Один із корпусів нашого Університету знаходиться на вул. Дорошенка 41. Тепер тут географічний факультет, кафедра іноземних мов і Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка. Історія цієї будівлі і прилеглої території дуже цікава.
Колись на сучасній вул. М. Коперника стояла церква Святого Духа з дзвіницею, перебудована у ХVIII ст. з барокового костелу сестер домініканок, побудованого в 1722–1729 р. разом з монастирем. Костел та монастир домініканок були зведені на кошти фундаторки Теофілії з Ліщинських Вишневецької. Після касаційних реформ імператора Йосифа ІІ у 1783 р. ансамбль монастиря віддали українській громаді під новоутворену Греко-католицьку духовну семінарію (з 1929 р. – Богословська академія), а костел перетворено на семінарську церкву Святого Духа. Тоді в церкві був встановлений п’ятиярусний іконостас пензля художника Луки Долинського, різьбу до якого виконав Іван Щуровський.
У 1780-х рр. Греко-католицьку семінарію у Львові відвідав австрійський імператор Йосиф II.
Здавалось би, не цісарська це справа – перейматися інтригами педагогічних кадрів у якійсь там Галичині! Однак Йосиф II поставився до справи серйозно. «З тої причини відвідав він семінарію, не увідомивши о тім завчасно нікого, зустрівся з викладачами й студентами. Відтак у бесіді з Феслером повідомив, що вирішив відкликати того, бо не може бути ректором propter scandalum».
Семінарська церква Святого Духа була скромним однонавовим з півкруглою апсидою храмом під двосхилим дахом, який утворював трикутний фронтон на фасаді від вул. М. Коперника. Своєю архітектурою церква майже не виділялася серед одноманітної забудови колишнього монастиря. Стіни церкви були розписані художником Модестом Сосенком. У 1840-х рр. іконостас храму поновлений Мартином Яблонським.
Під час Другої світової війни (15 вересня 1939 р.) церква була знищена німецькою бомбою. Залишилася лише струнка триярусна барокова вежа-дзвіниця, яка входила до ансамблю церкви Святого Духа. Іконостас частково уцілів завдяки старанням мистецтвознавця Михайла Драгана, тодішнього директора Музею Львівської Богословської Академії.
Дзвіниця колишньої церкви Св. Духа – кам’яна, квадратна в плані, триярусна, з бароковим завершенням та витесаними з каменю вазами по кутах. Кожен із ярусів фланковано пілястрами та півколонами, вікна вежі мають півкруглі завершення. На вежі встановлено годинник з давнього Скиту Манявського (1786 р., відремонтований у 1987 р.). 1987-го р. із західного боку здійснено прибудову музейних приміщень. З 1990 р. у вежі-дзвіниці колишньої церкви Святого Духа розташовано будинок музею «Русалки Дністрової», відділ Львівської галереї мистецтв. За музеєм, на невеликій площі встановлений пам’ятник з бронзи засновнику «Русалки Дністрової» Маркіяну Шашкевичу (1811–1843 рр.) (скульптори: Дмитро Крвавич, Микола Посікіра, арх. В. Дубініна та Михайло Федик, 1990 р.).
У квітні 1942 р. в газетах «Львівські вісті» та «Краківські вісті» оголошено конкурс, програма якого передбачала виготовлення архітектурного проекту на відбудову церкви Святого Духа на вул. М. Коперника, 36 у Львові. Ідею проведення цього конкурсу, незважаючи на важкі воєнні часи та матеріальну скруту, подав ректор семінарії, а згодом митрополит і кардинал о. Йосиф Сліпий (його кабінет знаходився на другому поверсі семінарії, тепер – географічний факультет, к. 34).
На конкурс надійшло 15 робіт. Другу нагороду отримали автори девізів «Чорна точка у зеленій» Євген Нагірний і «Чорний хрест у колі» – Отто Федак у співавторстві з Олександром Пежанським. З усіх поданих тоді на конкурс проектів в оригіналі дотепер повністю зберігся лише один – проект архітектора Степана Гаврилюка під девізом «Собор».
У 1950-х рр. розібрали руїни церкви і влаштували спортивні майданчики. Сьогодні на цьому місці – новий корпус АТС (автоматичної телефонної станції).
Повертаючись до історії семінарії, нагадаємо, що вона мала назву «Генеральна духовна семінарія у Львові». Семінаристи вивчали теологію, і цей духовний заклад готував священиків із Галичини, Закарпаття, Пряшівщини, Крижевецької єпархії (Югославія), Семигороду та Хорватії. Першим її ректором став пізніший галицький митрополит Антін Ангелович.
Семінарія була наново перебудована в кін. ХІХст. Нові корпуси духовної семінарії збудовані у 1889 році за проектом Сильвестра Гавришкевича. На її території був сад, будівля – в периметральній забудові вулиці, впpитул прибудована до Поштамту і сучасних приміщень Телеграфно-телефонної станції й компанії «УТЕЛ» (Дорошенка, 43). До 1945 р. будівля знаходилася на території парку Греко-католицької духовної семінарії. У каплиці семінарії в 1927–1939 рр. був Святодухівський іконостас пензля Петра Холодного.
