(до річниці пам’яті Ярослава Дашкевича)
За життя його називали видатним українським істориком, а коли він пішов із життя – став для нас Людиною Історії… Відомий вірменіст, сходознавець, бібліограф, джерелознавець, археограф, історик, історіограф, виписуючи “Постаті української історії”, сам був тією Постаттю, чия наукова спадщина на сьогодні вже сягнула 2 тис. бібліографічних описів, а життєвий шлях і позиція як Ученого та Громадянина надихатимуть не одне покоління його учнів і послідовників.
Майже три роки минуло з того часу, коли 25 лютого 2010 року нас залишив видатний Учений сучасності, талановитий організатор науки, учитель і наставник для багатьох науковців, визначний громадський діяч, керівник Львівського відділення української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, завідувач кафедри сходознавства Львівського національного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, професор Ярослав Дашкевич.
Ярослав Романович був винятковою людиною, зустріч із якою ставала непересічної подією в житті кожного, кому поталанило з ним спілкуватись і вчитися в нього. Його походження й оточення багато в чому визначило той складний життєвий шлях, що випав на його долю та який, певною мірою, обрав він сам.
Для всіх нельвів’ян Ярослав Романович був уособленням Львова, будучи носієм інтелігентності, стриманості, толерантності і певною мірою загадковості. Але очевидно, що саме Львів із його давньою та складною історією був тим місцем, де міг зрости та сформуватися той Ярослав Дашкевич, якого й сьогодні, як в наукових колах, так і поза ними, називають “останнім справжнім українським істориком нашого часу”.
Ярослав Іван-Ананія Романович Дашкевич народився 13 грудня 1926 року у Львові, у славетній українській родині. Його батько Роман Корибут-Дашкевич, який походив із князівського роду, був видатним громадсько-політичним і військовим діячем, а мати – Олена Степанів – відомим українським ученим-географом, хорунжою Українських Січових стрільців та четарем Української Галицької Армії.
Ярослав Романович отримав різнобічну освіту. У 1944 році закінчив Львівську академічну гімназію та вступив до Львівського медичного інституту. Але повну вищу освіту він усе ж таки здобув на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка в 1949 році. З того часу справжнім його покликанням стали гуманітарні студії. У грудні 1949 року за сфабрикованими звинуваченнями в політичній неблагонадійності його заарештували органи КДБ і відправили на 10 років до виправно-трудових таборів.
У 1956 році Я.Дашкевич повернувся до Львова, але, як “політично неблагонадійний”, був позбавлений можливості працювати за фахом. В умовах постійного тиску та нагляду з боку органів КДБ йому дозволили працювати бібліографом відділу історії України Інституту суспільних наук АН УРСР з 1957 по 1966 рр. У цей період він зацікавився історією вірмен в Україні і в 1962 році вийшла його перша монографія “Армянские колонии на Украине в источниках и литературе XV – ХІХ веков”. Проте про захист кандидатської дисертації зі сходознавства в Україні тоді годі було й мріяти. Тому Ярослав Романович змушений був у 1963 р. захистити кандидатську дисертацію “Вірменські колонії на Україні в джерелах та літературі XV – ХІХ ст.” (за монографією) в Інституті історії Академії наук Вірменської РСР у Єревані.
До 1989 року Ярослав Романович постійно зазнавав утисків з боку КДБ і, як наслідок, його позбавили улюбленої роботи. Але саме в цей важкий період він став відомим дослідником історії Європи та Сходу не лише в СРСР, а в багатьох країнах Заходу. На початку 70-х років його друг і колега Омелян Пріцак заснував при Гарвардському університеті (США) Інститут українських досліджень, у фахових виданнях якого Ярослав Дашкевич (під псевдонімом) отримав змогу публікувати результати своїх наукових праць. Він був єдиним українським ученим із СРСР, роботи якого публікували в Гарвардських українських студіях. Окрім того, як директор Інституту українських досліджень, Омелян Пріцак неодноразово запрошував Дашкевича на роботу до Гарварду, проте Ярослав Романович не уявляв свого життя поза межами України.
