Серебреник часів князя Володимира.
Досі над українським прапором, що увінчує купол Верховної Ради України, височить п’ятикутна зірка – символ сумнозвісного СРСР, політичний режим якого нещадно нищив українську націю та все, що з нею пов’язане. Але чи справедливо це щодо Державного Герба України?
Коли змінюється якась політична система, то в цю ж мить і змінюється символіка, яка нашвидкуруч фабрикується або нав’язується у вже готовій формі. Проте, беручи до уваги минулий воєнний атеїзм комуністичного “безладу” й сучасний стан справ, як сказав класик: “маємо, що маємо”…
Символи як виразники смисложиттєвих орієнтирів для етносу, народу чи нації є надзвичайно важливими. За їхньою допомогою можемо відчитувати минуле в його найяскравіших вираженнях. А без минулого, як ми розуміємо, майбутнє має туманно-присмеркові перспективи…
Звертаючись до поняття “символу”, зазначимо також, що з грецької мови “symbolon” – “знак”, “прикмета” – тісно пов’язаний із однокореневим дієсловом “symballo” – “скидаю в одне місце”, “зливаю”, “з’єдную”, “зшиваю”, “зіштовхую”, “порівнюю”, “обдумую”, “заключаю”, “зустрічаю”. І це розуміється як поєднання в єдине двох (наприклад, дихотомія “реальність-ідеальність”, “минуле-майбутнє” тощо) речей, які доповнюють одна одну. На рівні архетипів, підсвідомості, як сни нерозривно пов’язані із життєдіяльністю людини, так і наш Малий Герб України – виразник ментального та культурного коріння – впливає на установку підсвідомості кожного українця, безпосередньо стосувався “поліетичного” життя наших предків, починаючи від часів Київської Руси… Однак до 1816-го року (дата виходу в свівпраці російського історика М. Карамзіна “Історія держави російської”) слово “тризуб” вживалося тільки у значенні тризубих вил, – сільськогосподарського знаряддя праці. А таке наймення Державного герба прижилося завдяки майже двохсотлітній практиці культивування в Україні російського імперіалістичного дискурсу (системи мовних і позамовних практик), який передбачав розуміння українства як чогось маргінального та колоніального, по відношенню до “метрополії – Росії-матушки”. І в цьому немає вини М. Карамзіна, який, описуючи “серебреники” і “золотники” князя, просто порівняв наш герб із “тризубцем”. Це швидше фактична несправедливість, коли, за Конституцією України, Малий Державний Герб ми часто називаємо “тризубом”.
“Ну добре, – скаже хтось, – а які є варіанти, щоб уникнути цього “приниження” національного символу; як назвати одним словом те, що сьогодні називається в народі “тризубом”; як його називали до 1816-го року?”.
У літописах однозначну відповідь на це питання ми навряд чи знайдемо. Проте кинути промінчик світла може хіба що беззаперечність загальновідомих фактів, про які говорять різноманітні джерела історії світової. Тож посилаючись на “Повість временних літ” літописця Нестора, такі відомі сьогодні дослідники національного Герба України, як Олександр Бєлов і Георгій Шаповалов, у праці “Український тризуб” (2008 р.) у цьому ключі згадали про похід князя Володимира на місто Корсунь “город грецький: узявши це місто й охрестившись та обручившись там із візантійською цесарівною Анною, повертаючись у Київ взяв він …мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне й ікони на благословення собі”. До слова, Климент був учнем апостола Петра і в І ст. н. е. став єпископом Риму. За активну пастирську діяльність на цій посаді імператор Траян у 98-му році засудив Климента на вічне заслання до Криму на каторжні роботи в каменоломнях біля Херсонесу (пізніше Корсунь, а зараз – Севастополь). Але, як повідомляють церковні історики, і на засланні Климент обертав на християн тисячі язичників і навіть творив дива… Ця апостольська діяльність Климента у Херсонесі стала відомою Траяну та викликала його страшний гнів. За наказом імператора-язичника, восени 101 року Климента втопили в морі. Йому прив’язали на шию залізний якір і кинули у воду в бухті, що зараз називається Козача. Охоплені великим жалем учні Климента й охрещені ним люди, які були присутніми при страті, почали ревно молитися, щоб знайти його мощі. І сталося диво: на очах у них море почало відходити і відкрило тіло мученика, який лежав на морському дні, наче на кам’яному ложі, разом із якорем. І відтоді це диво відбувалося в день смерті Климента щороку впродовж багатьох століть. Зокрема про це можемо довідатися зі згадок архидиякона Феодосія (VІ ст.), який організовував прощу на Святу Землю, одним із пунктів якої був Херсонес, місто на той час дуже шановане. Так, він писав: “…також місто Херсон, що біля моря Понта; там перетерпів муки святий Климент; гробниця його в морі, де кинули його тіло; цьому святому Климентові прив’язали на шию якір, і тепер у день його пам’яті весь народ і священики сідають у лодії, і, коли припливають туди, море висушує шість миль, а на місці, де перебуває гробниця, розкидають намети й споруджують вівтар, упродовж восьми днів служать там Літургії, і Господь робить там багато чудес: виганяють бісів, і якщо хтось із одержимих отримає можливість доторкнутися до якоря й доторкнеться, то зараз зціляється”. Як зазначають згадувані О. Бєлов та Ю. Шаповалов, це є також надзвичайно важливим свідченням існування в Корсуні протягом майже дев’ятиста років вшанування християнами святого Климента й особливого культового значення предмета його мученицької смерті – якоря.