Наприкінці XVIII ст. семінарська земля сягала аж до вулиці Коперника; на території землеволодіння семінарії був дім Кредитового Земського Товариства. Пізніше кусень за куснем землі забирали. У часах Шашкевича на місці, де тепер Головна пошта, був ще великий сад, запущений, слабо опарканений, а в ньому – будиночки, де знаходилася служба семінарії. Далі були одноповерхові музеї, за ними – сад для вихованців, далі – церква з семінарією і знов городець, що примикав до палацу Сапігів. На вікнах семінарії були ґрати, що надавали будинкові вигляду в’язниці. Є анекдот, про те, що одного разу якийсь селянин уперто вдивлявся у будинок. Один з семінаристів почав глузувати з нього, а селянин відповів: «Смійся, смійся, якби ти був порядний чоловік, то за ґратами не сидів би!».
Семінарія відігравала дуже важливу роль в українському відродженні XIX ст. Тут закінчив богословські науки Маркіян Шашкевич, з гуртка богословів вийшли перші галицько-українські письменники. На спомин про Маркіяна Шашкевича в 1911 р. на мурах церкви вмонтували пам’ятну таблицю.
У семінарії навчався автор мелодії національного і державного гімну України о. Михайло Вербицький. Будинок духовної семінарії до 30-х років ХХ ст. мав сліди обстрілу з польсько-української війни. У листопаді 1918 р. в сусідньому будинку Головної пошти боронилася українська залога; поляки через семінарію дісталися до пошти, підпалили дах та відтіснили українців.
У 1929 р. зусиллями митрополита Андрея Шептицького на базі семінарії створено Греко-католицьку богословську академію. Пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому роботи відомого скульптора Андрія Коверка було встановлено у жовтні 1932 р. в саду Греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38.
Доктор мистецтвознавства Юрій Бірюльов писав: «Був це взагалі перший український пам’ятник в місті над Полтвою. Цікаво вирішена голова митрополита …. сміливо виразно вирізьблена в камені близько 1931 р. Виконуючи… монументальну статую (цілу постать), Коверко… реалістично потрактував голову, акцентуючи, однак, на стані натхнення священика, інакше змоделював узагальнений корпус тіла, з тяжкими, ритмічними фалдами (складками – автор) одягу.» У 1945 р. пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому, як і переважна більшість львівських пам’ятників, був знищений.
У 1939 р. з експансією Червоної Армії семінарію було закрито. Того ж року приміщення Львівської духовної семінарії по вул. Коперника стало власністю Львівського державного університету. Діяльність семінарії відновлена під час Другої світової війни.
У 1945 р. семінарія ліквідована совєтською владою. Більшість її професорів-викладачів було заарештовано і заслано до концтаборів; приміщення, майно і бібліотеку академії конфісковано, а випускники та студенти семінарії розсіялися по Україні та різних країнах світу. Семінарія існувала підпільно. За часів радянської влади у приміщенні знаходився гуртожиток студентів, спортзал (теперішні аудиторії №6 і №7) і військова кафедра, яка на поч. 1960-х років почала готувати офіцерів запасу зі студентів. У розпорядженні кафедри була навчальна техніка та озброєння, що розміщувалося у внутрішньому подвір’ї корпусу на вул. Дорошенка 41. У 1993 р. педколектив кафедри перейшов до об’єднаної міжвузівської військової кафедри при військовому інституті при НУ «Львівська політехніка».
У 1975 р. з головного корпусу університету туди переведено географічний факультет, який був створений у 1945 р. Деканами факультету були О. Ващенко (1945-1951), І. Сваричевський (1951-1952), П. Ситніков (1952-1953), П. Цись (1954-1964), М. Андріанов (1964-1968), П. Климович (1968-1974), Б. Лящук (1974-1976), Г. Міллер (1976-1984), Я. Кравчук (1984-2002), Я. Хомин (2003-2011), з 2011 – В. Біланюк.
На стіні колишньої семінарії та академії з боку вул. Коперника у 1997 р. встановлено великий бронзовий барельєф Патріарху УГКЦ, ректору Богословської академії Йосифу Сліпому (скульптор Юліан Савко, архітектор Р. Кичма). У грудні 2007 р. у дворику географічного факультету урочисто відкрили пам’ятну таблицю, присвячену 130-річчю від народження і 70-річчю від смерті фундатора національної землезнавчої науки, картографії та географічної освіти академіка Степана Рудницького. Текст таблиці: «У Львівському університеті навчався (1896-1899) і працював (1908-1919) фундатор новітньої української географії, картографії і землезнавчої освіти, академік Степан Рудницький (1877-1937)». В урочистому відкритті взяли участь і виступили заслужений професор університету О.Шаблій, проректор З. Мамчур, декан факультету міжнародних відносин М. Мальський. Посвяту пам’ятної таблиці здійснив о. Володимир з Греко-католицької церкви Святої Анни у м. Львові.
14 травня 2012 року у дворику географічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка відбулося урочисте відкриття першого у світі пам’ятника наплічнику. Непересічна подія зібрала знаних географів, академічну спільноту університету й представників міської влади Львова під спільним знаменом вшанування символу всіх мандрівників, дослідників і туристів. Зі вступним словом виступив декан географічного факультету Володимир Біланюк. Урочисто зняли накриття із пам’ятника Ректор Університету Іван Вакарчук, проректор з науково-педагогічної роботи Звенислава Мамчур і голова студентської ради географічного факультету Андрій Мичко.
20 грудня 2012 року на корпусі географічного факультету відкрили й посвятили меморіальну таблицю Олени Степанів.
Андрій Байцар,
доцент кафедри географії України
фото з фондів Музею історії Університету