До відзначення його 80-річчя (1931 – 2011)
У науковій діяльності Мирона Пилиповича Деркача, за освітою – біолога-фізіолога, за покликанням – біофізика, доктора біологічних наук, професора, засновника кафедри біофізики та математичних методів у біології, провідного науковця ЛНУ ім. Івана Франка та міжнародного рівня, можна виокремити три періоди.
Перший із них почався, коли Мирон Деркач, 21-річний юнак, закінчивши з відзнакою біологічний факультет Львівського університету (1952), вступив в аспірантуру Інституту фізіології АН СРСР (у тодішньому Ленінграді). За три роки праці в цьому відомому науковому закладі успішно закінчив аспірантуру захистом дисертації на тему “Дослідження безумовних та умовних рефлексів розширення судин у людини” і став кандидатом біологічних наук (1955). Невдовзі молодий науковець повернувся до Львова. Тоді саме з’явилися нові наукові напрями в біології, і М. Деркач став одним із засновників в Університеті Проблемної лабораторії радіаційних методів у біології (1957). Вона спеціалізувалася на застосуванні нових на той час методів “мічених атомів”, радіостимуляції іонізуючими випромінюваннями біологічних об’єктів та в дослідженні радіопротекторів. У 1958 – 1960 рр. М. Деркач був завідувачем лабораторії. НДР цієї лабораторії, біофізичного спрямування, сприяли залученню до цього напряму науково-педагогічних кадрів (тодішніх доцентів Я. Олійника, Г. Шавловського, М. Панасюка та ін.), а також підготовці майбутніх спеціалістів-біофізиків.
Наступний період, від початку 1960-х рр., знаменний математизацією біології та появою в Університеті ще одного з нових наукових напрямів, а саме біоніки – дослідження принципів будови та функціонування біосистем для застосування цих принципів у технічних системах. Йдучи в ногу з часом, Мирон Пилипович – молодий доцент кафедри фізіології людини та тварин і лектор курсу “Біофізикa” та “Біометрія”– створює в Проблемній лабораторії Науково-дослідну групу біоніки та моделювання фізіологічних процесів (1963) і стає її науковим керівником. Починає проводити НДР у галузі біофізики мовної комунікації, зокрема – вивчення і моделювання слухового сприймання мовних сигналів, чим зацікавився ще в Ленінграді (в Інституті фізіології ім. І. П. Павлова, у лабораторії проф. Л. Чистович).
Двадцятиліття 1963 – 1982 рр. – період плідних досліджень Мирона Пилиповича в галузі аналізу, синтезу та розпізнавання мовних сигналів. Він – науковий керівник держбюджетних НДР із проблем біофізики мовної комунікації. Насамперед розробляли методику моделювання слухової рецепції – одержання спектрограм мовних звуків, потім виконували тему кафедрального плану – “Фізіологічні механізми мовної діяльності людини” (1960 – 1975).
Продовжили дослідження темою, координованою АН СРСР із проблеми “Біофізика” –“Фізіологічні механізми сприймання мови та їх програмне моделювання” (1970 – 1975) і темою, координованою також АН СРСР ще й з проблеми “Кібернетика” – “Інформаційні механізми сприймання мови та їх програмне моделювання в системах з елементами штучного інтелекту” (1975 – 1980).
Завершилися ці розробки держбюджетною темою, яка входила в план важливішої тематики НДР АН СРСР – “Комплексне дослідження біофізичних та інформаційних механізмів сприймання мови, що забезпечують розпізнавання акустичних мовних образів і розуміння мови” (1980 – 1985), виконання якої у Львівському університеті було продовжено й остаточно завершено 1990 р.
За результатами досліджень, уже в 1971 р. в Києві, на об’єднаній Вченій раді з фізіології та біофізики, захистив докторську дисертацію на тему “Дослідження мовного сприймання в розпізнавальних моделях”. Наукову діяльність Мирона Пилиповича та його лабораторії представляли в численних доповідях на тогочасних республіканських, всесоюзних та міжнародних симпозіумах: періодичних школах-семінарах АРСО – “Автоматичне розпізнавання слухових образів” (1969 – 1984), акустичних конференціях (1971 – 1977), міжнародних конгресах психологів (1976) та фонетиків (1980). Про визнання його наукових досягнень свідчить те, що Всесоюзний семінар АРСО-8 у 1974 р. проведено в Університеті, на базі н/д групи біоніки та створеної цього ж року кафедри біофізики, з участю понад 300 науковців, зокрема з-за кордону. М. Деркача та його співробітників запрошували на конференції з мовної комунікації в США (1972, 1976), Швецію (1974), Францію (1976), Польщу (1980, 1981). На жаль, поїхати не довелося – тільки публікував доповіді в працях тих симпозіумів.
