Щороку останньої суботи березня двері в старовинній будівлі на вул. Валовій, приміщенні колишнього Львівського музично-педагогічного училища ім. Ф. Колесси, а нині – факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка, відчиняються не для студентів, які навчаються в його стінах, а для сотень випускників, котрі з нетерпінням чекають нагоди знову потрапити в рідні мури й поспілкуватися з колишніми викладачами та “однокашниками”.
Я – одна з них, щаслива володарка диплома з відзнакою ЛМПУ ім. Ф. Колесси 20-річної давності. І куди не закидала б мене доля всі ці роки, завжди чекаю першого весняного місяця, щоб потрапити у зворушливу теплу атмосферу рідних і близьких за духом людей. З острахом і захопленням відчиняю масивні двері старої споруди, і час відступає перед напором усмішок, жартів, доброзичливих розмов і, звісно, музики…
Не була винятком і цьогорічна зустріч випускників “Зустріч поколінь”, тим більше, що її присвятили ще й 350-річчю ЛНУ ім. Івана Франка, яке гучно святкує цього року вся наша університетська громада. Ця знаменна подія відбулася в концертній залі факультету культури і мистецтв. Променисті очі товаришів, однодумців, колег запалили вогонь довіри, що панував між учасниками зустрічі різних поколінь в обговоренні “за круглим столом”, у виступах і жвавих дискусіях, які перемежовувалися спогадами про роки навчання. У цьому й полягає унікальність закладу – в незвичайній єдності студентів і викладачів, партнерських стосунках, розумінні та підтримці. Ще в студентські роки викладачі намагалися ліпити з нас не лише професійних музикантів, а чесних, порядних, відданих людей. Вони вміли розпізнавати унікальний талант, притаманний кожному, даючи змогу розвивати його й водночас не забувати про інші напрями музично-педагогічної діяльності, що дало поштовх багатьом із нас, випускників, знайти свій творчий шлях у дорослому житті, живило бажання не зупинятися на досягнутому…
Так повела мене звивиста життєва стежка, що вже чимало років я “заплуталася” в розмаїтті педагогічних тенет і на запитання: “Як побудувати процес навчання, щоб запалити Божу іскру в кожному, хто переступить поріг навчального закладу з надією на отримання знань?” намагаюся відповісти викладацькою і науковою діяльністю. Що спонукало мене до педагогічних пошуків? Чи не згадка про роки, проведені в ЛМПУ? Адже унікальність закладу – у високому професіоналізмі викладачів, дбайливому ставленні до кожного студента, створенні творчого комфортного середовища, яке сприяло розвиткові кожної особистості.
Мушу наголосити, і думки учасників “Зустрічі поколінь” на тому зійшлися, що особливе значення для виховання молоді мають і глибокі національні традиції, і традиції самого закладу, що їх передавали з покоління в покоління, і участь студентів у різноманітній колективній діяльності: хорах (мішаному, чоловічому, жіночому, окремих хорових класах), ансамблях, оркестрах тощо. Діяльність у цих студентських колективах сприяла єдності всіх учасників навчального процесу, дружнім стосункам та єдності студентської спільноти.
Пригадую час, коли рідний зал був наповнений звуками, як невтомний вулик, рідний заклад, де раніше за кожними дверима лунала музика, дивували кришталевими переливами розмаїття інструментів, джерельними потоками зливалися в єдину ріку вокальні партії… Не було порожнього кабінету, місця на стільцях у коридорах: тут зажди займалися “народники” (вдосконалювали техніку на баяні, акордеоні, домрі тощо). І допомагали нам у всьому наші любі викладачі. Вони були для нас, молодих, не лише вчителями, а й наставниками, порадниками… Чимало з них є для нас друзями на все життя, вони завжди впізнають на вулиці, пам’ятають і щиро тішаться з наших успіхів чи переживають за наші невдачі. Багатьох із цих людей немає сьогодні з нами, але пам’ять про них житиме… Сьогодні, 20 років після закінчення, не можу не згадати своїх улюблених викладачів Ю. Кірпатовську, М. Телюка, Р. Ведмедьку, Ю. Анткова, М. Антків, М. Галій, Є. Федоренка та інших…
Тож і учасники зустрічі зійшлися на думці, що аби зберегти й примножити славу та велич рідного навчального закладу, насамперед потрібно відновити й розвинути колишні традиції.
Зустріч завершилася урочистим концертом студентів факультету та випускників різних років, особливо вразив присутніх виступ народного артиста України, одного з провідних баритонів світу, колишнього випускника ЛМПУ ім. Ф. Колесси Степана П’ятничка. Його оксамитовий голос линув під склепінням старовинної споруди і навіював незабутні спогади… Бурхливими оплесками учасники зустрічі привітали чарівний голос випускниці, асистента КММ І. Штурман, мішаного та чоловічого хорів, виступ гурту “Марвінок”….
Дуже шкода, що цьогоріч не зміг бути присутнім у нашому колі мій хороший товариш і одногрупник, а нині народний артист України, соліст Національної опери України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Сергій Магера. Проте думками він був поруч із нами, про що свідчить текст його вітальної телеграми: “З нагоди ювілею “Зустрічі поколінь” дозвольте привітати вас, шановні випускники, професорсько-викладацький склад, гості нашого поважного закладу – храму мистецтв, ЛМПУ ім. Ф. Колесси, колектив якого вписав яскраву сторінку в розвиток музичної освіти України. Сьогодні ці традиції знайшли продовження на факультеті культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка. Доброю традицією стало проводити урочисті зустрічі випускників. Радий вітати вас на цьому хвилюючому і величному вечорі. Життя невпинно біжить, залишаючи прекрасні спогади, а пам’ять свято береже все найдорожче, тож забудьте всі свої щоденні турботи, пригадайте чудові роки юності. Приємного вам вечора, дорогі друзі. Завжди ваш – С. Магера”.
Ще раз повертаюся до роздумів: у чому ж феномен цього закладу? Як впливає навчання в ньому на подальшу долю вчорашніх студентів? І що дали роки навчання в ЛМПУ саме мені? Бо наукова і викладацька діяльність – насамперед творча діяльність, яка вимагає нестандартних рішень, інноваційних методів, пошуків ефективних засобів та форм навчальної діяльності. Риторичне запитання! Адже відвідавши багато навчальних закладів у США, Канаді, Польщі, Норвегії, я ніколи не бачила такого непересічного “оплоту” партнерської, гуманістичної педагогіки. І саме ці засади намагаюся втілювати у своїй викладацькій роботі. А музична освіта і нині спонукає до творчого пошуку в науковій діяльності, вчить формувати щирі стосунки зі студентами і завжди звіряти свої кроки з еталоном людяності, що має назву ЛМПУ…
Щороку останньої суботи березня риплять старі важезні двері факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. Івана Франка, наче скликаючи у своє лоно вчорашніх вихованців. Хто ви, наші вчорашні студенти? Як вам живеться? Якими стежками розбрелися ваші професійні шляхи широким світом? І їх розповідь про сьогоденне буття підхоплять щирі погляди студентів-першокурсників, що обрали сьогодні цей факультет для здобуття омріяної освіти. Виправдайте їх сподівання, станьте для них взірцем, щоб вони, як і ми, ніколи не пошкодували про те, що провели роки своєї юності в мурах цього храму мистецтва і науки…
Наталія Горук, асистент кафедри загальної та соціальної педагогіки, випускниця ЛНУ ім. Івана Франка 2000 року та ЛМПУ ім. Ф. Колесси 1991 року