Тарас Шевченко поступово займає належне йому місце в контексті світовому, у пантеоні вселюдської культури, серед її велетів, геніїв непроминальної слави. У колах українських іммігрантів та їхніх нащадків Т. Шевченко відомий з патріотичних міркувань як найсвятіший символ до болю коханої та в більшості випадків навіки втраченої Вітчизни. Попри те, що серед тлумачень його творів на різні мови ще не так багато перекладів високомистецьких, не лише окремі знавці, а й ширші читацькі кола (у тому числі й англомовні) призвичаюються сприймати Шевченкову творчість як одну з найяскравіших сторінок у світовій літературі.
У популяризації Шевченкової літературної та мистецької спадщини серед канадців беруть участь різні щодо світогляду, знання та таланту професійні перекладачі, письменники, публіцисти, громадські діячі, що накладає свій відбиток на сприймання творчості поета в Канаді. Матеріали канадської шевченкіани мають неоднакову історико-літературну вартість та заслуговують на критичну оцінку. До канадської, британської, американської та австралійської літератур творчість Т. Шевченка входить майже паралельно. Переклади його творів, критичні праці та популяризаторські статті про нього відкривають творчості українського поета шлях в усі чотири літератури.
На популяризацію творчості Т. Шевченка в Канаді вирішальний, плідний вплив має українська імміграція до Канади. Уже у 80-их роках XIX ст. в Канаді з’явилися перші українці, які приїхали туди разом з протестантською сектою менонітів, що масово переселялася з України Як окреме явище, нашу імміграцію започатковано 1891: 7 вересня того року до Канади прибуло двоє українських селян з прикарпатського села Небилів – Василь Єленяк та Іван Пилипівський. Побачивши масиви цілинного чорнозему, вони вирішили залишитися там надовго (а виявилося – назавжди). Процес імміграції призупинила Перша світова війна. Друга хвиля імміграції почалася наприкінці 20-х років і не припинялася аж до вересня 1939 року. За приблизними підрахунками, 237 тис. українських селян, гнаних земельним голодом, нуждою, національним та соціальним гнітом, переселилося до Канади, головно з Галичини – “краю недоборів”.
Третя потужна імміграційна хвиля була в 50-их роках, коли до Канади приїхало біля 300 тис. українcьких скитальців – т. зв. “переміщених осіб”. Хоча серед них було чимало інтелігентів, майже ніхто не знав англійської мови. Поновлена імміграція з України (т. зв. “четверта хвиля”), пов’язана з крахом тоталітарної системи, триває від 1991 року. Вона досить чисельна, але почуттям національного обов’язку не відзначається. За переписом населення Канади в 2001 р., у цій державі проживає 1 мільйон 700 тисяч осіб українського походження (дев’ята за величиною національна група в Канаді), одначе з них лише 148 тисяч визнало українську мову рідною.
Перші українські просвітницькі організації в Канаді виникли одразу після приїзду перших іммігрантів, що привезли з собою Шевченкове слово та розгорнули культурно-освітню та громадсько-політичну діяльність, започаткували свою пресу. 1901 року виникла перша читальня імені Тараса Шевченка в Едмонтоні.
29 листопада 1903 культурно-громадський діяч К. Геник і його однодумці заснували читальню імені Тараса Шевченка в Вінніпезі. 1919 р. читалень Шевченкового імені було 23 (у Гамилтоні, Монреалі тощо). 2 жовтня 1906 р. у Вінніпезі засновано “Товариство ім. Т. Г. Шевченка” – першу українську організацію, що вела не тільки культурно-освітню, а й громадсько-політичну роботу, закликала боротися за економічні й політичні права. Перше Шевченкове свято в Канаді – відзначення 90-річчя з дня народження поета – організував К. Геник 1 травня 1904 у Вінніпезі. 11 березня 1905 студенти учительських курсів у Вінніпезі влаштували шевченківський концерт. У листопаді 1905 чех Ф. Доячек (довголітній власник газети “Канадійський фармер”) відкрив у Вінніпезі “Руську книгарню”, що популяризувала твори українських класиків, зокрема Т. Шевченка. Книгарня випускала та поширювала серію книжок “Шевченківська бібліотека”. 1906 р. учні “Руської ремісничої школи” (Вінніпег) відзначили Шевченковий ювілей.