Незважаючи на значні труднощі отримати в ті часи закордонне відрядження, Мирон Пилипович усе ж мав нагоду студіювати та працювати в наукових центрах із дослідження мови за кордоном, а саме в Королівському технологічному інституті (Швеція, 1970) та Університеті Флориди (США, 1979). За експериментальними результатами цих робіт, на унікальному обладнанні він уперше одержав, фонетично декодував та каталогізував динамічні спектрограми всіх складів російської (української) мови, а також уперше сформулював і змоделював на ЕОМ (1976 – 1978) теоретичні принципи дедуктивної стратегії сприймання мови – генерація гіпотез у пам’яті розпізнавальної системи та їх верифікація за акустичним мовним потоком (опубліковані в працях І Міжнародної наради з природної комунікації з комп’ютерами, Варшава, 1980).
Наукова школа М. Деркача стала відомою не тільки в Україні. До нього в лабораторію приїжджали вчитися “читати” спектрограми “видимої мови” спеціалісти, зокрема з Москви та Ленінграда. На базі Університету відбувалася зазначена вище Всесоюзна школа-семінар “АРСО-8” (1974) з участю з-за кордону фахівців. Під його керівництвом успішно працював аспірант із Румунії Й. Богос, який захистив кандидатську дисертацію (1976), а також стали кандидатами наук співробітники н/д групи біоніки – згодом доценти кафедри біофізики та математичних методів у біології – Р. Гумецький (1976) і М. Чабан (1987).
Мирон Пилипович є автором та співавтором понад 100 наукових праць, зокрема монографій: “Восприятие речи в распознающих моделях” (1971), “Динамические спектры речевых сигналов” (1983). “Динамические спектры речевых сигналов” ректорат Університету представив на здобуття Державної премії як найкращу монографію у вищому навчальному закладі. Одним із застосувань його розробок було отримання авторського свідоцтва на винахід “Спосіб ідентифікації диктора (людини за її голосом)” (1980), а також численні госпдоговірні НДР, зокрема тема “Розробка системи розпізнавання мовних команд для задач голосового керування телевізором” (1980 – 1982), у робототехнічних системах, АСУ та ін.
Враховуючи специфіку наукових робіт, для їх виконання М. Деркач умів згуртувати спеціалістів із різних галузей знань. Під його керівництвом у різний час працювали: біологи (М. Чабан, Л. Мелень, Г. Вандакурова, А. Стець), інженери (Р. Гумецький, Л. Мішин, В. Мазур, Б. Баб’як), фізики (Р. Григорчук) і математики-програмісти (М. Оверченко, Б. Гура, Д. Марчук, І. Маслій).
Особливо варто виокремити організаційну й педагогічну діяльність проф. М. Деркача як засновника і в 1974 – 1982 рр. першого завідувача кафедри біофізики та математичних методів у біології Львівського університету. Він був незмінним лектором загальних курсів “Біофізика” та “Математичні методи у біології” (понад 20 років), багатьох новітніх спецкурсів (наприклад,“Біокібернетика”), автором перших українських навчальних посібників для університетів: “Основи біофізики” (1967), “Курс біометрії” (1972 – 1974) та “Курс варіаційної статистики” (Київ, 1977).
За час його дворазового обрання деканом біологічного факультету (поч. 60-х, поч. 70-х) в Університеті значно розширилася тематика НДР біофізичного спрямування, виконуваних науковими установами факультету, які було реорганізовано в Проблемну лабораторію радіаційної та фізико-хімічної біології (тематикою в галузі радіобіології керував проф. Б. Сухомлінов, в інших фізико-хімічних наукових напрямах – проф. І. Шостаковська). Для впровадження в наукову роботу та навчальний процес сучасних математичних і комп’ютерних методів на факультеті організували Міжкафедральну комп’ютерну лабораторію математичних методів у біології (з 1981 р. її науковим керівником був М. Деркач, завідувачем лабораторії – Б. Паляниця), на базі якої діяла НДЛ математичного моделювання біофізичних систем (до 1996 р.), яка під керівництвом доц. Р. Гумецького продовжувала виконувати держбюджетні та договірні НДР із зазначеної вище мовної, а також з іншої біофізичної тематики, яку започаткував Мирон Пилипович. За багаторічну діяльність в Університеті професора М. Деркача нагородили медаллю “Ветеран праці” (1982).
Третій період науково-організаційної діяльності Мирона Пилиповича проходить у міжнародному масштабі. У 1982 – 1983 рр. він – провідний спеціаліст із фундаментальних наук у Секретаріаті ЮНЕСКО (Париж), 1983 – 1991 рр. – директор Регіонального бюро ЮНЕСКО для Південної та Центральної Азії (Нью-Делі, Індія) та представник ЮНЕСКО в Індії. Після повернення до Львова, у 1992 – 1999 рр. – організатор і голова Львівського клубу ЮНЕСКО (що діє на громадських засадах при Львівському університеті). У цей час Мирон Пилипович займається також публіцистичною діяльністю в галузі екології, охорони природної та культурної спадщини, з проблем універсалізму та наукової етики. За внесок у розвиток науки професора М. Деркача номінували Почесним званням доктора наук Міжнародного університету ООН (1992).
Богдана Паляниця, завідувач комп’ютерної лабораторії математичних методів у біології, член Українського біофізичного товариства,
Роман Гумецький, доцент кафедри біофізики та біоінформатики