Відомо також, що ІХ ст. датується віднайдення мощів Папи Климента Римського рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, що відродило пошанування святого й повернуло Херсонесу честь і славу володіння святинею. Вони організували пошуки мощів св. Климента та знайшли їх разом із якорем. Ці святині були перевезені у Херсонес і стали місцем поклоніння християн. Частину мощів тоді ж Кирило та Мефодій вивезли до Риму, де було засновано базиліку, а пізніше, у ХІІ ст., собор Святого Климента.
Цей розірваний прапор України у грудні 2012-го року замінили, а п’ятикутну зірку – ні.
Тож, як пишуть далі поважні дослідники, охрестившись у Корсуні, князь Володимир повернувся до Києва не лише з мощами святого Климента. Саме в Корсуні Володимир, обравши для себе і для своєї держави нову віру, обрав у якості особистого і державного знака символічне зображення, яке поєднало в собі зображення двох священних для християн Корсуня предметів – хреста, на якому розіп’яли Ісуса Христа, і якоря, яким втопили Климента. Саме цей символ, що уособлював головні християнські чесноти – Віру в Ісуса Христа і Надію на спасіння – й розмістив на своїх монетах князь-хреститель Володимир, а пізніше його сини – князі Святополк і Ярослав. Потім цей стилізований символ також зображали, хоча й частково, на прапорах та гербах козацьких гетьманів, а пізніше – у Січових стрільців та на державній символіці УНР. Щось схоже також зустрічаємо в традиції встановлення над куполами церковних святинь хрестів із елементами якоря знизу…
Варто також зазначити, що цей стилізований символ, в основі якого лежить “хрест-якір”, має багато різноманітних інтерпретацій: анаграма “ΒΑΣΙΛΕΥΣ” (по-грецьки – Василій – “цар”, “володар”; друге ім’я Володимира Великого, яке він отримав вже при охрещенні), князівський титул “Володимир на столҍ а се єго сребро”, “Володимир, а се єго злато” або “ВОЛЯ”. Проте, ці вищевказані вторинні значення (конотати) не суперечать і не виключають первинного значення, а саме – “хрест-якір”.
Окрім цього, хтось вбачає в руському гербі символ троїстості, світильник (трикирій), корогву, візантійського скіпетра, скандинавські руни, булаву, “Трідент” грецького Нептуна, “Трішулу” індійського Шіви, птаха-голуба чи сокола, який кіперує… Цей перелік можна продовжувати аж до вбачання в ньому тризубих вил… Однак це – не “тризуб”, а “хрест-якір” – основа герба Київської Русі – Малого Державного Герба України. Тож сьогоднішній національний символ є дещо неповноцінним без хреста зверху, незважаючи навіть на те, що в цю ж києво-руську добу, ймовірно, існували варіанти так званого “тризуба” без хрестового завершення…
Сьогодні, може, хтось вбачає у хресті якесь песимістичне значення замість правдиво-оптимістичного символу віри в Бога, який в особі Ісуса Христа приніс себе в жертву заради нашого відкуплення від гріха, і який воскрес із мертвих, даруючи нам “якір” – пристанище, надію на спасіння.
Тому хочеться нам цього чи ні, але хрест є невід’ємним елементом первинного значення києво-руського й українського гербів відповідно.
Борис ГАРАСИМІВ,
студент 5-го курсу
факультету культури і мистецтв