Кардинальні ж зміни в науковому житті Я. Дашкевича відбулися напередодні здобуття Україною незалежності. У 1990 році він стає провідним науковим співробітником Інституту суспільних наук Академії наук України, керівником Львівського відділення Археографічної комісії Академії наук УРСР, а з 1992 року і до кінця життя заступником директора Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України та керівником Львівського відділення цієї ж установи. У 1994 році йому присудили науковий ступінь доктора історичних наук, а в 1996 році присвоїли вчене звання професора. З 1998 року Ярослав Романович очолював відновлену у Львівському національному університеті імені Івана Франка кафедру сходознавства.
Це стало знаковою подією для українського сходознавства ще й тому, що зі Львовом була пов’язана доля видатного українського орієнталіста Омеляна Пріцака. Саме тут, у Львові, вперше зустрілись два великих учених. Це сталося у львівському Літературно-мистецькому клубі 1943 року, де за словами Я. Дашкевича, “гімназист VII (передостаннього) класу гімназії вперше віч-на-віч зустрівся з магістром Омеляном Пріцаком”.
Будучи близьким другом та однодумцем Омеляна Пріцака, Ярослав Романович від початку заснування в 1991 році Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України працював і співпрацював з Інститутом, бо вважав, що сходознавство – це той напрям, який “досі ще не вивчено в історії України…, ми дивимось або на Північ, або на Захід, а забуваємо, що був, наприклад, Схід, справжній Схід”.
Його дослідження в галузі сходознавства демонструють надзвичайну ерудованість і різноплановість. Розуміючи, що вивчення історії України неможливе без східних джерел, Дашкевич особливу увагу приділяв їх публікації та дослідженню, у першу чергу, давньоруських свідчень про тюркські народи, вірмено-кипчацьких хронік, караїмських написів, тюркських джерел з історії України XVI – XVIII століть та ін. Я.Дашкевич зробив внесок у розвиток тюркологічних студій в Україні, започаткував нові напрямки досліджень у галузі монголістики, сформував і розвинув концепцію щодо співіснування кочового й осілого землеробського світів на території Північного Причорномор’я, яка отримала назву “Великого кордону”. Він здійснив розробки, пов’язані з дослідженням духовного світу номадів Східноєвропейських степів, запропонував нові концептуальні підходи до аналізу монументального статуарного мистецтва номадів із зібрань України та Росії.
Від початку заснування Інституту Я.Дашкевич брав активну участь у його роботі як провідний науковий співробітник спочатку відділу Євразійського степу, завідувачем якого був О.Пріцак, а пізніше відділу історіографії та джерелознавства. Він був членом Ученої ради Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського, членом редколегій періодичних видань Інституту “Східний світ” та “Сходознавство”; неодноразово виступав рецензентом монографій, що видавались в Інституті; був науковим керівником та офіційним опонентом дисертацій зі сходознавчої тематики.
Постійний учасник “Сходознавчих читань імені А.Кримського Я.Дашкевич востаннє виступив на Пленарному засіданні ХІІІ Сходознавчих читань 22 жовтня 2009 року з доповіддю “Українські мандрівники ХІХ ст. на Близькому Сході та їхні мемуари”. Його виступи на конференціях та участь в обговоренні завжди були подією. Він знаходив час для аспірантів, студентів, бо вважав, що майбутнє науки за молодими дослідниками. Планував він свій виступ і на XIV Сходознавчих читаннях 2010 року…
Розуміючи певні об’єктивні труднощі в розвитку сходознавчих студій в Україні, Я.Дашкевич докладав усіх зусиль для розвитку сходознавства у Львівському національному університеті імені Івана Франка, розглядаючи Інститут сходознавства імені А.Ю. Кримського необхідною базою для підготовки наукових кадрів у цьому напрямку. Ярослав Дашкевич вважав за необхідне відновити в Інституті роботу відділу “Євразійського степу”, очільником якого свого часу був Омелян Пріцак, вважаючи, що без вивчення історії номадів, історію України дослідити неможливо. Сьогодні роботу відділу в Інституті відновлено за сприяння та підтримки Ярослава Дашкевича.
Ми вдячні долі за те, що мали можливість працювати з великим ученим, навчатися в нього, і за те, що були осяяні світлом Ярослава Дашкевича.
Ольга МАВРІНА, учений секретар
Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського
НАН України, кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник