізноманітніших жанрів, стилів, віршових та прозових форм. Найважливіший переклад – це повний український Горацій (1982), за що перекладача вшанували перекладацькою премією імені Максима Рильського Спілки письменників України (1986). Справжня звитяга Андрія Олександровича – переклади давньогрецької драми: комедій Аристофана (1980), трагедій Софокла (1989), Есхіла (1990) та Еврипіда (1993).
Набувши досвіду, Андрій Олександрович усе глибше занурюється в поетику першотвору, усе повноцінніше підбирає виразові засоби рідної мови, постійно збагачує свій стилістичний інструментарій, даруючи читачеві нові твори з найрізноманітніших пластів життя античності й новітніх епох. Тематичні зацікавлення перекладача сягнули ряду латиномовних творів Середньовіччя, Відродження та пізніших часів. Він збагатив нашу літературу «Салернським кодексом здоров’я» Арнольда з Вілланови, одного із знаменитих лікарів Середньовіччя (1975; 2011), твором «Подорож у східні краї» Вільгельма де Рубрука (1976), віршами Павла Русина з Коросна (першого українського латиномовного поета доби гуманізму, 1976), сатиричними та любовними піснями середньовічних мандрівних студентів-ваґантів (1979). А. Содомора переклав поеми «Метаморфози» Овідія (1985), «Про природу речей» Лукреція (1988) та «Моральні листи до Луцілія» мислителя Сенеки (1996). Серед перекладеного – найпопулярніші твори Овідія: «Любовні елегії», «Мистецтво кохання», «Скорботні елегії» (1999). Один з вагомих перекладів А. Содомори – це «Розрада від Філософії» С. Боеція (2002). До речі, цей твір, у духовно-культурному полі якого перебували й творили видатні європейські мислителі та письменники Середньовіччя та Відродження, ще в IХ ст. переклали англійською мовою за участю короля Альфреда Великого (849‑899). Невідрадні обставини нашого життя були причиною того, що ми фатально запізнилися з численними перекладами. Тож багато в чому Андрієві Олександровичу доводиться «доробляти» за минулі століття.
2007 р. вийшов друком переклад латиномовної поеми білоруського просвітителя й гуманіста М. Гусовського «Пісня про зубра» (1522, непересічний поетичний твір, написаний елегійним двовіршем, тисяча сімдесят два рядки). Переклад опубліковано із фаховими спостереженнями над оригінальним текстом, а також заувагами щодо проблем перекладу А. Содомори. 2008 р. у перекладі А. Содомори вийшли знамениті поетичні оповідки для дітей «Петер-Нечесаха» Гайнріха Гофмана (К., «Грані-Т»). 2009 року видано об’ємну збірку «Римська елегія» (твори малознаних досі українському читачеві Тібулла, Проперція, Овідія), присвячену світлій пам’яті Анатоля Перепаді – близького приятеля А. Содомори. Про те, як складно перекладати римські елегії, сповнені музики, мелодійного звучання, йдеться в статті Андрія Олександровича «Елегійна пісенність Альбія Тібулла: Слово та образ». 2011 р. виходять «Буколіки», «Георгіки» і «Малі поеми» Вергілія в перекладі А. Содомори. 2012 року він дарує рідному читачеві повну збірку елегій Теогніда, на що давно чекала українська література. Цього ж року вийшли друком переклади всіх відомих фрагментів пісень знаменитої Сапфо.
Особливість, сказати б, навіть унікальність літературної діяльності А. Содомори в тому, що широкий розмах його перекладацької практики поєднується з не меншою за обсягом та жанровим розмаїттям оригінальною творчістю. Як стверджує Андрій Олександрович у передмові («До своєї Ітаки…») до другого видання «Живої античності», саме творчість Горація спонукала його зреалізувати давню мрію – спробувати свої сили у власній прозі. Правда, потяг до писання прози відчував Андрій Олександрович ще в шкільні роки. Тут – коротка повість про Горація («Наче те листя дерев», 1982, 2002), прозова книга «Жива античність» (1983, 2003) – поетизована розповідь про великих Майстрів Слова: Гомера, Сапфо, Еврипіда, Вергілія, Горація; роман-мозаїка «Під чужою тінню» (2002); настроєві образки, психологічні новели, філологічні етюди («Сивий вітер», 2002); літературно-психологічні портрети («Лініями долі», 2003 – про філологів, зокрема викладачів-класиків Львівського університету). Герої його оригінальних творів – це здебільшого люди непомітні, що перебувають на марґінесах життя, але саме тому дуже цікаві й привабливі. А ще в доробку Андрія Олександровича – віршова збірка «Наодинці зі Львовом» (2005, де знаходимо епіграми, класичні сонети, мініатюри, ліричні образки тощо) та «Пригорща хвилин: образки, мініатюри, катрени» (2007; друге доповнене вид. 2012). Цікаво, що навіть у тому настроєвому перебуванні наодинці зі Львовом автора не покидають перекладацькі мотиви:
Старого Львова осене пливка,
Боецієвим словом – листоплинна!
В моїй душі ти солодко-гірка,
В твоїй руці – моя рука дитинна.
До мене мовиш мовою дощу,
Твоїм дощем листопадовим плачу,
Щонайтривкіший спогад ворошу,
А твого смутку – не перетлумачу.
І скільки б часу не перетекло,
Не відбіліло, не відзеленіло, –
В мені – твого Середньовіччя тло,
На марґінесах – зелено і біло…
Знаменитий здобуток А. Содомори – збірка новел, образків, філософських медитацій, присвячених Львову, під заголовком «Сльози речей« (2010 р.).
Тож побажаймо Ювілярові міцного здоров’я, нових творчих ужинків. Щоб велося завжди й у всьому: у Вашій шановній Родині, у Вашій талановитій душі і в нашій рідній Україні! Хай колісниця Вашого життя котиться по заквітчаній дорозі! Добра, удачі, світлого Чола і Серця на кожну мить у майбутньому!
Книжкам Андрія Олександровича побажаймо вдумливого читача по всій Україні та за її межами.
Роксолана Зорівчак,
професор Львівського національного університету імені Івана Франка
Фото Олега Гордійчука та Юрія Чабана