1914 рік у Канаді проголошено ювілейним Шевченковим роком. Великі урочистості відбулися в Едмонтоні (14 лютого), Ванкувері (18 лютого), Монреалі (15 березня), Вінніпезі, Елмвуді та інших містах. Відтоді канадська громадськість, головно українського походження, щороку відзначає шевченківські ювілеї. Широкого розмаху набуло відзначення поетових ювілеїв 1939 року, і, зокрема, 1951 року. Тоді прибула уже нова хвиля значною мірою інтелектуальної імміграції після Другої світової війни та відзначали також 60-річчя української імміграції до Канади. З 1951 р. святкування часто закінчувалося Всекрайовим фестивалем української пісні, музики й танцю. Святково відзначали також Шевченкові ювілеї 1961, 1964, 1974, 1989, 1994, 2004, 2011 років. Велика роль у популяризації творчості Т. Шевченка належить пресі, україномовній та англомовній. Найстаріша українська газета в Канаді “Канадійський фармер” (започатковано в Вінніпезі 3 листопада 1903) часто публікувала твори Т. Шевечнка, на початкову етапі завдяки К. Геникові, І. Бодругові, І. Негричу. Активними популяризаторами творчості Т. Шевченка були також газети “Українське життя” (1941–1965, Торонто), “Українське слово” (1943–1965, Вінніпег), а з 1965 – тижневик “Життя і слово” (з 1991 – двомовний місячник “Українсько-канадський вісник=Ukrainian Canadian Herald”, Торонто). З 1 вересня 1947 виходило у Торонто англомовне періодичне видання “The Ukrainian Canadian” (“Український канадець”, з листопада 1968 до листопада 1991 – журнал, в інший час – газета).
Перші канадські перекладачі й дослідники творчості Т. Шевченка в основному або працювали серед українських іммігрантів (Е, Дж. Гантер, П. Канді), або мали з ними ті чи інші особисті контакти (Ф. Г. Р. Лайвсей). Перекладачі, дослідники й популяризатори Шевченкової спадщини новішої епохи, за винятком В. Кіркконела, – в основному – вихідці з української імміграції (Джон Вір, М. Скрипник, Г. Польова, О. Івах, К. Г. Андрусишин, Ю. Луцький, А. Маколкіна, Д. Струк, Я. Розумний). 1915 роком датується перша стаття про Т. Шевченка в англомовному науковому “Університетському журналі”, що виходив в Монреалі. Її автор – канадський літератор Ф. Л. Тілсон – подає детальну творчу біографію Т. Шевченка, проводить певну паралель із Р. Бернсом і стверджує, що Т. Шевченка не можна вважати співцем лише його рідного краю. Він – речник правди і борець за волю, а тому його поезія має всесвітнє значення. Автор наводить повністю вірш “Минули літа молодії…” у перекладі Е. Л. Войнич. Інші вірші подає у власному переклад. Я. Б. Рудницький вважав, що певний вплив на Ф. Л. Тілсона мали шевченкознавчі праці першого британського україніста В. Р. Морфілла.
Першою канадською перекладачкою творів Т. Шевченка була журналістка Флоренс-Гамільтон-Рендел Лайвсей (3. 11. 1874, Комптон, пров. Квебек – 28.07.1953, Торонто). Якось (було це на початку 1914 р. у Вінніпезі) пані Флоренс порадили пошукати собі допомогу для господарства та для догляду за дітками – п’ятирічною Дороті (майбутньою видатною канадською поетесою) та дворічною Софі – серед новоприбулих укранців – “людей у кожухах”, як їх називали. Незабаром, коли журналістка грала на фортепіано мелодії німецьких народних пісень, няня – більше мовою жестів, ніж слів – розказала, що в краю, звідкіля вона виїхала (а була ця молода україночка з Калущини, Івано-Франківської області), люди дуже часто співають, бо жити не можуть без пісні. І сама почала співати. Наче зачарована, слухала пані Флоренс ці пісні, виконувані незнайомою мовою… Одразу вирішила, що канадці повинні хоча б частково відчути їхню красу. “Ця подія – напише згодом глибока дослідниця творчого доробку Ф. Лайвсей – Луїза Леб, – привела до відкриття цілого нового світу: художнього слова, пісень, танців, художніх виробів, одним словом, усього того, інколи невловимого, що творить українську душу, не тільки для пані Лайвсей, а – завдяки їй – для англомовного світу”.
Захопившись піснями України, журналістка почала вивчати українську мову та літературу, культуру загалом, щоб перекладати українське художнє слово англійською мовою та популяризувати українську культуру серед канадців. Розшукуючи ноти українських пісень, вона познайомилася з українським літератором, церковним та громадським діячем (спершу соціалістичного, а згодом націоналістичного спрямування), вихідцем із Слобожанщини – Павлом Кратом. Він чимало допоміг їй не тільки в опануванні української мови та обізнанні з культурою України, а й у самому перекладанні..
У 1916 р. у перекладі Ф. Лайвсей опубліковано збірку “Пісні України з русинськими віршами”, що вміщала “Думу про Марусю Богуславку”, понад сімдесят народних пісень, зокрема обрядових та історичних, а також поезії І. Котляревського, С. Руданського, Ю. Федьковича, С. Воробкевича і, очевидно, Т. Шевченка: “У неділю не гуляла…”, “Чого ти ходиш на могилу?..”, “Сонце заходить, гори чорніють…”, “Тополя”, “Не для людей, тієї слави”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови…” – уривок), “Навгороді коло броду…”. Ф. Лайвсей переклала гімн “Ще не вмерла Україна” і в книжці подала також ноти до нього із словами в оригіналі.
Передмову до книжки під заголовком “Пісні України“ написав П. Крат, і це – один з найкращих, найпоетичніших нарисів про Україну та українську народну творчість для англомовного читача. Зацитую невеличкий уривок із передмови у власному перекладі: “Монголи прийшли з Азії в Україну, і Чінгісхан спорудив піраміди з людських черепів. Загинуло дуже багато хоробрих русичів, але монголи не змогли подолати українського опору, твердого, наче скелі, і, отже, були позбавлені можливості згодом плюндрувати центральну та західну Європу. Хан повернув назад, європейську цивілізацію було врятовано – Україна ж була вкрита трупами… … Згодом з’явилися козаки, що постійно змагалися з ворогами України”.
Очевидно, з погляду сьогоднішнього дня, переклади Ф. Лайвсей далеко не досконалі, не відзначаються високою майстерністю. Намагаючись відтворити український національний колорит, перекладачка вживає силу українських транскрибованих слів і калькованих висловів, роблячи тим самим переклад подекуди незрозумілим для англомовлян. У перекладі “Тополі” пропущено 31 рядок, тобто 14 відсотків усієї поезії. З другого боку, у текстах багато вставок, відсебеньок.
І все ж збірка відіграла позитивну роль: вона хоча б частково показала канадцям надзвичайну скарбівню українського художнього слова. На неї з’явилося дуже багато захоплюючих розлогих рецензій у пресі США, Великобританії і Канади. На переклади Ф. Лайвсей схвально відгукнулися українські критики Іван Кулик і Г. Майфет.
Ф. Лайвсей часто виступала з українознавчими доповідями (“Українська поезія“, 1915; “ Український фольклор“, 1917 та ін.) та статтями (“Пісні і танці українців“, 1927). У 1940 р. видано в її перекладі повість Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся “. Передмову до книжки написав Генерал-губернатор Канади лорд Твідсмуір. П. Крат чимало допоміг пані Флоренс – адже етнографічну прозу перекладати надзвичайно важко.
До кінця свого подвижницького життя Ф. Лайвсей перекладала твори української літератури. Майже тридцять років після її смерті, 1981 р., у Вінніпезі – при активному сприянні Д. Лайвсей – опубліковано книжку перекладів та українознавчих студій Ф. Лайвсей під заголовком “Спів віками”. У ній вміщено чимало перекладів, раніше неопублікованих, зокрема декількох дум (“Втеча трьох братів з города Азова”, “Самійло Кішка“, “Смерть козака-бандуриста” та ін.), історичних пісень, драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”, фантастичного оповідання О. Стороженка “Закоханий чорт“. Найвагоміша з опублікованих у збірці студій – “Весільні обряди і пісні”. Книжку упорядкувала д-р Л. Леб, що є автором вичерпного нарису про Ф. Лайвсей, уміщеного в цьому виданні. Ілюстрації українського художника з Канади Стефана Чернецького мають велике пізнавальне та естетичне значення. Ф. Лайвсей писала й оригінальні твори. У її доробку – збірка віршів “Пастухова торбина “ (Торонто, 1923) та повість “Присмак солі” (Лондон – Торонто, 1927).
Книжка місіонера й лікаря Е. Дж. Гантера “Кобзар України”, що включала 23 Шевченкові твори (з них 20 з’явилося англійською мовою вперше) і життєпис поета, поданий фрагментарно, була тривалий час найповнішою англомовною збіркою творів Т. Шевченка. У книзі Е. Гантера є окремі цікаві перекладацькі (лексичні, образні) вдалі знахідки, але загалом ідейно-художня вартість перекладів невисока.. Елігзандер Джердін Гантер (27. II 1868, м. Лейт, пров. Онтаріо – 25. VIII 1940, м. Тюлон, пров. Манітоба) не був поетом, не мислив образами, не міг повносило передати багатство Шевченкової поезії, звертав мало уваги на відтворення архітектоніки віршів, вилучав українські реалії, географічні назви. Факсимільне видання цієї книги за ред. Я. Б. Рудницького опубліковано 1961 р.
Інтерпретації О. Іваха, опубліковані 1933 р. окремою книжкою та 1956 р. в періодиці, і П. Канді, надруковані в періодиці 1926 р. (“Заповіт”) і 1943 р. (“Ой три шляхи широкії…”), також не були в художньому розумінні вищим щаблем англомовної шевченкіани. У перекладах О. Іваха знаходимо чимало випадків одомашнення (англізації) Шевченкової поезії. Так, Шевченкові “маленькі діточки” (поезія “Садок вишневий коло хати…”) у перекладі О. Іваха конкретизовано іменами “Nell and Bill”, що створює досить комічну ситуацію, пор.: “Поклала мати коло хати / Маленьких діточок своїх…” – “Close to the wall on the clay-benches / The mother lulls her Nell and Bill…” / У передмові до своєї збірки О. Івах обмежує представлення Т. Шевченка англомовному читачеві твердженням, що наш поет – це В. Шекспір України.
Якісно новим досягненням шевченкіани в Канаді є творчий доробок канадського перекладача-фахівця, журналіста й діяча робітничого та комуністичного руху Канади – Джона Віра (псевдонім Івана Федоровича Вив’юрського – 23. Х 1906, Брод-Веллі, пров. Манітоба – 23. XI 1983, Торонто). Він – автор критико-біографічного нарису про поета англійською мовою “Співець України”.
Джон Вір переклав 29 віршованих та чотири прозові твори Т. Шевченка (зокрема, повість “Художник”). Вірові переклади відзначаються змістовою точністю, вдалим (в основому) відтворенням образної системи оригіналів. Так, могутнім, звеличувальним гімном борцям за волю та, водночас, розвінчувальною, гнівною інвективою проти колонізаторів звучить поема “Кавказ” в інтерпретації Джона Віра, що належить до одного з найвдаліших здобутків англомовної шевченкіани. Ось як передано по-англійському початок поеми, де Поет викарбовує образ залитого кров’ю Кавказу і в гранично узагальнених образах стверджує непереможність народу:
Mighty mountains, row on row,
blanketed with cloud,
Planted thick with human woe,
laved with human blood.
Chained to a rock, age after age
Prometheus there bears
Eternal punishment – each day
His breast the eagle tears.
It rends the heart but cannot drain
The life-blood from his veins –
Each day the heart revives again
And once again is gay.
Our spirit never can be downed,
Our striving to be free.
The sateless one will never plow
The bottom of the sea
Одначе з версифікаційного погляду перекладач виявляє тенденцію надмірно ямбізувати поезію Т. Шевченка. Критичні статті Джона Віра (головно популяризаторського характеру) – надто заідеологізовані, позначені комуністичними “шорами на очах”.
Із середовища української імміграції вийшла також Марія Скрипник
(11. XII 1915, Тиммінс, пров. Онтаріо – 27. V 2012, – Торонто) – автор багатьох популярних нарисів про Т. Шевченка англійською мовою, перекладач поеми “Катерина” та інших поезій – заспіву балади “Причинна”, вірша “Сон” (“На панщині пшеницю жала”), а також багатьох популярних нарисів та художніх творів про Т. Шевченка, написаних українською мовою. Вагомий внесок Марії Скрипник до англомовної франкіани: повністю переклала вона повість “Захар Беркут”, казковий цикл “Коли ще звірі говорили” та уривки з 14 Франкових поезій. Останній солідний переклад М. Скрипник датується 2001 роком. Тоді опубліковано в Торонто повість О. Кобилянської “В неділю рано зілля копала…” в її перекладі.
Перекладацька діяльність М. Скрипник знайшла певне поцінування і при тоталітарному режимі. Шевченківський ювілейний комітет Української РСР нагородив М. Скрипник 1961 року бронзовою медаллю за популяризацію творчості Т. Шевченка. М. Скрипник була також лауреатом премії Спілки письменників СРСР ім. Максима Горького за свою перекладацьку діяльність (1976). 1994 року М. Скрипник стала членом Національної спілки письменників України.
11 грудня 2005 року Фундація музею і меморіального парку Т. Шевченка в Канаді та Товариство об’єднаних українців Канади урочисто відзначили 90-річчя з дня народження М. Скрипник. Ювілярка одержала чимало сердечних вітань, зокрема від кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Франкового університету у Львові.
Чимало для популяризації Т. Шевченка зробили Г. Польова, авторка англомовної книжки про дитинство поета, і М. Сейго – режисер і автор сценарію документального фільму про Т, Шевченка, співавтор (разом з Г. Польовою) англомовної книжки “Весь світ – моє село” Г. Польова. сприяла тому, що в 1980-1988 роках чимало літературознавців з України – академіки В. Русанівський, І. Дзеверін, Л. Новиченко, І. Дзюба, професори П. Кононенко, Р. Іванченко, І. Дузь, поети І. Драч, Д. Павличко, Р. Лубківський, П. Перебийніс, Б. Олійник, В. Коротич – мали змогу виступити з шевченкознавчими доповідями в багатьох університетах по всій Канаді від Британської Колумбії до Квебеку.
1964 рік ознаменувався появою майже повного англомовного “Кобзаря” в Торонто. Переклади здійснив В. Кіркконел за допомогою підрядників К. Г. Андрусишина та шевченкознавчих консультацій С. Гординського. Вотсон Кіркконел (16. V 1895, м. Порт-Гоуп, пров. Онтаріо – 26. II 1977, м. Волфвіл, пров. Нова Шотландія) – канадський англомовний письменник, філолог, публіцист, перекладач. Шотландець з походження. Закінчив 1916 р. Квінз університет магістром (м. Кінгстон, пров. Онтаріо); 1919 р. закінчив заочно курс журналістики в Лондонському інституті журналістики; вивчав економіку 1921–1922 рр. в Лінкольнському коледжі в Оксфорді. 1922–1940 рр. – професор Веслі коледжу (Вінніпег); 1940–1948 рр. – завідувач кафедри англійської філології в Макмастерському університеті (м. Гамілтон); 1948–1964 рр. – президент Акадійського ун-ту (Волфвіл). У кн. “Присмерки волі” різко засудив фашизм. Пристрасно виступав також проти сталінізму та комунізму.
Проф. Кіркконел перекладав з угорської, французької, італійської., грецької, ісландської, норвезької, шведської, української, польської, класичних мов. Видав понад 40 книжок поетичних перекладів: “Європейські елегії” (1928, переклади з понад 40 мов), “Угорська муза” (1933), “Золота скарбівня польської лірики” (1936) “Слово о полку Ігоревім” (1947, разом з П. Кратом), поему “Пан Тадеуш” А. Міцкевича (1962) та ін. Вивчав мови, життя і побут різних етнічних груп Канади, робив щорічні огляди різномовної літератури країни (1938–1966, крім англо- і франкомовної) для “Квартальника Торонтського ун-ту”. Опублікував у власному перекладі антологію поезії національних меншин Канади, де вміщено твори й україномовних авторів (О. Іваха, І. Киріяка та ін.) під заголовком “Канадські обертони” (1935).
Костянтин Генрі Андрусишин (19.07.1907, Вінніпег – 13.05.1983, Cаскатун (пров. Саскачеван)) – канадський україніст, англомовний перекладач Шевченкових творів, автор популярних статей про нього. Походив з родини українських іммігрантів із Івано-Франківщини (тоді – Станиславщини). Студіював на відділі англійської та французької мов Манітобського університету (1925–1930). Продовжував навчання на відділі французької літератури в Сорбонні (1930–1931), 1931 р. здобув ступінь магістра мистецтв Манітобського університету. 1940 р. в Торонтському університеті йому присуджено ступінь доктора філософії. У роках 1941-1944 рр. – головний редактор українського тижневика “Канадійський фармер” накладом в 15 тис. примірників. Один із засновників канадської славістики, зокрема україністики, на університетському рівні. Довголітній викладач україністики Саскачеванського університету в місті Саскатун (1945–1975), завідувач Відділу славістики з 1945 р., професор з 1955р. Укладач (у співавторстві з Дж. Креттом) “Українсько-англійського словника” на 95 тис. слів та 35 тис, фразеологічних одиниць (Торонто, 1955; 1957; 1981).
Разом з К. Г. Андрусишиним Кіркконел уклав і переклав антологію “Українські поети 1189–1962” (1963), куди ввійшли: “Слово о полку Ігоревім”, думи 16–17 століть, твори 102 поетів, у т. ч. Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся В. Бобинського, Є. Плужника, В. Сосюри, М. Бажана та ін.
1964 р. у перекладі В. Кіркконела (разом з К. Г. Андрусишиним) вийшли майже всі українські поезії Т. Шевченка, крім віршів “Думка” (Тяжко-важко в світі жити…”), “ Якби то ти, Богдане п’яний… “, “Кума моя і я…”, у кн. “Поетичні твори Тараса Шевченка. Кобзар”. Переклад здійснено за “Кобзарем” В. Сімовича. Перекладачі намагалися наблизити Шевченкове віршування до англомовного. Поеми “Катерина”, “Наймичка”, “Сова”, “Сліпий”, баладу “Тополя”, значну частину поеми “Гайдамаки” перекладено баладним розміром, поеми “Єретик”, “Відьма”, послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним…” – восьмискладовим віршем; поеми “Неофіти”, “Марія” – героїчними куплетами, поеми “Великий льох, “Петрусь” і “Царі” – білим віршем. Машинопис уважно перечитував та вніс до нього чимало виправлень відомий письменник, перекладач і художник С. Гординський, який проілюстрував англомовне видання Шевченковими мистецькими творами. Усе ж мова перекладів – досить архаїчна, блискучі Шевченкові словесні образи в ній часто замінено трафаретними англійськими фразами. На книжку з’явилося чимало позитивних рецензій, з них – десять в англомовному світі й одна в Україні.
Шевченкознавство в Канаді – складова канадської україністики, порівняно молодої галузі досліджень. У 1943 р. відкрито перший факультативний курс української мови в Саскачеванському університеті (м. Саскатун). Поступово україністику стали викладати в більшості університетів Канади. При Альбертському ун-ті (м. Едмонтон) 1976 р. організовано Канадський інститут україністики (КІУС), що розгорнув досить широку дослідницьку та видавничу діяльність. КІУС і Торонтський Університет видають з 1978 р. двічі на рік “Journal of Ukrainian Studies” (“Журнал україністики”), до №7 включно “Journal of Ukrainian Graduate Studies” (“Журнал студентів україністики”). У першому випуску цього журналу Л. Шнайдер опублікувала досить цікаву статтю про романтизм Т. Шевченка. 1989 р. у цьому журналі опубліковано статтю Я. Розумного “Повернення символу: Шевченкова Катерина в сучасній українській радянській літературі”, у якій автор стверджує, що в Шевченковій поезії, як і в сучасній українській поезії, це ім’я є певним символом, що може сповнюватися і позитивним і пейоративним змістом.Чималий внесок в шевченкознавство англомовного світу професора Торонтського університету Ю. Луцького. У 1971 р. він опублікував дискусійну монографію “Між Гоголем і Шевченком. Полюси літературної України, 1798 –1847”. У ній дослідник чітко обгрунтував самобутнє українство Т. Шевченка у противагу М. Гоголю, що також був не лише сином української землі, а й дитиною українського народу, але, на думку автора, інтегрувався майже повністю в російську культуру. Т. Шевченко, навпаки, став квінтесенцією українства, символом самобутності, окремішності не лише нашої літератури, а й усього українського народу. Ю. Луцький – англомовний перекладач біографії Т. Шевченка (опубл. 1988), написаної П. Зайцевим у 1938 для Шевченкового шістнадцятитомника й опублікованої в оригіналі 1955 року. Англомовний варіант деякою мірою скорочений. У 1964 р. Ю. Луцький опублікував цікаву англомовну статтю “Чи є Шевченко символом всезагальної волі?”, у якій переконливо доводив, що дослідники надто заідеологізували Т. Шевченка і, як поет найвищої проби, він не повністю відомий навіть у своєму рідному краю. Автор детально аналізує загальнолюдські мотиви в творчості Т. Шевченка, цитуючи уривки з його творів в англомовних перекладах К. О. Меннінга, В. Річ, К. Г. Андрусишина-В. Кіркконела. У 1981 р. Канадський інститут українознавства при Торонтському університеті опублікував за редакцією Ю. Луцького англомовну антологію шевченкознавчої критики (з грунтовною вступною статтею Б. Рубчака), задуману як університетський підручник для студентів. У книзі “Шевченко і критики (1861–1980)” – 27 статей: і давніх дослідників (П. Куліша, М. Драгоманова, І. Франка), і сучасних (Б. Рубчака, Дж. Грабовича та ін.). У збірці представлено різні аспекти шевченкознавчих досліджень: біографічний, соціологічний, історичний, порівняльно-історичний.
Із англомовних досліджень, опублікованих в Україні, доречно згадати збірку статей про Шевченкову творчість та сприйняття її у світі, опубліковану товариством “Україна” за редакцією В. С. Бородіна 1988 р. Від інших опублікованих в Україні англомовних публікацій, зокрема передмов до англомовних збірок поезії Т. Шевченка, вона вигідно відрізняється орієнтацією на англомовного читача.
Дуже цікаву працю опублікувала в 1992 р. торонтська дослідниця (випускниця одеського університету) А. Маколкін “Ім’я, герой, знак. Семіотика націоналізму, подана через героїчну біографію”, у якій, застосовуючи семіотичний аналіз, вона стверджує надзвичайну популярність Т. Шевченка дослідженням текстів його біографії з різним етнокомпонентом. Предметом досліду в монографії є Т. Шевченко, знак великої семіотичної інтенсивності; іншою семіотичною константою є жанр біографії.
Досить неповно, сказати б, упереджено подано історію українського шевченкознавства в п’ятитомній англомовній “Енциклопедії України” (публікація Канадського інституту українознавства, НТШ та Канадської фундації українознавчих студій, 1984–1993). Це відчувається і в оглядовій статті і при подачі більшості персоналій. Автори тенденційно ігнорують той відрадний факт, що, попри несприятливі умови та нестерпну цензуру, зокрема стосовно шевченкознавства, науковці України та інших колишніх республік Радянського Союзу зробили значний внесок у вивчення життя та творчості Т. Шевченка.
Осмисленню історії рецепції творчості Т. Шевченка канадською літературою сприяють бібліографічні покажчики англомовної україніки, зокрема М. Тарнавської (видає КІУС) та О. П’ясецької. Корисною для дослідників є укладена канадським дослідником А. Григоровичем бібліографія “Шевченкознавчі праці англійською мовою” 1989 р. Майже всі україномовні поети Канади звертаються до образу та творчості Т. Шевченка. Його вшановують також поодинокі англомовні поети Канади. Англомовний поет Дж. Воллес присвятив українському поетові вірш “Шана канадця” (1961). На міжнародному форумі діячів культури в Києві, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Шевченка (29-30 травня 1964), виступав канадський поет В. Макдональд, досить добре обізнаний з творчістю Т. Шевченка.
1939 року українська громадськість Канади робила заходи, щоб спорудити пам’ятник Т. Шевченкові у Вінніпезі (у Сейнт-Джонс парку), але канадська влада не дала дозволу, 1 липня 1951 р. у північному Оуквілі (пров. Онтаріо, між Торонтом і Гамилтоном, територія, відома під назвою “Палермо”) установлено пам’ятник Т. Шевченка роботи українських скульпторів М. Вронського та Б. Олійника як дарунок українського народу українцям Канади. На гранітному п’єдесталі була повна бронзова постать Т. Шевченка в динамічній позі (заввишки у 5 м., вагою – у 2 тонни). На урочистій церемонії відкриття першого пам’ятника Т. Шевченкові на американському континенті були присутні 45 тис. людей різних національностей. 29 липня 1952 р. відкрито поруч з пам’ятником Музей Т. Г. Шевченка з великою кількістю експонатів, подарованих з Державного музею Т. Г. Шевечнка у Києві (репродукції автографів, фотокопії архівних матеріалів, картини відомих художників, копії малюнків Т. Шевченка, копія посмертної маски українського поета). У липні – серпні 1976 р. за активної участі М. Скрипник редакція “The Ukrainian Canadian” випустила спеціальний шевченківський номер, присвячений 25-річчю встановлення пам’ятника поетові в (Оуквілі) Палермо.
У ніч з 15 на 16 вересня 1988 р. вандали спалили приміщення музею разом з експонатами. Вдалося врятувати лише посмертну маску поета. Музей досить швидко відновлено завдяки допомозі з України й перенесено до Торонто. Його відкрито 8 вересня 1995 р. Він функціонує досить активно, випускає інформаційний бюлетень, з 2000 р. має свою веб-сторінку., яка налічує дотепер 190 тисяч відвідувачів. У ніч на 30 грудня 2006 р. пам’ятник Т. Шевченкові вкрали бандити.
9 липня 1961 р. встановлено пам’ятник Т. Шевченкові (скульптор А. Дараган) біля будинку Манітобського парламенту в Вінніпезі. На урочистостях виступив тодішний прем’єр-міністр Канади Дж. Діфенкебер та назвав українського поета речником усіх борців за волю. Пам’ятник Т. Шевченку з мармуру роботи українського скульптора А. Ігнащенка є в Тиммінсі (пров. Онтаріо), фундамент якого спорудив місцевий мешканець – італієць С. Фурлетті. Пам’ятник відкрито в Кобзаревому парку 25 серпня 1984 р. поруч з місцевим краєзнавчим музеєм історії українських першопоселенців у Канаді. У 1900–1906 рр. у провінції Манітоба була місцевість “Шевченко”. Школа в цьому поселенні (тепер “Вайта”) зберігає ім’я поета.
Імпозантний пам’ятник Т. Шевченка на величному постаменті відкрито в Оттаві 26 червня 2011 р. Це – робота скульптора Л. Молодожанина. Поруч із постаттю молодого Поета – три композиції: “Гайдамаки”, “Катерина з немовлятком”, “Бандурист”. На відкриття пам’ятника з’їхалося дуже багато шанувальників Поета та українства загалом. Відзначали водночас 20-ти річчя Незалежності Української Держави та 120-річчя українських поселень у Канаді (ідеться про українських першопоселенців В. Єленяка та І. Пилипівського, що прибули до Канади 7 вересня 1891 р.), На жаль, Л. Молодожанин не дожив до відкриття пам’ятника. Він відійшов у вічність. 2009 р. Пам’ятник подарувала громаді дружина Л. Молодожанина, яка померла наступного дня після відкриття пам’ятника.
Пам’ятники Т. Шевченкові у Вашингтоні, Оттаві, Буенос-Айресі, Петербурзі, пам’ятник св. Володимирові в Лондоні – це лише маленька частка з того, що створив Л. Молодожанин – волинянин, який з лихої долі став громадянином Канади.
Справжній процес засвоєння Шевченкової творчості англомовними літературами лише розпочався, його розквіт – попереду, оскільки це – Поет, котрий в українського народу посів почесне місце під рушниками на покутті, а його поезія – незаплямованим сонцем піднімається з України на загальнолюдські обрії.
Роксолана ЗОРІВЧАК,
заслужений професор
Львівського національного університету імені Івана Франка